Ігри долі - Іванна Боразан

— Нічого собі! — вигукнув тамада. — Відповідь правильна. Ступай ще шість кроків.

Ніколас так і зробив. За ним і свідок.

— Запитання третє: що для нашої нареченої найважливіше в житті? Три слова.

— Любов! Дружба! Вірність!

— Молодець! — вигукнув тамада. — Одна лише поправка: замість вірності — віра. Але ми зараховуємо відповідь як правильну. Аплодисменти нашому молодому. Чому не чути аплодисментів?

Усі гості дружно зааплодували нареченому, який у супроводі свого свідка уже ступали сім кроків.

— Питання четверте: уже про твою майбутню тещу.

У дворі почувся сміх, адже для українців після кумів і сала — це улюблена тема для анекдотів. І всім хотілося почути каверзне питання тамади.

— Скільки у тещі повинно бути зубів?

Нік здивувався запитанню, але промовив:

— Мабуть, 32.

Тамада, чоловік років 50, із сивуватим волоссям і розумними очима по-батьківськи обняв нареченого і промовив:

— Неправильно, мій хлопчику. На жаль, неправильно. Повинно бути два зуба: один, щоб болів, а другий, щоб зятеві пиво відкривати.

Весь двір завівся реготом. Лише Нік і його свідок не могли збагнути у чому суть. Наречений зрозумів, що над ним кепкують, але не зрозумів жарт.

Бачачи розгубленість Ніка, тамада вирішив його підбадьорити і ввести в курс справи. Він не тутешній і не збагнув українського гумору.

— Розумієш, хлопчино, це такий анекдот. Я розумію, що ти не зобов’язаний знати всі українські анекдоти, але договір є договір. Підійди до столу і заплати за свою помилку, а то ти так завівся з правильними відповідями, що ми без оплати лишилися б.

Аж тепер Нік усе зрозумів. Підійшов до столу і виклав 1000 доларів. Усі аж ахнули. Потім поклав ще 100 і промовив:

— Це вам доплата за те, що вдалося мене здивувати і так розвеселити гостей.

Тепер сам тамада остовпів. Таке з ним було вперше. І зараз над його виразом обличчя сміялися гості.

Прийшовши до тями, тамада продовжив:

— І нарешті п’яте запитання:…

Але п’ятого запитання наша героїня вже не почула. Вона вже відійшла від відчиненого вікна і схвильовано чекала на прихід свого майбутнього чоловіка.

Лише, ніби, здалека, чувся веселий сміх, аплодисменти і тихенький шум у дверях.

І ось перед нею у всій красі постав її Нік. «Чорний колір так йому личить», — думала вона.

А Ніколас Харт, напевне, вперше в житті онімів від захвату. Він не міг відвести погляду від прекрасного створіння, яке бачив перед собою.

Весільна сукня підкреслювала всі її форми. Пишність грудей, округлість бедер, осину талію й довгі стрункі ноги. Вона в буквальному сенсі «порвала» стереотип того, що наречена повинна виглядати невинно. Хоча, не можна сказати, що весільна сукня була вульгарною. Ніяких вільностей вона не мала. Тканина сукні прикривала все, окрім рук і шиї та невеличкого декольте. Контури весільного плаття облягали тіло від грудей до колін, а нижче розпускалося в простору спідницю, у стилі «русалки». Білу атласну тканину покривали де-не-де кружива й перлинки. Голову та обличчя прикривала довга фата. Прикріплюючись заді до зачіски, вона легкими хвилями стелилася по плечах, а з іншого боку прикривала обличчя. Але й вона була не в змозі приховати блиск у очах нареченої й усмішку на вустах.

— А тепер мої молодята, — говорила мати нареченої, — за давньою українською традицією, дозвольте вас благословити на щасливе подружнє життя.

Молода пара всілася на диван, і кожен по черзі благословляв їх хлібом. Спочатку батько, потім мама, а так і хресні. По закінченню церемоніальної частини, молодята і їхні гості вирушили до РАГСу, де засвідчили перед державою, що вони відтепер чоловік і дружина.

Тепер залишається тільки засвідчити перед Богом….

Весілля… Мить, коли поєднюються два закохані серця.

Чарівна наречена у білій сукні, елегантний наречений у смокінгу урочисто виходять з церкви, де щойно присягнули перед Богом на вірність один одному.

За давньою традицією наречений підхоплює на руки наречену і кружляє її у дивному танці. Кругом чути радісний лемент, гучні оплески та спалахи фотокамер. Це — подія року не лише в Україні, але й у світі, адже закоренілий холостяк Ніколас Харт сьогодні одружився. Тому це не могло обійтися без папараці, хочеш ти цього чи ні. Та, здавалося наших наречених це не дуже хвилює, вони зайняті тільки один одним і своїм коханням.

Мати нареченої зі сльозами радості на очах посипає молоду пару зернами пшениці і цукерками, щоб у їхньому домі завжди був достаток.

Багато радості та обіймів.

Молода пара ступає на килим з пелюстками квітів, якими посипають маленькі дівчатка-феї, і прямують у білий, прикрашений різноманітними квітами лімузин, який повезе їх у ресторан, де відбуватиметься святкування. За ними поспішали і гості. Ще секунда — і святкова процесія зникла з площі біля церкви, залишивши позаду розчарованих журналістів, яким не дістанеться жодна пікантна історія з весілля.

Святкування торжества проходило за українською традицією. Тут тобі і українські страви й музика, а головне — звичаї, так не схожі на традиції інших країн.

Застілля супроводжувалося веселою балаканиною тамади та енергійною музикою музикатів. Не обійшлося й без традиційного «Гірко» молодій парі та сусідніми за столиком дружбові і дружці. Для нікого не було секретом, що саме Оксана виконає роль подруги нареченої у цей святковий день. А от хто ж дружба? Невже сам віце-президент готельної компанії Ніколаса Харта? Будучи на декілька років старшим від Ніка, він соромився бути його дружбою. Але Аня переконала його, що дружба — це те саме, що свідок на весіллі, хіба що з деякими нюансами українських традицій. З тяжкою бідою він погодився, але тепер видно, що ці маленькі нюанси, про які говорила йому