Спадок з бонусом - Інна Земець

Приїхали вогнеборці на подив швидко і хутко забігали подвір’ям, лиш запитавши у нас чи є ще хтось в будинку. Вони працювали, а ми так і сиділи в альтанці, під звуки тріскоту полум’я, що лиш сильніше на другому поверсі розгорялось. Ярослава як мою руку пінкою обробила, так досі і тримала мене за пальці - відпустити забула. Дивися на неї і думав, вона взагалі розуміє, який дивовижний збіг малоймовірних обставин її від болючої страшної смерті врятував? Не труситься, не плаче, сидить собі спокійно і дивиться на вогонь, ніби то медитативне відео в ютубі, а не її спальня догоряє. Схоже, мені зараз підтримка більше ніж їй потрібна. Я і не одразу зрозумів, що за звук мене зі сну висмикнув, а коли вже сходами нагору нісся і запах розпізнав, то думав і шию собі зверну, поки її кімнати дістануся. Курити в цю мить хотілось смертельно, та просити у пожежників цигарку якось неправильно, мабуть. Хай те, що палає спочатку загасять. Поки вони працювали, сиділи мовчки обоє, а як вже полум’я збили – бозна звідки у дворі співвласник братового бізнесу в домашніх капцях і піжамі намалювався і на будинок тліючий очі вирячив.

- Марк, ми тут! – Ярослава махнула йому рукою і побігла назустріч.

- Яся?! Ти жива! Все нормально?

Обмацав її руки і став крутити на всі боки. Вона щось йому заторохкотіла і раптом обійнялись як рідні, а я щокою на руку сперся і задумався. Те що вони сусіди вже знаю, а от звідки тут з’явився і не зрозумів – через прочинені ворота не заходив, десь позаду будинку вмить вигулькнув. Вони ще подалі відійшли балакаючи, ще раз обійнялись і тоді вже Марк відпустив Ярославу, в мій бік підштовхуючи, а сам до пожежників попрямував.

- Все, ми можемо іти до Марка – він нас до себе покликав.

- Нахіба? – буркнув я. – Ти безхатько?

- Дозволь мені показати тобі свою хату, - повела руками від краю до краю обрію, на пожежниках зупиняючись. – Як на вигляд? Коробка в піні без світла згодиться за нормальну оселю, на твою думку?

- То в квартиру треба їхати.

- Вночі?

- Ну, до ранку вже зовсім трохи.

Подивилась на мене, на небо глянула і пішла кудись за будинок, приладдя пожежників перестрибуючи. Цікаво мені стало, тож слідом за нею крок у крок рушив. Підійшла до кущів біля паркану і пірнула невідомо куди вглиб густої зелені. То он як, навіть хвіртка там до приязного сусіда є? Тісно товаришують, не знаю що і думати. Поки замки на ній вивчав, Яра вже поверталась до мене з ключами в руках.

- Ось, запасна зв’язка від квартири, можемо їхати.

- Вона у Марка лежала? – не втомлюючись дивуватись запитав я.  

- Так, у нього.

Поміж брудом і піною пішов за ключами від машини, «плаща» свого імпровізованого скинув, одягнувся у свої лахи. Для Ярослави варіантів не було – її кімната геть вся залита, з шафи своєї кімнати запечатаний пакет із халатом дістав – господарі все для гостей продумали. Поки повернувся, знов сусід приязний її обіймав, а як я підійшов до них ближче - махнув мені рукою, попрощався і відбув до себе на ділянку тим самим шляхом, що і сюди приплентався.

- Чого хотів?  - спитав я і тицьнув їй в руки одежину.

- Сказав, що у нього майстри щось перебудовують, то він їх завтра сюди направить.

- А поліцію також він викликатиме?

- Так, сказав, все сам владнає.

- Отак просто? Який чуйний чоловік! Всі проблеми на себе взяв, - прозвучало не щиро, бо реально не розумів, що за раптова турбота така щиросердна.

- Саме так – дуже йому вдячна, - напинаючи на себе халат зрекла Яра. – Готова. Рушаємо?

Ну, як у них все так заведено – не бачу приводу сперечатись, хай Марк собі весь клопіт забирає, а я дивом порятовану господиню згорілого маєтку подалі заберу. Думав, від пережитого їй не до сну буде, а на сидінні поруч зі мною задрімала тихенько. Мені ж спати зовсім не хотілось, все дивувався який у неї янгол-охоронець сильний та добрий. Картинки альтернативного фіналу всю дорогу перед очима миготіли, від красивого світанку відволікаючи, а дістались до квартири якраз разом із серпневим сонечком – під шосту годину ранку. Ярослава якось нерішуче пройшлась коридорами власної оселі, навіть в Ігнатову кімнату обережно зазирнула, наче побоювалась чи сподівалась його там побачити.

- Кімнат тут менше ніж в будинку і гостьової нема, тож спати або там, - вказала на його спальню.  – Або в моїй.

Ще тільки дотепний жарт в мозку народжуватись почав, як слова не дала і далі бігенько заторохкотіла.

- Я ляжу на дивані у вітальні, а ти іди в мою кімнату.

- З якого це дива? – я ошелешено кліпнув на неї очима.

- Диван не розкладається, не на твою статуру ліжечко.

- І що? Мені вистачить, не вигадуй. Це точно не найгірше місце де спав, мала.

Враз милий вираз з її обличчя злетів, очі примружила, руки в боки вперла, волосся хвилями пішло – чисто відьмочка.

- Якби сьогодні сам собі епіляцію давньогрецький вогняним методом не зробив – врізала б, чесне слово. А так, востаннє кажу – ніяких «мала» або інших глузливих дурниць, ясно?

Проковтнув усмішку і розійшлись із нею хто куди. Не знаю як вона, а я знову не вирубився. Закинув руки за голову, і пішов подумки по тому дому гуляти. Скрізь бачив датчики диму, а жоден із них не спрацював. І про присутність на території стороннього система не повідомила. І сам вже знаю, як обійти її можна, та те що там прохідний двір – капець тотальний. А ще ця хвіртка до Марка Навроцького дивна. Шкодую, що чогось мене вперто на відмові заклинило і запрошенням неймовірно гостинного господаря не скористався – проґавив гарний шанс його дім принагідно оглянути. Дуже шкодую.