Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Через тиждень П'єр, попрощавшись з новими друзями масонами і залишивши їм великі суми на милостини, поїхав у свої маєтки. Його нові брати дали йому листи в Київ та в Одесу, до тамтешніх масонів, і обіцяли писати йому і керувати ним у його новій діяльності.

VI

Справу П'єра з Долоховим було зам'ято, і, незважаючи на тодішню суворість царя щодо дуелей, ні обидва супротивники, ні їхні секунданти не потерпіли. Але історія дуелі, потверджена розривом П'єра з дружиною, розголосилася у громадянстві. П'єр, на якого дивилися поблажливо, звисока, коли він був незаконним сином, якого пестили і прославляли, коли він був найкращим женихом Російської імперії, після свого одруження, коли відданицям і матерям не було вже чого чекати від нього, дуже втратив у очах громадянства, тим більш, що він не вмів і не хотів домагатися громадської прихильності. Тепер тільки його самого обвинувачували в тому, що сталося, казали, що він безголовий ревнивець, в якого часто бувають такі самі припадки кровожерної люті, як і в його батька. І коли по від'їзді П'єра Елен повернулася до Петербурга, її не тільки привітно, але й з відтінком шанобливості у зв'язку з її нещастям приймали всі її знайомі. Коли розмова заходила про її чоловіка, Елен набирала гідного виразу, який вона — хоч і не розуміла його значення — з властивим їй тактом засвоїла собі. Вираз цей свідчив, що вона вирішила без скарг переносити своє нещастя і що її чоловік є хрест, посланий їй від бога. Князь Василь одвертіше висловлював свою думку. Він знизував плечима, коли розмова заходила про П'єра, і, показуючи на лоб, казав:

— Un cerveau fêlé — je le disais toujours[415].

— Я заздалегідь сказала, — говорила Анна Павлівна про П'єра, — я тоді ж відразу сказала, і раніш за всіх (вона наполягала на своїй першості), що це божевільний молодик, зіпсований розпусними ідеями часу. Я тоді ще сказала це, коли всі захоплювались ним і він щойно приїхав з-за кордону і, пам'ятаєте, якось увечері в мене вдавав з себе якогось Марата. Чим же кінчилося? Я тоді ще не бажала цього весілля і наперед сказала все, що станеться.

Анна Павлівна так само давала в себе у вільні дні такі вечори, як і раніш, і такі, які лише вона здібна була влаштовувати, — на цих вечорах збиралися, по-перше, la crème de la véritable bonne société, la fine fleur de l'essence intellectuelle de la société de Pétersbourg[416], як казала сама Анна Павлівна. Крім цього витонченого добору товариства, вечори Анни Павлівни відзначалися ще тим, що кожного разу на своєму вечорі Анна Павлівна подавала товариству яку-небудь нову, інтересну особу і що ніде так очевидно і твердо, як на цих вечорах, не виявлявся градус політичного термометра, на якому стояв настрій придворного легітимістського петербурзького громадянства.

Наприкінці 1806 року, коли одержано було вже всі сумні подробиці про те, що Наполеон знищив пруську армію під Ієною і Ауерштетом та про здачу більшості пруських фортець, коли війська наші вже вступили у Пруссію і почалась наша друга війна з Наполеоном, Анна Павлівна зібрала в себе вечір, La crème de la véritable bonne société[417] складалася з чарівної і нещасної, покинутої чоловіком Елен, з Mortemart а, чарівного князя Іполита, який щойно приїхав з Відня, двох дипломатів, тіточки, одного молодика, що мав у вітальні найменування просто d'un homme de beaucoup de mérite[418], однієї дівиці, щойно вшанованої званням фрейліни, її матері та деяких інших менш значних осіб.

Особа, якою вгощала цього вечора Анна Павлівна своїх гостей, як новинкою, був Борис Друбецькой, — він щойно приїхав кур'єром з пруської армії і перебував ад'ютантом у вельми важної особи.

Градус політичного термометра, вказаний на цьому вечорі товариству, був такий: хоч би скільки всі європейські государі та полководці намагалися потурати Бонапартію, для того, щоб зробити мені і взагалі нам ці неприємності та прикрості, думка наша щодо Бонапартія не може змінитися. Ми не перестанемо щиро висловлювати з приводу цього свій напрям думок і можемо сказати тільки пруському королю та іншим: «Тим гірше для вас. Tu l'as voulu, George flandin[419], ось усе, що ми можемо сказати». Ось що вказував політичний термометр на вечорі в Анни Павлівни. Коли Борис, якого мали піднести гостям, увійшов до вітальні, майже все товариство вже зібралося, і під керівництвом Анни Павлівни точилася розмова про наші дипломатичні стосунки з Австрією і про надію на союз із нею.

Борис в елегантному ад'ютантському мундирі, змужнілий, свіжий і рум'яний, вільно увійшов до вітальні, і його було, одведено, як належало, для привітання до тіточки і знову приєднано до загального гуртка.

Анна Павлівна дала поцілувати йому свою суху руку, познайомила його з деякими незнайомими йому особами і кожного пошепки визначила йому.

— Le Prince Hyppolite Kouraguine — charmant jeune homme. M-r Kroug chargé d'affaires de Kopenhague — un esprit profond, — і просто — M-r Shittoff un homme de beaucoup de mérite[420], — про того, який мав це найменування.

Борис за цей час своєї служби, завдяки турботам Анни Михайлівни, власним смакам та властивостям свого стриманого характеру, встиг поставити себе в найвигідніше становище по службі. Він був ад'ютантом при вельми важній особі, мав вельми важне доручення у Пруссію і щойно повернувся звідти кур'єром. Він цілком засвоїв ту неписану субординацію, що сподобалася йому в. Ольмюці, за якою прапорщик міг стояти незрівнянно вище за генерала і за якою для успіху на службі були потрібні не зусилля, не праця, не хоробрість, не сталість, а лише вміння обходитися з тими, які винагороджують за службу, — і він часто сам дивувався зі своїх швидких успіхів і з того, як інші могли цього не розуміти. Внаслідок цього його відкриття весь його побут, усі взаємини з колишніми знайомими, усі його плани на майбутнє зовсім змінилися. Він був не багатий, але останні свої гроші він використовував на те, щоб бути одягненим краще за інших; він скорше позбавив би себе багатьох утіх, ніж дозволив би собі їхати в поганому екіпажі або показатись у старому мундирі на вулицях Петербурга. Зближувався він і шукав знайомств лише з людьми, що були вище за нього і тому могли стати йому в пригоді. Він любив Петербург і з презирством ставився до Москви. Спогад про дім Ростових і про його дитячу любов до