Навіщо читати - Шарль Данциг

письменники чують упродовж життя: «О, якби в мене був час, я б такий роман написав!». Завдяки листам, у яких він залишив свідчення своїх страждань, цей антидемократ Флобер став мимовільним пропагандистом творчої демократизації. Так чи так, за свої успіхи нам доводиться платити. Флоберу на це плювати. Шедевру байдужі коментарі (як ось оцьому). На дні могили він перебуває під захистом своїх творінь, Емма Боварі та Фредерік Моро, брат і сестра Гамлета, Івана Ілліча й усіх інших персонажів, характери яких дуже добре збагнули їхні творці, які — хай якими слабкими, дурними чи жахливими вони можуть видаватися — вловили в них внутрішнє, спільне для всіх людей світло, завдяки чому мільйони читачів — жінок, чоловіків, нормандців і чужинців у ХІХ ст. й у всі часи — заявляють: «Мадам Боварі — це я». Читати, щоб утішитися

Читати можна й для того, щоб себе втішити. Як на мене, це ще гірший мотив. Цього, до того ж, досягти не вдається. Оскільки ж цього годі досягти, значить література робиться не для цього. Література — не утішителька. Це все-одно що казати, що вона розважає. Ба більше, для наших страждань була б образливою думка, що їх можна зітерти просто якимось моментом читання. Монтеск’є дуже великий письменник, але він написав одну з найобурливіших фраз: «Я ніколи не відчував горя, яке не могла б розвіяти годинка читання». Що тут можна додати: це був великий холодний розум.

Цій фразі відповідає фраза Оскара Вайлда із «Занепаду мистецтва брехні»: «смерть Люсьєна де Рюбампре — одна з найбільших трагедій мого життя». Це, без сумніву, фраза, яку Вайлд через фіґлярство кинув у розмові й про яку він, не обманюючи, міг сказати, що вона йому дуже дорога. Вайлд був людиною фраз, і його віра в них не була твердою, як сталь. Наведена фраза, звісно, естетська. Естетизм — це інша форма холодності: істеричної холодності. Кількома роками пізніше Вайлд справді пережив трагедію, набагато боліснішу, ніж смерть вигаданого персонажа.

Читання не втішає. Воно певним чином породжує безнадію. Безнадія — це аж ніяк не смуток. Нам це показує Паскаль, великий Паскаль, автор «Думок», який пише, як орел, котрий стрімко лине в небо, розмахуючи крилами, що стукають, наче ножі, Паскаль, який змушував себе вірити у Надію християн, сподівання на царство небесне: «Ми ніколи не живемо, а сподіваємось жити, оскільки ми завжди схильні бути щасливими, ми неодмінно ними станемо». Все просто, підсумовує він:

«Помирають наодинці». Ну ж бо, це не сумно. Безнадія — такий же факт, як дощ чи сонце. Сумною швидше може бути надія з її ілюзіями, якими вона, наче шарфом, замотує нам шию, щоб потім задушити. У товаристві Паскаля й кількох інших письменників читачі дорослішають, вони нічого від себе не приховують і від цього не страждають.

Читати задля здоров’я, ох-ох

«Цікаве читання так само корисне для здоров’я, як і фізичні вправи для тіла», — казав Кант, який ніколи доти не бачив, щоб я його стільки цитував. Він цим ошелешений, можна помітити, як він на один метр відхилиться від щоденного маршруту у своєму калінінградському саду. «Ах-ах, Данціг мене цитує. Він що, сподівається на переклад у Німеччині? Чи на кафедру в Колеж де Франс, куди його оберуть загальним схваленням? О, марнославство французів не зрівняти з їхньою наївністю!». І навіть коли читання додасть здоров’я, це не може бути достатнім мотивом. Є стільки речей, які додають здоров’я. Здоров’я виправдовує процес читання не більше, ніж процес письма, коли його здійснюють як терапію. Читач вільний читати ті праці, в яких, не цікавлячись іншими, автор відціджує свої клопоти. Ці ганчірки егоцентризму слід повикидати з бібліотек.

Читати задля чесноти, ах-ах

Читання не є чимось хорошим. Те, що в цьому переконують дітей і навіть дорослих, — велика помилка. Бо вони зразу вирішують цього не робити. Думка про виконання дії вочевидь доброчесної порядній людині відразлива.

Читати задля втіхи

Вдале читання трапляється настільки рідко, воно таке добре й залишає такий же чарівний спогад, як вдалий статевий акт. Читач спить із тим, що читає.

Процес читання бере свою частку цього у процесі письма, який споріднений із сексуальністю, хоча б своєю безсоромністю. Коли я починав — якщо ми взагалі робимо щось інше, ніж починаємо, — мені було дуже соромно виходити на вулицю після публікації нової книжки. Як, мої болі й радості, наче статеві органи, виставлено напоказ, і ніхто нічого не каже? Люди такі неуважні, настільки зайняті чи замкнуті самі на собі, що можна було навіть роздягтися, а вони цього не помічають. Або ж вони ввічливі й роблять вигляд, що цього не бачать. Або ж не читають наших книжок. У будь-якому разі на бульварі Сен-Жермен день-у день вештаються ексгібіціоністи, яких ніколи не арештовують, — і це письменники. Читачі — їхні співучасники. Андерсен виявився голим раніше за короля.

Читати задля усамітнення

Читання — це серйозний акт, який ізольовує. Скажу навіть, що читають для того, щоб усамітнитися. Ах, який скандал! Мене завжди вражало те, що читачів, справжніх читачів, ненавидять. Від самого дитинства, коли на мене нападали за те, яким я був, мене ненавиділи за мою самобутність, за оте читання, яке було не чим іншим,