Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Зараз мені більше не спадає на думку нічого корисного для тебе, окрім хіба… оголошення нової війни. – Отже, побажавши тобі, дорогий Тобі, всього найкращого,

залишаюся твоїм люблячим братом,

Вальтером Шенді.

Розділ XXXV

Тоді як батько писав цього повчального листа, дядько Тобі й капрал зайняті були діяльними приготуваннями до атаки. Коли вони відмовилися (принаймні, на теперішній раз) від думки вивернути тонкі ясно-червоні штани, не було більше ніяких підстав відкладати цю атаку далі завтрашнього ранку, і її призначено було на одинадцяту годину.

– Знаєте, дорога моя, – сказав батько матері, – ми тільки виконаємо обов’язок брата і сестри, якщо зайдемо до нашого Тобі – щоб підбадьорити бідолаху в цій його атаці.

Дядько Тобі й капрал були вже зовсім одягнені, коли ввійшли батько з матір’ю, і позаяк годинник бив одинадцяту, вони цієї самої хвилини рушали в дорогу – але розповідь про це заслуговує, щоб їй відведено було більш почесне місце, ніж на задвірках восьмого тому цього твору. – Батько ледве встиг засунути свого повчального листа в кишеню каптана дядька – і приєднатися до матері в побажанні успіху його атаці.

– Мені б хотілося, – сказала моя мати, – подивитися в замкову щілину з цікавості. – Назвіть це справжнім ім’ям, дорога моя, – сказав батько. – І дивіться тоді в замкову щілину, скільки вам хочеться.

Том XI

Sі quіd urbanіuscule lusum a nobіs, per Musas et Charіtas et omnіum poetarum Numіna, oro te, ne me male capіas.[400]

Присвята великій людині

Намірившись a prіorі [401] присвятити любовні пригоди дядька Тобі містерові *** – я a posterіorі[402] знаходжу більше підстав присвятити їх лордові ***.[403]

Я б від душі журився, якби це збудило до мене ревнощі їх превелебностей; адже на придворній латині a posterіorі означає цілувати руки з метою домогтися підвищення по службі або взагалі якого-небудь блага.

Про лорда *** я не кращої й не гіршої думки, ніж був про містера ***. Почесті, подібно до відбитків на монетах, можуть надати ідеальну й місцеву цінність шматку неблагородного металу; але золото і срібло матимуть обіг усюди без усякої іншої рекомендації, крім власної ваги.

Та ж сама прихильність, яка вселила мені думку забезпечити півгодинну розвагу містерові ***, коли він був без діла, – керує мною ще сильніше нині, оскільки півгодинна розвага буде кориснішою та освіжаючою після роботи й засмучень, аніж після філософської трапези.

Немає кращої розваги, ніж цілковита зміна думок; нічиї думки не різняться повніше, ніж думки міністрів і безневинних коханців, ось чому, коли я заводжу мову про державних діячів і патріотів і позначаю їх ознаками, які здатні будуть запобігти на майбутній час плутанині та помилкам на їх рахунок, – я маю на увазі присвятити цей том такому собі люб’язному пастухові.

Словом, малюючи таким чином його уяві нове коло речей, я неминуче дам відвернення його палким любовним мріянням. А тим часом

перебуваю

АВТОРОМ.

Розділ І

Закликаю всі сили часу та випадку, що ставлять стільки перешкод на нашому життєвому терені, бути мені свідками, що я ніяк не міг приступити серйозно до любовних пригод дядька Тобі до цієї хвилини, коли цікавість моєї матері, як вона її назвала, – або деяке інше спонукання, як схильний був думати батько, – вселило їй бажання підглянути в замкову щілину.

«Назвіть це справжнім ім’ям, дорога моя, – мовив батько, – і дивіться тоді в замкову щілину, скільки вам хочеться».

Тільки бродіння тієї кислоти, невелика доза якої, як я вже не раз казав, була в крові у мого батька, могло дати вирватися такому натяку – батько був, проте, за природою людиною прямою та благородною, повсякчас готовий послухати голос переконання, тому, ледве він вимовив останнє слово своєї нелюб’язної репліки, як відчув докір сумління.

Моя мати йшла в цей час гойдливим подружнім кроком, просунувши ліву руку під праву руку чоловіка, так що долоня її лежала на тильному боці його руки, – вона підвела пальці й опустила їх – рух цей навряд чи можна було назвати легким ударом; а якщо це був удар – то навіть казуїст завагався б сказати, був він знаком протесту чи покаянним признанням; батько, який з голови до ніг був самою чутливістю, визначив його правильно. – Сумління докорило йому з подвоєною силою – він поспішно відвернув обличчя своє геть, а мати, уявивши, що вслід за головою повернеться і його тулуб, щоб іти додому, занесла навкіс праву ногу, користуючись лівою як точкою опори, і опинилася просто перед батьком, так що, повернувши голову, він зустрівся з її очима. – Новий конфуз! він побачив цілковиту безпідставність свого докору і тисячу підстав докорити самому собі – тонкий блакитний холодний кристал перебував з усією вологою в такому безтурботному спокої, що в глибині його можна було б побачити щонайменшу частку або крихту бажання, якби воно було, – але його не було – і яким чином вийшло, що я такий ласолюбний, особливо незадовго до весняного та осіннього рівнодення, – сам Бог відає. – Моя мати – мадам – ніколи такою не була, ні за природою, ні через виховання, ні внаслідок прикладу.

Усякого місяця року і в усі критичні хвилини як дня, так і ночі кров бігла по її жилах розміреним, рівним потоком, і вона ні в щонайменшій мірі не гарячила її занадто старанним читанням спасенних книг, які, маючи мало або зовсім не маючи сенсу, часто примушують природу розшукувати його. – Що ж до мого батька, то він не лише не збуджував і не заохочував її до таких речей своїм прикладом, але поставив справою свого життя видаляти від неї всі такі спокуси. – Природа все зробила, щоб позбавити його цього клопоту, і, що було досить-таки непослідовно, батько це знав. – І ось сьогодні, 12 серпня 1766 року, я сиджу в ліловому камзолі та жовтих туфлях, без перуки й без ковпака – достоту – живе трагікомічне втілення його пророцтва про те, що «з вищезгаданої причини ніколи я не думатиму й не поводитимуся подібно до всіх інших дітей».

Помилка мого батька полягала в тому, що він обрушився на мотив учинку матері, замість того щоб обрушитися на сам вчинок: адже, зрозуміло, замкові щілини зроблено для інших цілей; і якщо розглядати цей вчинок як такий, що суперечить