Сестра Керри - Теодор Драйзер
Герствуд посідає в романі особливе становище. Його образ, його долю ніби протиставлено Керрі. Коли Керрі «шиється в панство», Герствуд проходить шлях «згори» на дно. На його прикладі Драйвер наочно показує, що безгрішна людина за американського способу життя втрачає будь-яку цінність — навіть в очах ближніх своїх. Власне, імпозантним і розумним для оточення Герствуда роблять гроші. А коли їх не стає, щезає і вся його людська гідність, енергійність, доброта, розважливість. Людина, що звикла до багатства, без золота ніщо.
Вставна новела, де розповідається про останні кроки Герствуда по життю (прийом, що його письменник охоче використовує і в інших творах), вияскравлює найболючіші аспекти американської дійсності: страйк трамвайників, доведені до краю злидарі, що намагаються будь-якою ціною заступити місця страйкарів, безмовні черги за шматком хліба, страшне вичікування своєї черги в нічліжці… Таке «обличчя» Америки насмілювався побачити й змалювати не всякий її митець… Драйзер серед них чи не перший. Тому й не дивно, що роман сприйнято вороже американською критикою. І хоча відомий письменник Фретш Норріс вважав «Сестру Керрі» етапом в розвитку американського реалізму і доклав багато зусиль, щоб її видати і розрекламувати читачеві, видавці не хотіли взагалі друкувати роман. З тисячі примірників, на иревелику силу видрукуваних, близько семисот не побачили навіть книжкових магазинів — вони загинули на складах, куди їх передано одразу ж із друкарні… І тільки через багато років цей роман перевидано в США. Він, за висловом Сінклера Льюїса. «увірвався у важку задушливу атмосферу Америки, як подмух нестримного західного вітру, і вперше з часів Марка Твена та Уїтмена вніс у наше пуританське буття свіжий струмінь повітря».
Правдивість і народність першого Драйзерового роману — то отой «свіжин*струмінь повітря». Це відзначав і сам автор, — казав, що «книга близька до життя. Вона — не приклад літературної майстерності, а картина суспільних умов, змальована так сильно і просто, як дозволяє англійська мова… Коли книга потрапить до народу, він зрозуміє, бо це розповідь про дійсне життя, про їхнє життя».
Але після виходу нього роману з народного життя перед його автором на цілі роки зачинилися двері всіх редакцій. Голод, поневіряння, виснаження — ось що чекало на нього як «нагорода» за правдомовність. Але він не здався і не зрадив своєї віри та вподобань.
Оповідання, написані в ці роки, романи, над якими він починає працювати, — все свідчить про одне: його темою залишається на все життя Америка як вона є.
1911 року побачив світ другий роман Драйзера «Дженні Герхардт». Його сила не тільки в негації буржуазного суспільства, аморального за самою своєю природою, але І в ствердженні моральної чистоти, духовної переваги жінки з народу.
Нищівного удару царству золотого бога завдав наступний Драйзерів твір — «Трилогія бажання», що складається з трьох романів: «Фінансист» (1912), «Титан» (1914), «Стоїк» (над цим романом письменник працював останній рік життя і трохи його не доробив). Головного героя трилогії Френка Каупервуда списав з американського мільйонера Чарльза Тайзона Єркеса, а її сюжет побудував на фактах його біографії, студійованих упродовж кількох років. Історія Френка Каупервуда дозволяє письменнику показати «механізм» збагачення капіталістичних акул, торкнутися тенденцій економічного та політичного життя тогодення. Як справедливо відзначав радянський дослідник творчості Драйзера І. Анісімов, «грізна значущість узагальнень у романі «Стоїк» особливо очевидна, бо Драйзер ставить у прямий зв’язок фізичне вмирання Каупервуда із занепадом і розкладом всієї системи «старечого капіталізму», плоттю від плоті якого є цей ділок, що дивиться смерті в очі». Історія злету й загибелі Френка Каупервуда, змальована на широкому тлі американського життя, стає символом розвитку національного капіталізму — від перших його енергійних кроків до виявлення людожерної суті.
Трактування Каупервуда як «титана без душі й серця, що намагається закувати народ у кайдани рабства», розвінчання його особливо важливе для Америки, де вже стало традиційним серед певної групи письменників прославляти в літературі фінансиста як сильну особу.
В наступному своєму романі «Геній» (1915) Драйзер веде мову про трагічне становище митця в буржуазному суспільстві. Цим романом письменник утверджує реалізм у мистецтві як своє кредо. Доля героя роману Юджіна Вітли і полеміка навколо твору переконливо свідчать, що буржуазне суспільство вороже реалізмові. Талант і успіх несумісні в Америці. Щоб забезпечити своє життя, Віт-ла змушений продавати свій талант. І це спустошує митця. Щоб не відступитися від реалізму, Драйзер повинен безнастанно боротися за нього із суспільством. Адже через рік після виходу друком «Генія» Товариство для боротьби з пороком в Цінцінаті стало вимагати заборони роману як книги аморальної.
Високим досягнепням американського реалізму і шедевром Драйзера став його роман «Американська трагедія» (1925). Перш ніж написати цю книгу, Драйзер досконало вивчив не один десяток історій, подібних до основної в сюжеті його роману. Серед рукописів збереглося п’ятнадцять записів судових справ про вбивства коханок — бідних дівчат, коли вони ставали на заваді молодим людям, що намагалися розбагатіти, одружившись з багатою нареченою. Історії ці, як відзначає сам письменник, типові для Америки.
Вигідне одруження — то найкоротший шлях до багатства. А капшук для американця все.
В статті «Про деякі риси нашого національного характеру» (збірка «Бий, барабане», 1920) Драйзер писав: «У нас немає ніякої розумної, видної для світу мети, коли не вважати нею гонитву за наживою». Саме задля грошей Честер Джіллет і вбив свою коханку Грейс Браун. Це відбулося 1906 року на озері Біг-Мус, і преса широко коментувала трагедію. На неї спирався Драйзер, описуючи взаємини Клайда Гріфітса і Роберти Олден. «Я довго міркував над цією історією, — писав Драйзер, — бо мені видавалося, що вона не тільки репрезентує кожну фазу нашого національного життя — політику, суспільство, релігію, бізнес, секс, — це була історія така звичайна для кожного хлопця, що виріс у невеличких містах Америки. Здавалося, то була особливо правдива історія про те, що життя робить з особою, і яка безсила особа проти цих сил. Моєю метою було не моралізувати… а дати, коли можна, фон і психологію дійсності, що, може, й
