Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

весло за веслом, намалює для нього ціле червоне сузір'я. Комусь із матросів закортіло прикрасити себе сережками з акулячих хребців — тесля просвердлить йому вуха. У когось заболів зуб — тесля витягає свої обценьки і ляскає долонею по верстаті, запрошуючи його сісти; а якщо бідолаха кривиться від болю під час незавершеної операції, тесля, прикрутивши руків'я великих дерев'яних лещат, велить йому затиснути в них нижню щелепу, якщо він хоче, щоб зуба таки вирвали. Одне слово, тесля був на всі руки майстер і ставився до всього байдуже, без страху і без пошани. Зуби для нього були все одно що китові кістки; голови — все одно що колоди; а людей він вважав чимось на кшталт кабестанів. Можна подумати, що за такого широкого й різноманітного застосування своїх талантів, за такої спритності він повинен був мати гострий розум. Аж ні. У цьому чоловікові ніщо не вирізнялося так, як його очевидна, безособова дурість; я сказав — безособова, бо вона так непомітно зливалася з довколишнім безмежжям, що здавалася невід'ємною часткою всеосяжної безтурботної дурості цього видимого світу, який, хоч і перебуває в безнастанному та різноманітному русі, однак зберігає вічний спокій і не зважає на вас, навіть якщо ви копаєте підвалини для соборів. Проте в теслі крізь цю майже страхітливу дурість, пов'язану, очевидно, із всесвітньою байдужістю, подеколи прозирав якийсь старечий, допотопний, підтоптаний гумор, подекуди прикрашений блистками ветхих дотепів, який, певно, допомагав йому відстоювати нічну вахту ще на замшілому баку Ноєвого ковчега. Чи був наш старий тесля все своє довге життя мандрівником, який під час нескінченних подорожей не тільки не поріс мохом, але й обчистив зі своїх бортів усе, що до них пристало раніше? Він був просто абстракцією, неподільною єдністю, цілісною і непідкупною, як новонароджене немовля; він жив, не приділяючи уваги ні тому, ні іншому світові. Дивовижна цілісність його вдачі сягала безглуздя; адже всіма своїми численними ремеслами він займався не за покликом розуму чи натхнення, не тому, що цього навчився, і не з усіх цих трьох причин разом; для нього це був просто безцільний, сліпий, самовільний процес. Він був лише знаряддям; його мозок, якщо він взагалі у нього був, мабуть, давно вже перетік йому в пальці. Він був схожий на один із тих нерозумних, проте вельми корисних шефілдських винаходів, multum in parvo[344], що зовні виглядають як прості кишенькові складані ножі трохи збільшеного розміру, проте мають у собі не тільки різнокаліберні леза, а й штопори, викрутки, щипці, швайки, пера, лінійки, пилки для нігтів та свердла. Тож якщо начальники теслі захотіли б скористатися ним як викруткою, їм варто було лише відкрити в ньому відповідну частину, і викрутка була б тут; а якби їм знадобилися щипці, досить було взяти його за ноги.

Утім, як зазначалося вище, цей універсальний інструмент, цей складаний тесля не був ні машиною, ні автоматом. Якщо душі у звичному розумінні цього слова в нього не було, то все ж була якась сутність, що по-своєму виконувала її обов'язки. Що це було — есенція «живого срібла» чи кілька крапель нашатирного спирту, — сказати не можу. Проте ця сутність таки жила в ньому років шістдесят, а може, й більше. Саме ця невловима, лукава життєва субстанція змушувала його з ранку до ночі щось бубоніти до самого себе; але то було просто невиразне, несвідоме бубоніння колеса; можна також порівняти його тіло із сторожкою вартового, а цього самотнього промовця всередині — із самим сторожем, який весь час розмовляє сам із собою, щоб не задрімати.

Розділ 108

Ахаб і Тесля

Палуба — перша нічна вахта.

(Тесля стоїть біля верстата і при світлі двох ліхтарів старанно пиляє кістяну ногу, що міцно затиснена в лещатах. Довкола лежать розкидані шматки китової кістки, обрізки ременів, підкладки, гвинти та різноманітні інструменти. Попереду, де працює коваль, спалахують червоні відблиски вогню.)

— Чорти б його взяли, цей терпуг, чорти б її взяли, цю кістку! Цей має бути твердим, так він, бачте, м'який, а ця має бути м'яка — таж тверда, матері її ковінька! Отак воно завжди буває, коли пиляєш старі щелепи та гомілки. Ану спробуймо іншу. Еге, оце вже краще (чхає). Тьху, кісткова пилюка (чхає)… та вона… (чхає)… їй-право, вона (чхає)… та вона й слова сказати не дає, падлюка! Ось воно як — пиляти мертве падло. Як спиляєш живе дерево — ніякої тобі пилюки, як відтяти живу кістку — теж усе гаразд (чхає). Чуєш, старий чадило, давай сюди наконечник та скобу з гвинтом. У мене для них уже все готове. Це щастя (чхає), що не треба робити колінний суглоб, а то мав би з ним клопіт; тут треба саму гомілкову кістку, тут і робити нема чого — все одно що тичку для хмелю вирізати; полірнути як слід — от і по всьому. Ох, та якби трохи часу, я б йому таку ногу зробив (чхає), що й модній пані підійшла б. А всілякі замшеві ноги та гомілки, що їх виставляють у вітринах, — то ж сміх один, та й годі. Вони воду всотують, і на погоду їх крутить, то звісно; от і доводиться їх лікувати (чхає) ваннами та мазями, достоту як живі ноги. Отак; а тепер, перш ніж відпиляти, запросимо його стару монгольську величність і прикинемо, чи така довжина годиться; мабуть, що закоротка. Еге, от він і сам іде; щастить нам, нівроку; це він чи, може, хтось інший?

Ахаб підходить.

(У наступній сцені тесля продовжує час від часу чхати.)

— Ну, людиноробе, як справи?

— Ви якраз вчасно, сер. Якщо капітан дозволить, я тільки довжину позначу. Дайте я зніму мірку, сер.

— Мірку для ноги? Гаразд. Це вже не вперше. Давай, уперед! Отак, познач місце пальцем. Ну, та й лещата в тебе, старий; дай-но спробую, чи вони міцні. Атож, добре тримають.

— Стережіться, сер; вони ламають кістки!

— Дарма, мені до душі міцна хватка. Приємно відчути в цьому непевному світі міцний потиск. А що це там робить Прометей[345]? Коваль, я хотів сказати, — що він там робить?

— Мабуть, кує скобу, сер.

— Так, справді. Оце і є спільна праця. Він дає тобі м'язи. А який він там вогонь розпалив — жаркий, червоний!

— Звісно, сер. Для такої тонкої роботи йому треба білого жару.

— Хм. Мабуть, що так. Тепер мені здається, що старий грек Прометей, що, як то кажуть, майстрував людей, був ковалем і вдихав у них вогонь; що створено у вогні,