💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл

Читаємо онлайн Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
членом екіпажу «Пекводу»; ця подія була вельми прикрою і призвела до того, що наш корабель, подеколи розгульно веселий, та все одно приречений, отримав свій живий провісницький знак, що віщував йому найстрашніші знегоди.

Не всі члени команди китобійця ходять на вельботах. На борту завжди лишається кілька матросів, які повинні стернувати, поки вельботи женуться за китами. Звичайно ці матроси — дужі хлопці, як і ті, що в команді вельбота. Проте, якщо хтось із матросів виявиться надто слабосилим, чи незграбним, чи боягузливим, такого не візьмуть у вельбот ні в якому разі. На «Пекводі» таким було негреня на прізвисько Піппін, або, скорочено, Піп. Бідолашний Піп! Ви вже чули про нього; звісно, ви пам'ятаєте його бубон у ту жахливу ніч з її похмурими веселощами.

Зовні Піп і Галушка були до пари — як чорний поні і білий поні, яких заради сміху запрягли разом. Та якщо невдаха-Галушка був вайлуватим тугодумом, Піп — хоча й занадто вразливий — був жвавим, веселим хлоп'ятком; він мав доброзичливу, веселу та погідну вдачу, властиву його племені, — племені, що святкує будь-яке свято набагато веселіше та з більшою охотою, ніж будь-яка інша раса. Для негрів весь календар мав би складатися з трьохсот шістдесяти п'яти Днів незалежності та Нових років. І не посміхайтеся так, коли я напишу, що це чорне хлоп'я було просто осяйним — адже й чорнота може сяяти; погляньте хоча б на панелі з чорного дерева, що виблискують у королівських палатах. Але Піп любив життя з усіма його невинними втіхами; і та моторошна історія, в котру він не знати як ускочив, на лихо, потьмарила це сяяння; хоча, як ми побачимо згодом, згаслий у ньому вогник ще спалахне таємничим грізним полум'ям, у похмурому світлі якого він засяє в десять разів яскравіше, ніж за тих часів, коли, білозубо всміхаючись, із запалом витанцьовував на зеленому лузі у своєму рідному Толланд-Канті в Коннектикуті, приспівками і веселим сміхом перетворюючи круглий небосхил на бубон, обвішаний дзвониками зірок. Так ясного дня діамант на сніжно-білій шиї з голубими жилками, мов краплина чистої води, виграє здоровим блиском; та якщо досвідчений ювелір захоче показати вам цей діамант у всій його чудесній красі, він помістить його на темне тло, а потім освітить — не сонцем, а газовим світлом. І тоді він засвітиться холодним прекрасним вогнем; тоді осяйний і зловісний діамант, що колись був символом кришталевого небосхилу, здається вкраденим з корони володаря пекла. Проте повернімося до нашої історії.

Сталося так, що під час афери Стабба з сірою амброю один весляр із його човна розтягнув собі зап'ястя і деякий час не міг працювати; тож на цей час його мусив заміняти Піп.

Коли Стабб уперше взяв його до свого вельбота, Піп дуже нервував; добре, що їм тоді не пощастило близько підійти до кита, і тому Піп не осоромився, хоча Стабб, помітивши його хвилювання, потім довго повчав хлопця, що слід дбайливо розвивати свою хоробрість, бо вона завжди може знадобитися.

Під час другого полювання вельбот наблизився впритул до кита, і коли риба відчула в боці убивчий гарпун, вона вдарила хвостом у дно човна якраз під банкою, на якій сидів Піп! Хлопець, сповнений жахом, вистрибнув із човна з веслом у руці; при цьому він зачепився за ослаблений лінь, потягнув його за собою і, шубовснувши у воду, одразу ж у ньому заплутався. Тієї миті кит зробив могутній ривок, почалася гонитва, лінь почав стрімко натягатись, і бідолашний Піп, весь у піні, виринув під носом вельбота, куди його затяг безжальний лінь, обмотаний навколо його грудей та шиї.

На носі стояв Тештіго. Він аж палав від мисливського захвату, охоплений жагою гонитви, і в ту мить просто зненавидів цього боягузливого вилупка! Схопивши ніж, він заніс гостре лезо над лінем і, повернувшись до Стабба, видихнув: «Рубати?» А посиніле обличчя задиханого Піпа німотно благало: «Так, заради Бога!» Усе це сталося за якихось півхвилини.

— Рубай, чорти б його взяли! — гримнув Стабб; і так кит був втрачений, а Піп урятований.

Тільки-но бідолашне негреня трохи очуняло, на нього зусібіч полився потік лайки та прокльонів. Стабб, зачекавши, поки ця злива ущухне, у простій, діловій, хоч і напівжартівливій манері оголосив Піпу офіційну догану; а на завершення неофіційно дав йому одну вельми корисну пораду. Вона полягала в наступному: ніколи не стрибай з човна, Піпе, ніколи — хіба що тоді, як… проте далі йшло щось геть незрозуміле, як то завжди буває з мудрими порадами. Річ у тім, що взагалі девіз китобоя під час полювання — сиди в човні; та бувають випадки, коли краще керуватися іншим правилом — стрибай із човна. Отже, збагнувши, що давати Піпу ці розумні поради у всій їх незбагненній складності — значить заздалегідь виправдовувати всі його майбутні стрибки у воду, Стабб облишив повчання, завершивши їх суворим наказом: «Отож сиди в човні, Піпе, і затям собі — я, їй-богу, не буду тебе підбирати, коли ти стрибнеш. Ми не можемо дозволити собі втрачати китів через таких, як ти; кита можна продати у тридцять разів дорожче, ніж тебе, Піпе, в Алабамі. Затям це і більш не стрибай». Таким чином Стабб натякнув, що ми хоч і людяні, а все ж таки грошолюбні тваринки, і це часто перешкоджає нам виявляти любов до ближнього.

Та всі ми в руці Божій; і Піп знову стрибнув з човна. Це сталося за таких самих обставин, що й уперше; тільки тепер він не зачепився за лінь і не потягнув його за собою; і тому, коли почалася гонитва за китом, Піп виявився покинутим серед моря, наче клумак, загублений квапливим мандрівником на дорозі. На жаль, Стабб твердо тримав своє слово. Був прекрасний, свіжий, блакитний день; тихе море лежало в дрімотному спокої, до самого обрію виграючи золотими відблисками, мов тонка золота пластина, розплющена ковальським молотом. І, то виринаючи на поверхню, то знову зникаючи в цій золотій гладіні, чорна голова Піпа мотлялася, як маківка. Ніхто не підняв ножа, коли він вилетів за борт. Стабб сидів, повернувши до нього свою несхитну спину, а кит летів, наче з вітром навзаводи. За три хвилини між Піпом і Стаббом лягла миля безмежного океану. І з цього безмежжя бідолашний Піп тягнув свою малу кучеряву голову до сонця — такого ж самотнього вигнанця, як він, дарма що в пишноті та блиску.

Плавати у штиль у відкритому океані — така ж легка справа для вмілого плавця, як прогулянка в ресорному

Відгуки про книгу Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: