"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
— Ну, тоді знай ось що: іти ми повинні післязавтра або, на крайній випадок, у середу.
— Це неможливо! — вигукнув Курасов.
— Слухай мене. Коли ми будемо там через тиждень, ми встигнемо вчасно передати радянському командуванню дуже важливий документ власовського штабу. За один цей документ нам можуть простити все. А через два-три твої тижні цей документ — ніщо.
— Чого ж ти мовчав про це раніше? — підхопився Курасов.
— Копію з цього документа я зняв лише вчора, коли він до них і надійшов, — не кваплячись, ліниво пояснив Заганський. — А зараз, коли ми були в тебе, ти ж без упину курликав, як тетерук, слово мені не давав вставити. Я ж знаю тебе: коли тобі щось засяде в голові, тебе так просто не переломиш. Але тут я разом з Сорокіним. Можливо, нам удвох все-таки вдасться одірвати тебе від того, до речі сказати, хорошого плану?
— А ти розумієш, що означає в такому ділі поспіх? — спитав Курасов. — Може, твої документи і до фронту не дійдуть.
— Риск, звісно, буде, — спокійно сказав Заганський. — Але тут уже все залежатиме від нас. Документи ти для нас підготував?
— На тебе і на мене підготував. А на Сорокіна можу зробити завтра ж.
— Що за документи? — спитав Заганський.
— Від госпіталю. Що ми направляємось у прифронтове місто для придбання медикаментів і перев'язочного матеріалу. Від нас з такими документами люди весь час їздять.
— А не рідкувато?
— Ні. Німці зі своєю сентиментальністю дуже поважають фронтову медицину. Скільки разів я вже цим користувався. Але йти післязавтра! Не знаю, не знаю…
— Що ви про все це скажете? — звернувся до Добриніна Заганський.
Ось і настала для Добриніна мить, коли він мав прийняти остаточне рішення. Він розумів, що очікувати йому більше не можна, бо ще переграєш, а потім буде пізно. Він бачив серйозно і ретельно розроблений Курасовим план. Заганський зовсім не скидався на базіку і теж думав про перехід серйозно. Документ, про який він говорив, справді може виявитись дуже важливим. Останнім часом Курасов не раз натякав, що німці збираються доручити власовцям розчищати від партизанів тил. Не далі як учора у друкарню надійшло нове замовлення: надрукувати для власовців спеціальну пам'ятку — про партизанів. Все ж треба спробувати дізнатися хоч що-небудь про той важливий документ, про який говорить Заганський. І замість прямої відповіді на поставлене йому Заганським запитання Добринін сам спитав:
— Ваш документ справді серйозний?
— Дуже. Йдеться про те, чим у найближчий рік займеться власовська армія. А що вас турбує?
— Та боюсь, що там нас усіх трьох акуратно поставлять до стінки, і на цьому все кінчиться.
— Ну, вас-то не поставлять нема за що, — похмуро усміхнувся Заганський.
— Не кажіть. Із оточеної частини я фактично дезертирував, мої ж товариші пішли з боями до своїх, а я застряв. Це раз. А потім служба тут. Іди доведи їм, що я тут був п'ятою спицею до воза. Он Курасов якось пояснив мені, чи у мене чиста робота. Одним словом, даремно ви з мене робите свого захисника. Якщо вже ми підемо, то підемо по рівному рахунку.
Добринін помітив, як Заганський глянув на Курасова, а той відвернувся. Це Добриніну не сподобалось. Може, вони вже сумніваються, чи потрібен він їм взагалі? І коли вони зараз зійдуться на думці йти без нього, він випустить із своїх рук велику і важливу справу.
— Ну, от що, — рішуче сказав Курасов, звертаючись до Добриніна. — Мені остогидло товкти воду в ступі. Чи мій план піде в діло, чи не мій, я хочу знати: ти йдеш з нами чи ні? Відповідай, Сорокін, без маневрів, які мені ось як надокучили! — він різонув долонею по горлу, — Ідеш чи не йдеш?
— Іду.
— Тьху ти, чорт! — полегшено зітхнув Курасов і усміхнувся. — Нарешті! Ти ж не знаєш, з яким ми вогнем оце гралися. Ми з Заганським, коли ішли до тебе, вирішили: якщо відмовишся — прикінчимо. Зрозумій, ти надто багато від нас дізнався і міг зробити з нами що завгодно.
— Я розумію, — тихо сказав Добринін і подумав: «Добре, що я вчасно відмовився од позиції вичікування».
Вони почали обмірковувати новий план переходу, вирішили виходити в середу. Тепер Добринін брав участь у розмові на рівному з ними становищі, але все-таки намагався більше мовчати. При такому короткому терміні на підготовку розробити надійний план справді було не так легко. Кожний черговий пункт плану викликав суперечку. Вона тривала уже більше двох годин, і Добринін побачив, що вони до ранку не дійдуть згоди. Напружено слухаючи, як сперечалися Курасов і Заганський, Добринін думав, що, мабуть, взагалі не можна йти на власний риск, маючи на руках важливі документи, та й цих типів треба доставити живими. Треба придумати щось інше. Завтра ж він побуває у місті, зв'яжеться з Бабакіним, а через нього з Марковим, і тоді передача документів і цих людей буде організована цілком надійно і без будь-якого риску.
— Маю пропозицію, — рішуче промовив Добринін у розпалі суперечки. — Завтра я сходжу в місто. У мене в там деякі зв’язки. Нам можуть допомогти.
— Які ще там у тебе зв'язки? — недбало спитав Курасов.
— Головне не в тому, які вони, — сказав Заганський. — Нас троє, і четвертий — зайвий. Я категорично проти залучення в нашу справу нових людей. Категорично!
— Я теж, — підтримав його Курасов.
— Не поспішайте, — сказав Добринін. — Я знаю, що пропоную. Ідеться про людей, які можуть забезпечити нам перехід через фронт.
— Таких чарівників не буває,— засміявся Заганський.
— Чи не зібрався ти, друже любий, під цим приводом втекти? — спитав Курасов, глузливо посміхаючись. — А може і щось гірше? Хочеш віднести в місто донос? — Він сунув руку в кишеню піджака.
