Спадок з бонусом - Інна Земець

Вже дев’ята, а сну так і не побачив, лише сподівався, що моїй сусідці більше пощастило. Невдовзі за її дверима тихий шурхіт почув – прокинулась, мабуть, і їй не спалося після пекельної нічки. Думав, скоро побачу, та виходити не поспішала, а коли полишила кімнату, то одразу помітив, що якось дивно рухається. Незвичною ходою до мене наблизилась, привіталась.

- Назар, мені треба ненадовго піти, а ти тут можеш лишатись, якщо нікуди не поспішаєш.

- Не поспішаю. А ти куди?

- Та є одна справа. Все відкладала, та сьогодні вже не буду, - і пішла на вихід.

- Стій, зараз бігом зуби почищу і підвезу.

- Не треба, - вже відчиняючи двері промовила собі за спину. – Тут поруч, я сама пройдусь.

- А чого ти як пінгвін рухаєшся?

Ну дійсно ж, хода один в один, ногами лиш нижче колін ворушить.

- Все, я скоро, - кинула наостанок і вискочила. – Зачини за мною.

- Зачекай, я сказав!

Схопив з тумбочки ключі і від квартири і від машини, та поки футболку та кросівки напнув і двері зачинив, вона вже ліфтом вниз спустилась. Побіг за нею вниз сходами – моя гігієна трохи зачекає. Перехопив її вже у дворі, далеко від дому відійти ще і не встигла.

- Ярослава! Стій, кому сказав!

І не озирнулася навіть. Наздогнав цього впертого пінгвіна, за руку міцно ухопив.

- Що з тобою?

- До лікаря треба.

- То сідай, поїдемо.

- Тут один квартал дійти, вертайся – я скоро.

Не дивиться чогось на мене, очі сховала.

- Ярослава, що таке? Обпеклася вночі таки?

- Та ні, не встигла, не вигадуй. І взагалі, відчепись, сказала!

Трохи потерпів, як свою руку з моїх лещат висмикнути намагалась, а потім ще раз з ніг до голови уважно поглядом прискіпливим окинув. Потягнув за руку – не йде, ноги зчеплені. Дійшло, здається. Ну і добре, ослиця вперта. Підхопив її на руки і поніс до автівки, ігноруючи її лайки відчайдушні. Наслухався так, аж вухо заклало, та всередину салону запхав і рвонув з місця.

- У тебе кровотеча? – гримнув я.

- Так, - після невеличкої паузи зізналась Яра.

- То чого ж ти, притрушена, пішки перти збиралась?!

- А потрібна мені клініка тут поруч. І не жени! Чи ти дальтонік? На червоний проскочив.

- Не вчи мене! Пішла вона гуляти… То ти вагітна чи ні?

- Та ні, сказала ж вже!

- То що з тобою?

- А ти гінеколог?

- Ні.

- То і не лізь!

- Так і не прошу ж показати! Давай, розповідай. Раптом від’їдеш – щось же маю лікарям про твою ситуацію сказати.

- Не доведеться – вони самі розберуться!

Під ту сварку і доїхали. Виколупав її з машини, заніс в приймальне, лікарям на руки передав і сиджу, чекаю. Чортівня і годі. Все не так в цій родині. Чув її голос з кабінету, та нічого не розібрав. Щойно звідти якийсь лікар вийшов, я до нього і причепився. Нічого мені не пояснив – лиш засміявся, бо пацієнтка, виявляється, попередила, щоб «чоловіку який її підкинув не повідомляли, це сторонній». Все що дізнався - можу піти погуляти годинку, а потім її в лікарняну палату стаціонару переведуть і тоді вже навідати можна буде. Махнув рукою на всю цю парафію і пішов у найближчий ларьок по цигарки. Накурився як чорт, одну за одною підпалюючи і втомився від очікування, час підганяючи. Нарешті потрапив таки в палату. Клініка приватна і пристойна, видали їй одежину казенну, тепер пацієнтка на лікарняному ліжку лежить та не спить. Обличчя бліде, як все в палаті, лиш мідяне її волосся трохи фарб додає.

- Як ти? – спитав, по кроку наближаючись.

- Все добре.

От і поговорили. Усівся на стілець, причепився до неї.

- Я ж сторонній, тому від лікаря нічого не дізнався, сама розповідай.

- Вже все буде нормально. По вені все необхідне вкололи, сказали, до завтрашнього ранку тут залишусь.

- Ще щось крім кровоспинних буде?

Зашарілася, очі сховала.

- Залізо прокапають. Тож, дякую тобі, твоя місія виконана. Повертайся додому, або куди ще збирався – за мною тут наглянуть.

Взяв її за руку, примусив в очі подивитись, впевнився що уважно слухає і запитав прямо без околясів і зайвої делікатності.

- Яра, скаже мені, ти, взагалі, розумієш, що тебе вночі вбити намагались?

- Так, - спокійно і лаконічно промовила вона.

- І що?

- Нічого. Пощастило і добре.

- Добре? Тоді давай  ще трохи в нетрі реальності заглибимось. Ти здогадуєшся, що це навряд чи був випадковий акт спонтанної агресії з рандомним вибором жертви?

- І це розумію. Якщо тебе цікавить, чого в нервовому істеричному припадку не б’юся – це і є мій припадок. Саме так він і виглядає. Але зараз почуваюсь добре, бо тут перебуваю в цілковитій безпеці.