Фараон - Болеслав Прус

Тим часом Пентуер знайшов вікно, через яке виривалася з підземелля тужлива пісня жерців.

Хор І. «Вставай, сонцесяйний, як Ісіда, як устає Сотіс вранці на небосхилі, коли починається новий рік».

Хор II. «Бог Амон-Ра був по праву мою руку і по ліву. Він сам віддав мені в руки панування над цілим світом і допоміг підкорити ворогів моїх».

Хор І. «Ти був ще молодий і носив заплетене волосся, але в Єгипті ніщо не робилося без твого повеління і не покладено жодного наріжного каменя під будівлю без твоєї присутності».

Хор II. «Я прийшов до тебе, владико богів, великий боже, повелителю сонця. Тум обіцяє мені, що з’явиться сонце і я буду схожий на нього, а Ніл — що я посяду трон Осіріса і сидітиму на ньому вічно».

Хор І. «Ти повернувся в світ, шанований богами, володарю двох світів, Ра-Мер-Амон-Рамзес. Обіцяю тобі вічне владарювання; царі прийдуть до тебе і віддадуть тобі почесті».

Хор II. «О ти, Осіріс-Рамзес! Безсмертний син неба, народжений богинею Нут. Нехай мати твоя оповине тебе таємницею неба і нехай зволить, щоб ти став богом, о ти, ОсірісРамзес».

«Виходить, святий володар уже помер!» — мовив сам до себе Пентуер.

Він відступився від вікна й підійшов до місця, де сидів царевич, заглиблений у свої думки. Жрець став перед ним на коліна, впав ниць і вигукнув:

— Вітаю тебе, фараоне, володарю світу!..

— Що ти говориш?! — вигукнув царевич, схопившись на ноги.

— Нехай бог єдиний і всемогутній пошле тобі мудрість і силу, а народу твоєму щастя…

— Встань, Пентуере… Отже, я… отже, я…

Раптом він узяв за плече жерця й повернув його до сфінкса.

— Глянь на нього, — мовив він.

Але ні в обличчі, ні в постаті велета не сталось ніякої зміни. Один фараон переступив поріг вічності, другий сходив як сонце, але кам’яне обличчя бога, чи потвори, залишалося таким, як і було. На устах лагідний усміх для земної могутності і слави, в погляді чекання чогось, що має прийти, але не відомо коли прийде.

Незабаром від перевозу повернулись двоє посланців і сповістили, що човни будуть готові.

Пентуер підійшов до почту і крикнув:

— Прокиньтеся!.. Пробудіться!..

Чутливі азіати відразу посхоплювалися і почали сідлати коней. Підвівся й Тутмос, широко позіхаючи.

— Брр!.. — буркнув він. — Як холодно… Добре діло сон!.. Ось подрімав трохи і вже можу їхати хоч і на край світу, аби тільки знов не до Содових озер… Брр!.. Я вже забув, яке на смак вино, і мені здається, що руки почали заростати волоссям, як у шакала. А до палацу ще треба їхати зо дві години. Добре селянинові… Спить собі, ледацюга, скільки хочеться, і не відчуває потреби помитися, і не піде на роботу, поки жінка не напхає його ячною кашею. А я, знатний вельможа, мушу, як злодій, тинятися вночі по пустелі, не маючи в роті й краплі води…

Коні були готові, й Рамзес сів у сідло. Тоді Пентуер підійшов до нього і, взявши коня за повід, повів йото, сам ідучи пішки.

— Що це?.. — здивовано спитав Тутмос.

Та враз усе зрозумів, підбіг і взяв Рамзесового коня за повід з другого боку. Так усі йшли мовчки, здивовані поведінкою жерця, хоч відчували, що сталося щось важливе.

Через кількасот кроків раптово скінчилася пустеля і перед подорожніми розіслалась дорога серед полів.

— Сідайте на коней, — мовив Рамзес, — треба поспішати.

— Його святість велить сісти на коней! — вигукнув Пентуер.

Всі остовпіли. Але Тутмос, швидко отямившись, поклав руку на меч і вигукнув:

— Хай живе вічно всемогутній і милостивий наш володар, фараон Рамзес!

— Хай живе вічно!.. — закричали азіати, потрясаючи

зброєю.

— Дякую вам, вірні мої воїни, — відповів повелитель. Невдовзі кінний почет мчав уже до річки.

Розділ п’ятдесятий

Чи пророки підземного храму сфінкса бачили нового володаря Єгипту, коли він зупинився біля пірамід, чи дали про нього знати до царського палацу якимсь таємним способом — невідомо. Та коли Рамзес наближався до перевозу, найдостойніший верховний жрець Гергор наказав збудити двірських слуг, а коли повелитель перепливав Ніл, усі жерці, воєначальники й сановники вже зібрались у великій залі.

Разом зі сходом сонця Рамзес XIII на чолі невеликого почту в’їхав на подвір’я палацу. Слуги впали перед ним ниць, а гвардія зняла вгору зброю під лункі звуки труб та барабанів.

Привітавши воїнів, його святість пішов до лазеньки і прийняв купіль у насиченій пахощами воді. Потім він дозволив зачесати своє божественне волосся, а коли перукар найпокірніше запитав, чи накаже він поголити голову й бороду, владика відповів:.

— Не треба. Я не жрець, а тільки воїн.

Ці слова одразу стали відомі в залі прийомів, за годину облетіли весь палац, до полудня рознеслися по Мемфісу, а надвечір їх повторювали в усіх храмах держави від ТамінГора і Сабне-Хетама на півночі до Сууна й Пілака на півдні.

Почувши таке, номархи, знать, військо, простий люд і чужоземці просто не тямилися від радості, зате святі жерці ще завзятіше правили жалобну службу по вмерлому фараонові.

Прийнявши купіль, його святість надів коротку воїнську сорочку в чорні й жовті смужки, на неї — золотий нагрудник, на ноги підв’язані ремінцями сандалі, а на голову — плоский шолом з вістрям. Потім він причепив до пояса сталевий ассірійський меч, яким був озброєний під час битви біля Содових озер, і, оточений великим почтом воєначальників, з шумом і брязкотом увійшов до зали прийомів.

Там виступив йому назустріч верховний жрець Гергор, поруч якого були святі верховні жерці Сем, Мефрес та інші, а за ними — Верховні судді Мемфіса і Фів, кільканадцять найближчих номархів, верховний скарбник, доглядачі хлібних комор, дворів худоби, дому одягу, дому рабів, скарбниці срібла й золота та ще багато інших сановників.

Гергор схилився перед Рамзесом і схвильовано сказав:

— Повелителю! Вічно живому твоєму батькові забажалось відійти до богів, де він зазнає вічного щастя. А на тебе ліг обов’язок піклуватися про долю осиротілої держави. Тож прийми вітання, повелителю і володарю світу, і хай живе вічно його святість фараон Хем-Сем-Мерер-Амон-Рамзес-сеснетер-хег-ан!..

Усі присутні в захваті повторили цей вітальний вигук, сподіваючись, що новий володар буде тим зворушений чи збентежений. Та, на подив усім, він лише нахмурив брови і відповів:

— З волі мого святого батька та за законами Єгипту я приймаю владу і правитиму на славу державі й на щастя народові…

Раптом володар повернувся до Гергора й, пильно дивлячись йому в очі, запитав:

— На митрі в тебе, достойний отче, я бачу золоту змію. Чому ти надів