Дар Гумбольдта - Сол Беллоу

посеред ночі? Ні, люди зазвичай ховаються під ковдру, коли коїться щось лихе. Почувши пістолетні постріли, вони кажуть одне одному: «Щось вибухнуло». Що ж до нічного сторожа, то він замикає двері о першій і миє підлогу. Він перевдягається у своїй комірчині в сірий джинсовий костюм, просяклий потом. Якщо ввійти до вестибюля пізно вночі, відчувається запах прального порошку в поєднанні з мускусним запахом його джинсу (наче гнилі груші). Ні, бандити, які розбили мою машину, не мали проблем із консьєржем. Як і з поліцією. Щойно проїхало патрульне авто, зловмисники, знаючи, що воно повернеться лише за чверть години, вискочили з укриття і накинулися на мою автівку з битками, палицями чи молотками.

Я дуже добре знав, хто це влаштував. Мене попереджали знов і знов. Пізно вночі мене часто будив телефонний дзвінок. Поволі прочунюючись, я брав слухавку й, навіть не встигши піднести її до вуха, вже чув вереск по той бік дроту:

— Сітрине! Гей, ти! Сітрине!

— Так? Так, це Сітрин. Слухаю.

— Ти, скурвий сину. Заплати мені. Поглянь, що ти зі мною робиш?

— Роблю з вами?

— Зі мною! Ти, матері твоїй, добре почув. Той чек, виплату за яким ти зупинив, був для мене. Схаменися, Сітрине. Понови цей вошивий чек. Не змушуй мене щось робити.

— Послухайте, я міцно спав…

— Я не сплю, то чому ти маєш спати?

— Я намагаюся прокинутися, пане…

— Жодних імен! Єдине, про що ми маємо говорити — це відкликаний чек. Жодних імен! Чотириста п’ятдесят баксів. Це наша єдина тема.

Ці ґанґстерські нічні погрози, звернені до мене — до мене! з усіх людей! до своєрідної душі, майже сміховинно невинної (на мою думку) — тільки розсмішили мене. Люди часто критикують мою манеру сміятися. Доброзичливих вона дивує, а інших може й образити.

— Не смійся, — сказав мій нічний додзвонювач. — Годі. Це якийсь ненормальний звук. До того ж із кого ти, в біса, регочеш? Послухай, Сітрине, ти програв мені грошву в покер. Скажеш, що це був просто вечір у колі друзів або що ти був п’яний, але це маячня. Я взяв твій чек і не потерплю жодних ляпасів.

— Ви знаєте, чому я зупинив виплату. Ви зі своїм друзякою махлювали.

— А ти це бачив?

— Господар бачив. Джордж Свібел присягається, що ви подавали одне одному знаки.

— Чому ж він нічого не сказав, той німий вилупок? Він мав би нас виставити.

— Мабуть, боявся вас зачіпати.

— Хто, цей схиблений на здоров’ї придурок із рум’янцем на щоках? Та заради Бога, він же, як яблучко, з тими своїми пробіжками по п’ять миль щодня і всіма тими вітамінами, що я їх бачив у його аптечці. Тоді грали сім чи вісім осіб. Вони могли нас запросто вишпурити. У твого друга кишка тонка.

— Що ж, той вечір не назвеш вдалим. Я був напідпитку, хоч ви мені й не вірите. Ніхто не поводився мудро. Всі були не при собі. Тож будьмо розсудливі.

— Що? Я маю вислуховувати від мого банку, що ти зупинив виплату, немов дав мені копняка під зад, і після того бути розсудливим? Думаєш, я бевзь? Не варто мені було встрявати в ту балачку про освіту й коледжі. Я бачив, як ти на мене подивився, коли я назвав нікому не відомий коледж, до якого я ходив.

— А до чого тут коледжі?

— Хіба не розумієш, що ти робиш зі мною? Ти понаписував усе те, потрапив у «Хто є хто». Але ти, тупий придурку, не розумієш нічого.

— О другій ночі мені важко щось розуміти. Чи не могли би ми зустрітися вдень, коли матиму ясну голову?

— Більше жодних балачок. Розмову закінчено.

Проте він казав мені це ще не раз. Я, певно, отримав із десять таких дзвінків від Рінальдо Кантабіле. Покійний Гумбольдт фон Флейшер також використовував драматичність ночі, щоб залякувати й виснажувати людей.

Відкликати чек звелів мені Джордж Свібел. Я приятелюю з Джорджем ще від п’ятого класу, і дружба з такими хлопцями — це для мене святе. Мене часто застерігали щодо цієї жахливої слабкості або ж залежності від давніх зв’язків. Джордж колись був актором, але вже багато років тому покинув сцену і став будівельним підрядником. Це широкоплечий рум’яний чолов’яга. Ні в його поводженні, ні в одязі, ні в стилі немає жодних приглушених тонів. Роками він був мій самопризначений експерт із питань кримінального світу. Він весь час інформував мене про злочинців, повій, перегони, наркотики, політичні махінації, операції синдикатів. Він був причетний до радіо, телебачення та журналістики, тому мав надзвичайно широкі зв’язки — від «грішних до чистих», як він казав. Я перебував угорі, серед «чистих», хоч на таку честь і не претендую. Лише хочу пояснити, як мене сприймав Джордж.

— Ти програв ці гроші за моїм кухонним столом, тому краще послухай, — сказав він. — Ці придурки махлювали.

— У такому разі ти мав би їх викрити. Кантабіле має слушність.

— Нічого він не має, він — ніхто. Якби він був винен тобі три долари, ти мусив би за ним побігати. До того ж він був обкурений.

— Я не помітив.

— Ти нічого не помічаєш. Я подавав тобі знак із десяток разів.

— Я не бачив. Не пам’ятаю…

— Кантабіле невтомно тебе обробляв. Він забивав тобі памороки. Пускав дим в очі. Він розводився про мистецтво, культуру, психологію, про клуб «Книга місяця», хвалився своєю освіченою дружиною. Ти поставив на карту все що міг. Ви жваво обговорювали всі ті теми, що я просив тебе їх не чіпати.

— Джордже, ці нічні дзвінки мене виснажують. Я заплачу йому. Чому б і ні? Я всім плачу. Я мушу позбутися цієї наволочі.

— Ні, ти не платитимеш! — Джордж як колишній актор умів театрально підносити свій голос, пильно дивитися на співрозмовника, видаватися приголомшеним і справляти приголомшливе враження.

— Послухай мене, Чарлі! — закричав він на мене.

— Але ж я маю справу з ґанґстером.

— Кантабіле вже не в ділі. Їх давно витурили. Я ж тобі казав…

— У такому разі він до біса добре вміє вдавати. О другій ночі. Я впевнений, що він справжній ґанґстер.

— Він надивився «Хрещеного батька» чи чогось такого й відростив собі вуса, як у макаронника. Він просто розгублений пащекуватий шмаркач і недоук. Мені не слід було впускати його з тим кузеном у дім. А тепер забудь про це. Вони бавилися в ґанґстерів і махлювали. Я намагався втримати тебе, коли ти виписував йому чек. Потім я все ж змусив тебе зупинити виплату. І не дозволю поступитися. Хай там як, повір мені, все