Спадок з бонусом - Інна Земець

- Святкуєш щось? – до мене промовив, швидким поглядом окинувши.

Ідіот, чесне слово.

- А як же ж? Вгадав, - запила свою злість я і пояснила. - Завтра похорон, от ніяк не нарадуюсь.

- Вибач, невдалий жарт.

- Взагалі на жарт не схоже, - буркнула йому, катуючи недопалок у попільничці.

Заніс пакети в дім, а сам невдовзі у двір повернувся.

- От добре, що вирішив в магазин заскочити. Твоя рідка дієта якось не тішить.

- Це не дієта, просто дозволила собі ще одну антистрес процедуру, - сказала я, підпалюючи ще одну цигарку.

- Пригостиш?

Гостинно вказала рукою на стіл. Зі складових, що були доступні, вийшов такий саме напій, як у мене. І цигарку до пари собі потягнув.

- Ігнат був поборником здорового способу життя, та ти вочевидь ні.

- Я також, - випускаючи гіркий дим відповіла я. - Він частіше за мене палив. Я вже багато років, як цю звичку полишила. Це короткочасний рецидив. А ти просто час гаяв чи щось цікаве за ці дні дізнався?

- Трохи того, трохи цього. Є з чим працювати.

Глибоко затягнувся, очі примружив і випустив дим, на спинку лавки відкидаючись.

- Теж рідко палиш?

- Ага.

Так і схоже, наче смакує ту гидоту. Як оце і я останніми днями. Багато інформації з нього не дістала. Є питання по конкуренту – Богуславу Браницькому. Вони з Ігнатом наче нейтралітет зберігали, та він підозрював, що розслаблятись не варто. І його і наша транспортні компанії давно і впевнено на ногах стояли, та збільшити масштаб хотіли обидві. Марк сподівався тісно співпрацювати, Ігнат - купити, а я могла заприсягнутись, що Браницький собі думає про щось більш агресивне. Може і не помилилась. Та довго балакати з родичем про це не стали, як вечоріти стало у дім пішли – завтра складний день.

Вранці зібрались швидко. Я собі підготувала чорний брючний костюм, він теж. Мій наряд пожвавлювала блуза зі скромним бантом, він навіть краватку не взяв, лиш поголився начисто. Його чорна машина пасувала до наших нарядів, нею і скористались. Їхали мовчки, а за годину  «Ауді» гальмувала біля будівлі, де вже все було організовано для прощання з Ігнатом. Марк одразу попрямував до мене, допоміг вийти і обійняв. Поцілував у маківку і ще сильніше притиснув до себе.

- Звідки Назар тут взявся? – тихо спитав до мого вуха нахиляючись. – Як ти його відшукала?

- Не шукала і навіть про це не думала. Сам знайшовся.

- Зрозуміло. Ну що, готова?

Звісно ні, та глянула на його бліде обличчя зі стомленими очима і кивнула. Добрі слова прощальні, труна, купи квітів, десятки скорботних обличь, священник – все злилось в одне суцільне жахіття, що серце рвало. Марк тримався гідно, я теж не осоромилась. Звідси Ігнатів останній шлях до крематорію, а всій юрбі в чорному – в ресторан. Туди дісталася поруч із тим, хто і сюди привіз. Дем’ян, тим часом, здалеку різав поглядом сповненим ненависті і презирства, але до нас не наближався, стояв подалі зі своєю вороною коротколапою.

- Це його дружина? – запитав Назар вже в ресторані.

- Саме так. Іванна, та просить щоб Івонною звали.

- Чудернацька істота, та чоловіку пасує.

- Кілька років тому ще намагалась бути схожою на Селену Гомес, та чим  далі, тим більше скидалась на Адама Ламберта. Як бачиш, трансформацію вже повністю завершено, - думала, ті імена йому нічого не скажуть, та щосили губи стулив.

- Не могла з цією характеристикою трохи зачекати? Не можна на похороні так добре жартувати.

- А це і не жарт. Суто констатація очевидного факту.

Всі слова гостями були сказані, а далі застілля потроху почало перетворюватись на неформальну робочу зустріч, тому підвелася і пішла до Марка.

- Вже збираєшся, Яся?

- Та не знаю, чи це доречно, але хотілося б. Може поїдемо?

- Ні, я залишусь, а тебе всі зрозуміють.

- А я тебе попрошу супроводити вдову, то і тобі ніхто не дорікатиме, - розуміла ж, що йому теж сховатись подалі хочеться.

- У тебе супровід і без мене є. Та і з партнерами є про що побалакати.

Схуд він трохи за ці дні, темні тіні під очима залягли.

- Марк,  як ти?

- Сама розумієш, Яся, - промовив із сумною усмішкою і плеча торкнувся. - Про те що поговорити хотіла – не забув. Давай завтра, добре?

- Домовились, - погодилась я. –  За містом?

- Як завжди. І ти ж зараз туди?

- Так. Чекатиму на тебе.

Навшпиньки витягнулась, у щоку поцілувала і полишила залу, чуючи як слідом за мною середній братець крокує. Було б дивно, якби чортів Деміен не причепився. Назар вже машину заводив, коли на парковку стрімко викотилось огрядне черевце молодшого. Вилаялась вголос і від щирого серця, здивувавши нечемним формулюваннями родича поруч та вийшла з автівки.