Зима у горах - Джон Вейн
Герет перехилився й відчинив двері, на мить обернувшись до Роджера й ковзнувши по ньому байдужим поглядом. Потім звичним ривком зачинив їх, і автобус, рушивши вперед, повернув на головну дорогу й почав набирати швидкість. Порожні сидіння порипували, коробка передач скреготіла й торохтіла під дощаною підлогою, і в Роджера виникло моторошне відчуття, ніби воші з автобусом приховують ганебну таємницю, ніби, змовившись, вони обдурили Герета й довели його до розпачу. В чому ж усе-таки річ? Кого Герет збирався «цього разу» вбити за те, що той хоче позбавити його шматка хліба?
Автобус прогуркотів вулицями Карвеная і зупинився на великій площі, де вже стояло багато інших автобусів. Містер і місіс Джонс вилізли з машини й квапливо подалися геть, причому містер Джонс дбайливо ховав під пальтом книгу з протоколами, оберігаючи її від дощу, який і досі не перестав. У машині залишилися тільки Роджер і Герет. Машинально, із звичайної бездумної ввічливості, Роджер відступив, щоб пропустити Герета до виходу, але Герет непорушно стояв біля свого сидіння й чекав. Він, як водій, природно, мав вийти останнім. Роджер швидко спустився по сходинках, відчуваючи приниження й навіть сором у присутності цієї людини, в окоренкуватій непорушній постаті якої вгадувалася сила і стійкість. Герет явно весь поринув у свої невеселі роздуми, і Роджер був для нього просто безликим пасажиром, людиною, яка випадково опинилась у пивній біля підніжжя гори, почула, як він сказав, що повезе всіх до Карвеная безплатно, і негайно скористалася з цієї пропозиції. Звідки йому було знати, що Роджер ненадовго, але відчутно вдерся в його життя, прилучившись до його незрозумілих і таємничих страждань.
Отже, вони приїхали. Роджер стояв на бруківці. Позад нього височіла статуя якогось місцевого достойника в сюртуці, з безмежно самовпевненою посмішкою на обличчі. В другому кіпці площі на тлі неба, облитого місячним світлом, темніло громаддя замку, а ліворуч і праворуч від Роджера стояли автобуси, в деяких сиділи люди, в інших було темно й порожньо. На боках більшості машин, як Роджер тепер помітив, великими літерами було написано «Дженерал». Він згадав розмову, почуту в пивній: «Скоро цей автобус прибере до рук компанія «Дженерал».— «Та вона б уже рік тому прибрала його до рук, якби не Герет».
Дощ перейшов, але Роджер усе ще був мокрий і тремтів. До готелю йти п’ять хвилин. Може, прийняти ванну, перевдягтися, випити чогось у готельному барі, поки він не зачинився? Ввічливо кивнути Беверлі з-за чарки, якщо вона там буде? Це по-своєму спокусливо, але нудно. Справжнє життя не в цьому. Якби Беверлі пішла назустріч його намірам, вона стала б часточкою справжнього життя, але, відмовивши йому, вона втратила для нього будь-яке значення, ніби перетворилась на вирізану з паперу фігурку. В усякому разі готель з його міщанським комфортом, претензійною, але поганющою кухнею, з його метушнею та іншими атрибутами — це буденщина. А от Герет і його автобус — справжні. За ними крилась якась трагедія.
Герет вимкнув в автобусі світло й тепер неквапливо йшов через площу. Затримавшись трохи, щоб пропустити топку вервечку машин, він попрямував до вузенької вулички, що губилась у тіні середньовічного міського муру. Роджер подався слідом за ним — так само автоматично, як схопився на ноги в пивній. Він не мав вибору: життя владно кликало його до себе. Пробираючись між машин, він перетнув площу й швидко пішов по розпливчастих плямах світла, що падало на мокрий тротуар з вікон крамниць, а тоді повернув у бічну вуличку і саме вчасно, щоб побачити, як Герет, який ішов попереду кроків за вісімдесят, зник у пивній. Роджер теж підійшов до дверей і нерішуче зупинився, Він не хотів навмисне привертати до себе Геретову увагу. З іншого боку, його так нездоланно вабило туди, що відступити тепер він уже не міг: він просто мусив переступити поріг пивної. Проте Роджер зволікав, не наважуючись відчинити двері й увійти слідом за Геретом. Але ж проблема розв’язується просто. В усіх пивних є принаймні два відділення. Герет, звичайно, пішов у буфет — отже, він, Роджер, піде в залу, і звідти зможе час від часу нишком поглядати на Герета. Навіщо? Роджер і сам цього не розумів. Щоб подивитись, чи нарікатиме Герет на долю, зібравши довкола себе приятелів і повторюючи перед ними погрози своєму невідомому ворогові, чи сидітиме самотньо, поринувши в свої гіркі думи? Одне слово, так чи так, але він намірився пошпигувати за Геретом.
Роджер ввійшов до зали. Пивна виявилась жахливою. Можливо, Герет обрав її саме тому, що вона така похмура, пасує його безрадісному настроєві. У важкому повітрі, синюватому від тютюнового диму, відчувався слабкий, але стійкий запах карболки. Стіни прикрашала, якщо тут можна вжити таке слово, торішня реклама безалкогольних напоїв і сигарет. Стойку вкривав пластик, столи й стільці були липкі від поганого лаку. Проте цей заклад мав і перевагу. Буфет перегороджував пивну на дві кімнати, і хазяїн обслуговував відвідувачів зали через віконце. Отже, крізь це віконце можна було спостерігати за всім, що діялось по другий його бік. З того місця, де він стояв, Роджер бачив Герета,— той, очевидно, щойно взяв собі пива і сів за столик. Герет був сам. Він дивився просто себе нерухомим поглядом, так само, як у пивній містера Паррі. Його поріділе рудувате волосся лисніло в електричному світлі — і через це голова, затиснула Поміж широких плечей, здавалася схожою на голову безрогого бика. Позбавлений лабіринту Мінотавр, якого загнав у глухий кут Тезей.
Намагаючись не привертати до себе уваги, Роджер заплатив за пиво й сів так, щоб Герет не зміг його побачити, якщо випадково гляне в його бік. Він боявся Герета, проте Герет, крім страху, викликав у нього й інші почуття.7 Які саме? Роджер попивав пиво й розмірковував. Здивування. Шаль. Але не той заступницький жаль, що його почувають до малої істоти, яка потрапила в пастку, а трагічний жаль, що його викликає могутній борець, який не витримав титанічної боротьби. А поза цими почуттями, як Роджер мусив признатися самому собі, ховалася звичайнісінька цікавість. Йому кортіло дізнатись, які обставини довели Герета до такого критичного становища. Погроза, що її вигукнув горбань у пивній біля підніжжя гори, зірвалася з його
