Ігри долі - Іванна Боразан
Міроприємство мало бути дещо неординарне: всі вже стомилися від сучасних співаків і співачок, які виступають на корпоративах, а також одних і тих самих ведучих, які не можуть нічого цікавого придумати і вже насередині шоу тобі стає нудно. Тому Аня пішла іншим шляхом і трошки здивувати сучасну публіку, яку вже нічим не здивуєш.
Отже, все мало відбутися у стилі Генріха VIII, бали якого відзначалися пишністю і незабутніми враженнями. Захоплюючись історією цього часу, Анні захотілося відтворити його хоча б на один вечір. Але, щоб не обтяжувати гостей підбором туалетів на вечір, вона зробила виключення: замість обтяжливих і незручних бальних суконь з корсетами, дами будуть одягати сучасні вечірні сукні на свій смак. Чоловіки ж будуть супроводжувати жінок у елегантних смокінгах.
Для розваги публіки буде запрошений оркестр, у виконанні якого звучатимуть мелодії для танців, як класичних, так і більш сучасних. А за вечерею гостей будуть розважати жонглери, фокусники та неймовірно гнучкі танцюристи.
І от настала довгожданна година, гості зібралися в розкішному залі готелю, де все віяло давниною і сьогоденням, де все «кричало»: «Милуйтеся мною, бо я найкращий чи найкраща в своєму роді». Цій красі позаздрив би будь-який королівський палац, хоча на цей готель було потрачено багато зусиль і грошей, але результат був того вартий.
Зроблена в античному стилі, але з деякими сучасними доповненнями зала, цього вечора була схожа на феєрверк: всюди палали вогні яскравим світлом, на дамах виблискувало коштовне каміння, на чоловіках до блиску начищене взуття.
Офіціанти не встигали розносити напої, а кухарі готувати закуски. Зала була переповнена, здавалося, тут зібралося півміста, весь бомонд Трускавця, ніхто не хотів пропустити нагоди побувати першими в готелі, щоб потім мати, про що говорити.
Та серед гостей ми не бачимо організатора цього свята — Анну. Вона щось доволі затрималася. Ніколас все частіше почав дивитися на годинник. Він майже з усіма встиг привітатися, а її все не видно. Скоро має початися урочиста частина з традиційним перерізанням стрічки і він хотів, щоб Аня в цей урочистий момент була разом з ним. Ще раз поглянувши на годинник, Нік надумав піти її шукати, але це вже стало не потрібно. Ступивши тільки крок в сторону сходів, його здивувало затишшя. Він обернувся і побачив, що всі погляди спрямовані в бік сходів, і, глянувши на них, він побачив дівчину, яка повільно і схвильовано спускалася в зал. Вона виглядала божественно: висока, довгонога, худорлява красуня у вечірній сукні червоного кольору. Здивування і захоплення читалися на обличчях всіх присутніх, ніхто не міг здогадатися, хто ця дівчина, тільки єдина людина в цій залі знала напевне — це Анна і цією людиною був Ніколас Харт, йому підказало серце, яке з її приходом почало шалено битися.
Ніколас підійшов до сходів, став у їх підніжжі і подав руку Анні. Вона поклала свою руку у його, і на обох обличчях з'явилася усмішка, у Анни вона вийшла трошки знервованою, у Ніколаса — ця усмішка символізувала задоволення, задоволення побаченим.
Червоний колір був їй до лиця, а покрій сукні підкреслював її струнку фігуру. Підібране догори темне волосся, підколене брошкою з камінцями червоного кольору, давало змогу милуватися тендітною білою шийкою, на якій примостилося елегантне кольє з невеликим рубіном посередині, який тримався на золотому ланцюжку. Подарунок Ніка, який Аня не хотіла приймати, але все-таки поступилася його наполегливості. Він міг і хотів би подарувати Ані всі діаманти світу, але вона виявилася маленькою гордячкою, яка не приймала дорогих подарунків. Які зусилля потрібно було затратити, щоб Аня погодилася прийняти цей малий рубін, і йому було страшно навіть уявити, що б було, як би це був діамант. Але все-таки Нік сьогодні ризикнув, але про це пізніше.
Підкреслені чорним кольором тіней і туші голубі очі та червоною помадою маленькі повні губи неймовірно пасували до її бліденького обличчя, яке ще більше поблідло від переживань і недоспаних ночей, та це ніхто не помічав, адже вона вся аж світилася від щастя, опинившись у обіймах Ніколаса Харта. Він на неї діяв як заспокійливе, і через кілька хвилин вона вже весело «щебетала» з людьми, до яких з Ніком підходила, щоб познайомитися.
Куранти великого антикварного годинника, який стояв в одному із кутків зали, пробив 21.00 год. — час, коли мала початися урочиста частина вечора.
Ніколас з Анною підійшли до столу, який занесли в центр зали. На ньому стояв макет готелю, відкриття якого відбувалося сьогодні. Спереді міні-готелю були прикріплені два невеликі стовпці, до яких була прикріплена стрічка, яку потрібно було перерізати — це символ початку чогось нового, в даному випадку відкриття його більшого брата-близнюка.
Нік взяв ножиці, які йому піднесли, взяв Анну за руку і поклав поверх своєї руки. Аня в шоці подивилася на Ніколаса і помахала головою в знак протесту, але Нік ласкаво усміхнувся і у свою чергу махнув головою, даючи знати, що так потрібно. Анна вже не суперечила, і вони обоє перерізали стрічку під аплодисменти гостей і звуків феєрверку. Коли все стихло, заграв вальс, забрали стіл з макетом, і Ніколас Харт запросив свою помічницю до танцю. Взяли з них приклад і інші гості вечора, і невдовзі зала перетворилася на феєрію кольорів і обличь.
Покружлявши трохи в танці, Нік з Анною вийшли на тересу погуляти та відпочити від шуму. Проходячи алеєю між зеленою травою, вони щось тихенько говорили і весело сміялися. Вечір був по-літньому теплий, але не задушливий, повний місяць красувався на зоряному небі, легкий вітер приносив запахи різних квітів, які росли на невеличких клумбах, змішував їх, а вони, в свою чергу, дурманили закоханих, якими і є наші герої.
Ніколас повів Анну у віддалений куток парку, який знаходився на території готелю, де розташувалася лавочка для відпочинку. Вони присіли на неї, і Ніколас взяв руки Анни
