Спадок з бонусом - Інна Земець

- Навіть занадто, судячи з хвіртки і його абсолютної готовності всі твої проблеми на себе взяти.

І відповідати на це не стану, що сам намудрував – хай про те і думає. Я думала зараз зовсім про інше – де ж те тіло, під два метри з плечима на ширину всього одвірку, спати вночі збирається. Диван у вітальні вдвічі менший за наш в квартирі, на такому і я не вміщусь.

- Чого замислилась? – озвався Назар, мене уважно вивчаючи.

- А що це за будинок?

- Знайомого. Дача.

- Невеличка.

- Так, тому влаштуюсь на ніч тут в кімнаті на підлозі. Спальний мішок маю, тебе не потурбую. Не проти?

- Ні, все нормально, - ледь не ляпнула, що і посунутись можу – місця якраз вистачило б.

Назар ненадовго вийшов на вулицю, гупнув багажником і повернувся зі спальником в рулон скрученим. Розстелив його вздовж узніжжя ліжка на якому я спочивала і пішов в душ. Я б теж хотіла, та вже завтра краще – ще похитує трохи, лиш місцями вдалося освіжитись, поки Назар по мої речі їздив. Закінчив він банні процедури швидко і не гаючи часу улігся на підлогу. Думала, заснув, так тихо в кімнаті було, аж раптом голос його почула.

- Чуєш, Яра? А  ви дитину і правда планували чи Ігнат просто так сказав?

Могла сказати все, що завгодно – одне одного не видно, можна і збрехати очей не ховаючи, та чогось взяла і правду промовила.

- Ігнат хотів, останнім часом, а я поки не була готова.

- Добре. Тобто, ясно, - почула з темряви.

Думала і не засну від того неочікуваного сусідства, а заплющила очі і відпливла одразу, а прокинулась, аж коли вже полудень настав. В кімнаті була сама, солодко потягнулась і пішла в душ, з насолодою змиваючи з себе запах пожежі та лікарні.         Цілу добу сюди потрапити мріяла! Якби не та довбана заміна протизаплідних пігулок, то і вчора вранці потрапила б. Ще відколи їх призначили певний дискомфорт відчувала, все думала що минеться, а потім і зовсім геть не до того стало. Якби не потреба в гормонах, то і взагалі б не переживала – завагітніти від вітру складно, та лікар все одно призначив. Ото покращення! А скільки драми з тієї дрібниці вийшло, то взагалі жах. Витерлась новим рушником насухо, волосся лиш трохи промокнула і пішла на вулицю, радісно яскравому сонечку посміхаючись. Машина стояла у дворі, а от Назара ніде не видно було. З’явився раптово із заростей, мене тим трохи злякав і одразу ж пиляти почав: чого на ногах, чого не лежу, чого, чого… От татусь занудний! Ну, може і не татусь, трохи старший братик, хіба що. Ігнат про нього мало розповідав, та знаю що між нами всього сім років різниці. Загнав мене криком назад в будинок, посадив за стіл і почав омлет готувати.

- Назар, скажи, а той шприц, який вчора бачила, це той що у псевдолікаря відібрав?

- Так. І вже знаю що там було.

- І що? – аж завмерла, чекаючи відповіді.

- Якби вагітній вкотив – дитині точно капець був би, а тобі слідом за нею з імовірністю сімдесят відсотків.

Щоб. Мені. Провалитись. Оце встрягла! Сама тільки не второпаю коли і куди саме. Жила собі спокійно, а тут раптом понеслося гопки все довкола. Тарілка переді мною з’явилась непомітно - підвисла таки, трохи у власних в думках заблукавши. Мляво смачний сніданок пожувала, чемно подякувала і пішла назад в кімнату. Назар прибрав зі столу і до мене приєднався.

- Яра, тобі погано?

- Та трохи недобре щось стало, як подумала про злостиву наполегливість невідомо кого.

- Не бійся, все розрулю.

- Та я і не боюсь. Просто не можу зрозуміти чому саме зараз і чому я. Молодшому сміливості забракло б. Марк взагалі ні до чого. Конкурент все б масштабніше вирішив. Хіба що ти залишився, та вбивця з тебе кепський, як потім свою жертву сам рятуєш і ще й туди-сюди на руках тягаєш. Дурість якась. І ще сильно злюсь. Хочеться комусь боляче зробити, да так, щоб аж до крові! Аби ще знати кому саме за все це таким чином віддячити маю.

З такою пристрастю ці слова промовила, аж самій неприємно стало, а от співрозмовника мого щось ще більше вразило. Дещо нове на його обличчі бачу, чи страх, чи захват – сам ще не визначився, здається. Хай сам вирішує, а мені б подзвонити батькам зараз.

- Назар, а можна я все ж телефоном скористаюсь? – вивела його з задумливої коми я.

- Зі свого не варто, а той старий можеш взяти.

- Мені саме мій потрібен. Ненадовго. Не хочу батькам з чужого телефонувати – даремно непокоїтись лиш будуть.

Подумав, помовчав і ключі від автівки ухопив.

- Бери телефон і сідай в машину – покатаємось з тобою трохи.

Не трохи, а бозна куди від’їхали, може аж до іншої області дісталися, але лиш тоді дозволив телефон мій увімкнути. Поговорила швидко, бо просто довідатися хотіла чи у них все добре. Про смерть Ігната їм давно сказала, бо знала що в новинах про це можуть самі довідатися. Запевнила батьків, що я не на самоті, і підтримки мені не бракує – все добре. Перемішала правду з побрехенькою і переконала. Точно ж не сама, а чи все добре – думала, що морально набагато гірше мені буде, та попри тотальний персональний апокаліпсис ще пристойно тримаюсь. Тепер нервують як я, якщо не більше, бо для них мій шлюб ніби ж справжній. Найріднішим брехати не хотілося, та правду сказати не могла. То моє одноосібне рішення і відповідальність за нього не могла з ними розділити, істину їм відкривши. Ніколи б мама не пішла на таку аферу заради свого здоров’я і я це чудово розуміла, саме тому і вигадала казочку, що давно у свого роботодавця закохана була. Батьки не здивувались, лише батько обережно натякнув, що маю все добре зважити, адже мій майбутній чоловік майже його одноліток. Мати проти великої різниці у віці подружжя нічого не мала, тому новину сприйняла хоч і з подивом, та в цілому радісно, просто спитала чи я готова до нових стосунків. От тут відповіла не перебільшуючи – більш ніж готова. Стосунки ці для мене обмежувались не складною дружньою послугою, а натомість на іншій чаші ваг лежало неоціненне – здоров’я і життя моєї матері. Це не важкий вибір і не складна моральна дилема, а щедрий дарунок долі, який схопила обома руками.