Зима у горах - Джон Вейн

Герет озирнувся, ніби питаючи Роджера, чи не надумав він усе ж таки їхати. Роджер у відповідь посміхнувся, похитав головою й вийшов. Автобус затремтів, рушив з місця, проторохтів брукованою площею і повільно покотив вулицею. Роджер стояв і дивився, як він віддаляється. Автобус уже давно зник за рогом, а він іще стояв і дивився йому вслід, аж поки холодний повів вітру нагадав йому про його власні турботи. Йому було холодно, одяг на ньому ще не зовсім висох, живіт болів, у роті відчувався неприємний присмак. Вій подивився вгору: статуя місцевого достойника безмежно самовпевненим виглядом витріщалась просто Себе поверх його голови, ніби власним прикладом закликаючи світ ігнорувати саме існування Роджера.

Рюкзак Роджер залишив у тій жалюгідній пивній. Що ж, нехай там і пропаде. Він купить собі повий, який не викликатиме неприємних асоціацій. І Роджер повільно подався до готелю «Палас». По дорозі йому раптом спало на думку, що за весь час розмови Герет жодного разу не висловив жалю з приводу того, що стусонув його в живіт.

Наступного ранку, сповнений енергії, джерело якої було йому незрозуміле, Роджер встав рано, швидко поснідав і засів у вітальні готелю з підручником доктора Конроя «Граматика валлійської мови для початківців». Він працював швидко й продуктивно протягом трьох годин, потім його мозок раптом відключився, відмовляючись сприймати щось далі без відпочинку. Та нехай, не страшно, він устиг простудіювати відмінювання чотирьох дієслів у всіх часах, законспектував усі сім правил утворення множини у валлійській мові і засвоїв способи чергування голосних (м’якого, носового й придихового).

Що ж, невеличка прогулянка йому не завадить, вона збагатить киснем його кров і підготує мозок для подальшого засвоєння знань. Увійшовши до ліфта, Роджер натиснув кнопку свого поверху, щоб залишити в номері доктора Конроя й узяти плащ, але, піднімаючись, раптом згадав, що : востаннє бачив свого плаща на Беверлі. О господи, він зовсім забув про це дівчисько! Як же так могло трапитись? Адже всього лише вісімнадцять годин тому вона перебувала у фокусі його аж яких гострих і різноманітних емоцій, проте ось минув майже цілий ранок, а думка про неї жодною го разу не зринула в його свідомості. Відмикаючи двері й кладучи книгу доктора Конроя на туалетний столик, Роджер дуже ретельно намагався знайти пояснення, цьому факту, але ні на чому не міг зупинитися. Хіба що — ця думка сформувалась у нього ніби в тумані й ще не піддавалась остаточному визначенню й усвідомленню — весь епізод я Беверлі був чимось несправжнім, заснованим на нереальності, сам же він відтоді зіткнувся з реальною життєвою ситуацією, а, як відомо, реальне завжди заступає місце нереального. І Герет, і скрутний етап, у якому той опинився, змусили Роджера забути про пустопорожнє, одноманітне розставляння пасток, викликане бажанням задовольнити фізичну потребу. Ця фізична потреба й досі була досить реальна (Роджер зітхнув), але довгонога лялька, з якою він сподівався задовольнити її, вислизнула з його життя. З іншого боку, йому дуже хотілося б забрати у неї свій плащ.

Тим часом погода стояла досить гарна і можна було погуляти без плаща. І тієї миті, коли Роджер вийшов з обертових дверей, пропахле морем повітря піднесло його настрій і ніби аж позбавило усе тіло ваги. Він ішов, він дихав, він милувався грою сонячного світла на неприступних старих вежах замку, він милувався човниками, що линули по хвилях гавані, і чайками, що линули в повітрі над ними. А вловлюючи валлійські слова в розмові біля дверей якоїсь крамнички або під тентом на розі, він уповільнював ходу й прислухався, і йому вже здавалося, що будова й звуки цієї мови стають звичними для нього. Мине ще кілька годин, у його мозку клацне таємничий вимикач, і він раптом зрозуміє: бар’єр, що стояв на шляху до вивчення чужої мови, зник. Вперед! Радість від пізнавання мови, від того, що він застосовує свої професійні здібності, сповнила його хвилюючим відчуттям власної сили й корисності, ця радість була в чомусь рідною сестрою того стану приємного збудження, що його викликало сонце й цілюще повітря. Прогулянка освіжила Роджера, він був готовий знову засісти за роботу, хоч. може, й не таку напружену. Його погляд зупинився на вітрині газетного кіоска. Правильно! Треба купити газету валлійською мовою й спокійно посидіти над нею з кухлем пива в руці, щоб розширити свої уявлення про порядок чергування голосних і, де можливо, відгадати значення слів. .Чудова ідея, типова для досвідченого і обізнаного у своїй справі Роджера, ерудита і інтелектуала Роджера, який вміє працювати головою.

Газетний кіоск порадував Роджера несподіваним скарбом: місцева газета, як виявилось, виходила й валлійською мовою. Неабияк схвильований, Роджер нетерпляче поніс її з собою. Він штовхнув двері першої ж пивнички, що трапилася по дорозі, байдужий до того, яка вона: його очі вже вишукували знайомі слова на першій сторінці.

Зовні неуважливий, а внутрішньо зібраний, готовий з головою поринути в роботу, Роджер узяв кухоль пива й пішов з ним у куток. Якийсь час він сидів і посмоктував пиво, заглибившись у газету. Та що більше в пивничку набивалося відвідувачів, які прийшли сюди в обідню перерву, то важче ставало Роджеру зосереджуватись. Вибухи сміху вдирались йому у вуха, над його головою розбивалися хвилі валлійської мови, що, достоту як Беверлі, неначе спокушала Роджера облудливою приступністю: він майже розумів те, що чув, але було безліч такого, що просто не встигало вкластись у свідомості. Нарешті він підвів голову й озирнувся довкола. Центром пожвавлення був гурт людей, що стояли коло стойки. Особливо галасливо поводилося двоє чоловіків: один у плетеній вовняній шапочці, худорлявий, меткий, з рухливим обличчям,— говорив майже не вгаваючи і весь час крутив головою, другий — кремезний, рідкозубий, лисий — безперервно реготав та раз у раз і собі докидав слівце хрипким і водночас досить пронизливим голосом. Роджер спостерігав за ними, мов зачарований: це було не згірше від газети. Чоловік у плетеній шапочці розповідав якусь історію, зображуючи кожну дійову особу і невтомно жестикулюючи й кривляючись. Його оцупкуватий лисий приятель теж брав участь у цій розповіді: він ствердно кивав і на підтвердження слів свого приятеля реготав, даючи цим зрозуміти, що сам був