Лазарит - Симона Вілар
– Аллах усемогутній! Ви вражаєте мене дедалі дужче і дужче! Я справді багато про вас знаю, але ніхто не казав мені, що ви співаєте солодше за гурій у райських садах!
Емір знає багато, але не про неї, не про Джоанну де Шампер!
Жінка здригнулася, мов від протягу. У цій грі із сарацинським вельможею прихована якась небезпека, але вона досі не могла зрозуміти яка. Щоб відволікти співрозмовника, Джоанна почала розповідати: цю канцону склав дід королеви Елеонори Аквітанської, володар величезних земель, які згодом перейшли до Людовіка, батька Філіпа Французького, а після розлучення королеви Елеонори і її нового шлюбу з королем Генріхом Плантагенетом, стали частиною Анжуйської держави короля Річарда Левове Серце.
Емір слухав з усмішкою і, нарешті, промовив:
– Це не буде зухвало з мого боку, якщо я попрошу вас докладніше розповісти мені про могутній рід Плантагенетів?
Джоанна була ладна на все, аби лише відвести розмову від Іванни Сицилійської. Тим паче, про Плантагенетів вона знала достатньо. Тому розповіла про старого короля Генріха, першого з англійських монархів, який мав прізвисько Плантагенет на честь гілочки дроку, про його сварку із синами в останні роки життя, про те, як старший син короля, теж Генріх, почав вимагати, щоб батько поділився з ним владою, та це лише поглибило непорозуміння між ними. Згадала Джоанна й дружину Генріха Молодого, про яку казали, начебто вона зрадила чоловікові з Вільямом Маршалом, на той час найкращим воїном християнського світу, і народила від нього сина. Щоправда, ця дитина віддала Богові душу незабаром після народження, але поговір не вщух. Коли ж Генріх Молодий помер, його дружина вийшла заміж за короля Белу Угорського, а спадкоємцем короля Генріха було визнано наступного за віком сина – Річарда. Щоправда, Річард перебував під впливом своєї матері, і при дворі певний час уважали, що Генріх передасть трон не йому, а молодшому з Плантагенетів – Джону, своєму улюбленцю. Середній син короля Генріха, Джеффрі, обвінчався зі спадкоємицею герцогства Бретонського Констанцією, отримавши її титул і володіння на посаг. Він дуже полюбляв турніри, й на одному з них загинув через нещасний випадок. Залишилося двоє – Річард та Джон, і, як знає благородний емір, королем усе ж став Річард.
– А що із Джоном? – Малік затягнувся й випустив сірувату хмарку диму. – Адже поки в Річарда немає синів, саме він спадкоємець трону старшого брата?
Емір украй здивувався, довідавшись: вирушаючи в похід, Річард призначив своїм наступником не брата, а сина покійного Джеффрі – малолітнього Артура Бретонського. Та чи розважливим є те, щоб залишити величезну Анжуйську імперію на юного принца?
Джоанні довелося пояснити, що Джон має певний вплив в Англії, але в континентальних володіннях Річарда до нього ніхто всерйоз не ставиться. Отже, французькі землі Анжуйської імперії підтримують Артура, а не Джона. В Англії ж принц Джон перебуває під пильним оком канцлера короля Річарда – Лошана, і той не дозволить йому жодного свавілля.
– Ви кажете так, наче принц Джон уже зараз прагне до корони. – В очах еміра Маліка спалахнув гострий вогник цікавості.
Джоанна неквапно відпила шербету, міркуючи, чи не забагато сказала цьому східному вельможі. А потім невимушено перевела мову на дочок Генріха та Елеонори Аквітанської. Старша, Матільда, вийшла за герцога Саксонського Генріха Лева, народивши йому багато дітей, але вона вже покинула цю долину сліз – земля їй пухом. Друга принцеса, названа на честь матері Елеонорою, стала дружиною короля Альфонсо Кастільського. Джоанна знала її в дитинстві і добре пам’ятала. Повідавши про долю принцеси, вона додала, що Елеонора Кастільська наполягала на тому, щоб і її чоловік приєднався до хрестового походу, проте через війни на Піренейському півострові Альфонсо не міг понести хрест, його дружина сама спорядила в похід лицарів ордену Сантьяго і Калатаври.
– Та, – емір недбало махнув рукою, що сяяла перснями. – Ці іспанські чваньки в себе в королівстві не можуть дати ради правовірним. Яка від них користь у Палестині? Але, о зоре очей моїх, чому ви мовчите про Іванну Плантагенет, вдову короля Сицилії?
Під його напахченими вусами майнула така багатозначна усмішка, що Джоанна перелякалася: зараз емір сяде біля неї на подушки й обніме її. Недарма ґречне звертання «пані» змінилося на квітчасті східні звороти типу «зоре очей моїх», «світло моєї душі» і таке інше. Може, в мусульман так і заведено?
Із крижаним виразом обличчя вона відповіла, що королева Джованна прагне повернути християнам Гроб Господній, тому вирішила пожертвувати свою «вдовину долю» на потреби брата, короля-паладина, але за однієї умови – Річард ніколи не примушуватиме її виходити заміж, якщо вона сама того не захоче.
Усмішка вмить зникла з вуст сарацина. Він рвучко підвівся і почав ходити під навісом сюди-туди, а потім, насилу тамуючи гнів, заявив, що назаряни, мабуть, остаточно з’їхали з глузду, якщо дозволяють жінкам диктувати такі умови. О, в правовірних усе інакше! Жінки тішать око вдень, а плоть – уночі. А їхні повелителі платять коханим повагою та любов’ю за насолоди.
– Але ж ваші жінки не мають права й слово мовити без дозволу чоловіка, – зауважила Джоанна. – До них ніхто не дослухається!
– Даремно ви так думаєте, благородна пані. – Малік, опанувавши себе, знову опустився на подушки. – Скажімо, наш благородний султан Салах ад-Дін після того, як узяв Дамаск, одружився з удовою правителя Ну рад-Діна – Ісмет ад-Дін Хатун, мовою франків це ім’я означає «пані чистоти у вірі». Попри те, що жінка була значно старша за Саладіна, він любив і поважав її, щодня писав їй листи й радився щодо правління. Але кілька років тому Ісмет ад-Дін Хатун померла. Спершу султанова свита навіть не наважувалася повідомити Мечу ісламу про цю жорстоку втрату. Коли ж звістка дійшла до його вух, султан у відчаї розірвав на собі одяг, а його скорботні волання схожі були на ревіння пораненого лева.
– Але ж у султана ще є жінки, – обережно поцікавилась Джоанна.
– Так, однак іншої такої, як мудра Ісмет ад-Дін Хатун, нема і не буде. Нині султан одружений зі знатною єгиптянкою, яка народила йому шістнадцятьох дітей, а другою його дружиною стала прекрасна дочка одного з найближчих радників – Дженаха. Пророк заповідав – нехай стократ буде благословенне ім’я його! – правовірний може взяти за дружин чотирьох жінок, але може утримувати й кількох наложниць – стільки, скільки потрібно залежно від його становища і достатку. Адже жінки слабкі та весь час потребують захисту та
