Лицедії - Сомерсет Вільям Моем
— Чи не нагадує це Клаудіо та Ізабеллу в «Мірі за міру»?
— Казати таке просто підло, Джуліє. Зрештою, я джентльмен, чорт забирай!
— Nemo me impune lacessit..
Всю дорогу далі обоє мовчали. Місіс де Фріс чекала на них у вітальні.
— Я не хотіла лягати, доки не побачу вас, — сказала вона, обіймаючи Джулію й цілуючи її в обидві щоки. Майклові вона енергійно потиснула руку.
Наступного ранку Джулія розкошувала, читаючи в ліжку недільні газети. Спочатку вона читала повідомлення з театрального життя, потім великосвітську хроніку, після цього — сторінки для жінок і, нарешті, перебігала очима заголовки міжнародних повідомлень. Книжкові огляди вона проминала: вона ніколи не могла зрозуміти, навіщо їм приділяють так багато місця. Майкл, який ночував у сусідній кімнаті, заглянув до неї, щоб побажати доброго ранку, і вийшов у сад. Незабаром у двері її спальні легенько постукали і зайшла Доллі. Її великі чорні очі сяяли. Вона сіла на краю ліжка і взяла руку Джулії в свою.
— Люба, я щойно розмовляла з Майклом. Я дам вам гроші на заснування власного театру.
Джулія відчула, як серце її підскочило в грудях.
— О, не треба. Майкл не повинен був просити в тебе. Я не візьму цих грошей. Ти вже й без цього зробила для нас так багато.
Доллі подалася вперед і поцілувала Джулію в губи. Її голос звучав тихіше ніж завжди, і в ньому вчувалося легке тремтіння.
— Ах, серденько моє, невже ти не знаєш, що заради тебе я готова на все? Це ж буде просто чудово; це ще більше зблизить нас, і я так пишатимуся тобою.
Вони почули, як Майкл, насвистуючи, йшов по коридору, і коли він зайшов до кімнати, Доллі обернулася до нього. Її великі очі були затуманені сльозами.
— Я розповіла їй.
Його аж трусило від збудження.
— Яка ж це чудова жінка! — Він сів з другого краю ліжка і взяв Джулію за вільну руку. — А ти що скажеш, Джуліє?
Вона задумливо глянула на нього.
— Vous l’avez voulu, Georges Dandin[24].
— Це що таке?
— Мольєр.
Коли угода з Доллі була підписана, Майкл найняв театральне приміщення на осінній сезон і одразу ж запросив на роботу агента по рекламі. В усі газети полетіли оголошення про відкриття нового театру, і Майкл із своїм новим помічником організував для себе й Джулії кілька прес-конференцій. Їхні портрети — окремо й разом, з Роджером і без нього — з’явилися на шпальтах тижневих журналів. В усіх статтях всіляко розписувалось їхнє щасливе подружнє життя.
Вони ніяк не могли вирішити, з якої саме з придбаних трьох п’єс їм починати. Та одного дня, коли Джулія сиділа в своїй спальні, читаючи якийсь роман, Майкл зайшов до неї з рукописом у руці.
— Я хотів би, щоб ти прочитала оцю п’єсу. Вона щойно прибула з одного агентства. Я вважаю, що вона забезпечить стопроцентний успіх. Тільки читай швидко, бо ми повинні дати відповідь негайно.
Джулія відклала роман.
— Зараз прочитаю.
— Я почекаю внизу. Коли закінчиш — поклич мене, і ми її детально обговоримо. Там є чудова роль для тебе.
Джулія читала швидко, тільки перебігаючи очима сцени, які її не цікавили, і зосереджуючи всю увагу на головній жіночій ролі, яку, звичайно, гратиме вона. Перегорнувши останню сторінку, вона дзвінком викликала свою покоївку (яка була водночас і її костюмеркою) і звеліла передати Майклові, що чекає на нього.
— Ну, то що ти скажеш?
— П’єса хороша. Вона безумовно варта уваги.
Але в її голосі він почув нотки сумніву.
— То в чому ж річ? Роль чудова: і комедійність, і емоцій скільки завгодно. Саме для тебе — краще, ніж ти, її ніхто не зіграє.
— Щодо своєї ролі я не сумніваюсь; вона справді чудова. Мене бентежить головна чоловіча роль.
— Чому? Як на мене, вона також непогана.
— Це так; але героєві — п’ятдесят років, і якщо ти зробиш його молодшим, то п’єса багато втратить. А ти ж не схочеш грати роль літнього чоловіка.
— А я й не збирався її грати. Це роль знаєш для кого? Для Монта Вернона. І ми заманимо його до себе. А я гратиму Джорджа.
— Та це ж епізодична роль! І ти візьмеш її?
— А чому б і ні?
— Я досі вважала, що ми організуємо власний театр для того, щоб нам грати головні ролі.
— Ет, мені це байдуже. Головне — знаходити п’єси з ролями для тебе, а про мене турбуватися не доводиться. До того ж, може, в наступній п’єсі й для мене знайдеться що-небудь пристойне.
Джулія відкинулася на спинку крісла, і сльози, завжди готові сльози, затуманили їй очі й покотилися по щоках.
— Ах, яка ж я підла бестія!
Він посміхнувся, і посмішка ця була чарівна, як завжди. Потім підійшов до неї і, ставши на коліна біля крісла, обняв її.
— Боже, боже, чого ж ти, серденько, плачеш?
Тепер, дивлячись на нього, Джулія часто дивувалася: що вона знайшла в ньому? Чим міг він її приворожити, збудити в ній ту безтямну жагу? Від однієї думки про близькість з ним її починало нудити. На щастя, він звик до своєї комфортабельної спальні, до подарованої Джулією обстановки. Він був не з тих мужчин, для яких секс — головне. Переконавшись з часом, що Джулія більше не має до нього претензій, Майкл відчув велику полегкість. Він із задоволенням констатував, що народження дитини заспокоїло Джулію, і тепер шкодував тільки, що дитина не з’явилася у них раніше.
Коли два чи три рази, спонукуваний скоріше добродушністю своєю, а не жагою, він пропонував їй відновити подружні зносини, а вона відмовлялася під різними приводами, посилаючись то на втому, то на нездужання, то на два спектаклі, в яких вона мала брати участь завтра, не кажучи вже про ранкову репетицію, — він анітрохи не ображався. З Джулією було тепер значно легше порозумітися, вона більше ніколи не робила йому сцен, і він почував себе щасливішим, ніж будь-коли. Ні, він таки
