Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер
Капрал Колода, бавлячись у наметі розвідвідділу з зарядженим пістолетом, прострелив собі ногу, йому тут же намастили марганцівкою ясна та великі пальці ніг і кинули до санітарної машини, яка помчала до шпиталю, залишаючи на шляху морзянку із свіжої крові. Люди з порізаними пальцями, розбитими головами, з кольками в шлунку та вивихнутими ногами. Гас і Вес мастили страдникам ясна й великі пальці ніг марганцівкою й видавали таблетки проносного, які тут же летіли в кущі.
Веселе свято не вгавало й опівночі; нічну тишу раз у раз порушували дикі, переможні вигуки, натужне векання тих, хто блював, стогони, сміх, погрози, лайки і дзенькіт пляшок, розбиваних об каміння. Звідкись іздалеку долинали сороміцькі пісні. Одне слово, погуляли не гірше, як під Новий рік.
Обачливий Йоссар’ян про всякий випадок вирішив піти спати раніше, ніж звичайно, і незабаром йому приснилося, ніби він щодуху мчить униз нескінченними дерев’яними сходами, гучно вистукуючи підборами. Тут він ураз прокинувся і зметикував, що хтось стріляє по ньому з кулемета. Першою думкою було, що то Майло знову бомбить ескадрилью. Йоссар’ян скочив додолу і тремтячим клубком закотився під ліжко. Губи його беззвучно промовляли слова молитви, до горла підступали ридання. Серце стугоніло, мов паровий молот. Однак гулу літаків не чулося. Зате здалеку долинав п’яний, несамовитий регіт. «З Новим роком, з новим щастям!» — із запалом горлав звідкілясь ізгори знайомий голос у перервах між короткими, різкими кулеметними чергами. Йоссар’ян зрозумів: це якийсь шибеник пробрався до кулеметного гнізда, що його обладнав на горбу після свого нальоту Майло Майдербайдер, прикріпивши до нього для цілодобового позмінного чергування команду зі своїх людей.
Гнів та ненависть охопили Йоссар’яна, коли він второпав, що став жертвою чийогось безчесного жарту. Його не просто розбудили, його принизили, перетворили на тремтячу грудку тваринячого жаху. Йому захотілось крушити й убивати всіх підряд. Він ще зроду не був такий лютий — навіть тоді, коли намагався задушити Макпростака. Кулемет дав ще одну чергу. Знову пролунав крик: «З Новим роком!» — і в пітьму з гори скотився зловтішний сатанинський регіт, немов десь там відьми справляли шабаш. У тапочках на босу ногу і в комбінезоні Йоссар’ян вискочив з намету, палаючи жагою помсти. По дорозі він увігнав обойму в пістолет, звів затвор, спустив запобіжник, готовий пристрелити першого стрічного. Він почув, що ззаду за ним біжить Кристі й окликає його на ім’я, намагаючись перешкодити вдовольнити праведну жагу помсти.
Знову зацокотів кулемет. Із темної височини над автопарком понеслись оранжеві іскри трасуючих куль, мало не зрізаючи маківок наметів. Між короткими кулеметними чергами нічну тишу розтинали вибухи паскудного п’яного реготу. Йоссар’янові немов кислотою обпалило всю душу: ці кляті нікчеми важаться на його життя! Пойнятий сліпою, шаленою люттю, сповнившись затятої рішучості, він щодуху перебіг через весь табір, промчав повз автопарк і, важко дихаючи, подерся вгору вузькою звивистою стежкою. Тільки тут Кристі, з тими самими криками «Йо-Йо! Йо-Йо!», нарешті наздогнав Йоссар’яна й став благати, щоб той не йшов далі. Він учепився Йоссар’янові в плече, силкуючись стягти його назад. Йоссар’ян, лайнувшись, вирвався. Кристі знову спробував схопити його, і тоді Йоссар’ян що було сили двигонув кулаком просто в тендітне юнацьке обличчя Кристі, потім замахнувся ще раз, та Кристі перед ним уже не було. Він, стогнучи, лежав на землі — весь скорчився, заховав обличчя в долоні. Між пальців у нього юшила кров. Йоссар’ян круто повернувся й почав видряпуватися вгору, навіть ні разу не оглянувся.
Скоро він побачив кулеметне гніздо. Дві чорних постаті відскочили від кулемета і з глумливим реготом зникли в темряві, перш ніж йому вдалось наблизитись до них для вірного пострілу. Він запізнився. Втікачів поглинула свіжа безвітряна місячна ніч. Йоссар’ян невесело озирнувся. Знову почувся паскудний сміх, на цей раз десь ізбоку. Неподалік тріснув сучок. Йоссар’ян упав навколішки і з холодною, злою втіхою звів зброю. Він уловив, як по той бік піщаного бруствера зашурхотіло листя — хтось обережно посувався, і Йоссар’ян двічі вистрелив. У відповідь пролунав один постріл.
— Данбар? — гукнув він.
— Йоссар’ян?!
Вже не ховаючись і важко хекаючи, зморені й засмучені друзі вийшли назустріч один одному на галявину, тримаючи пістолети дулами вниз. Морозне повітря пронизувало їх холодними дрижаками.
— Втекли, падлюки, — сказав Йоссар’ян.
— Вони забрали в мене десять років життя! — озвався Данбар. — Я вже був подумав, що цей сучий син Майло знову бомбить нас. Зроду так не лякався. Хотів би я знати, хто вони, ці нікчеми.
— Один із них — сержант Туз.
— Давай застрелимо його, як собаку! — У Данбара цокотіли зуби. — Ніхто не давав йому права так нас лякати!
Та Йоссар’янові вже не хотілось нікого вбивати.
— Давай краще допоможемо Кристі,— сказав він. — Здається, я його скалічив. Він там, унизу.
Та внизу Кристі вже не було, хоча по крові на камінні Йоссар’ян точно визначив те місце. Не знайшли вони Кристі і в наметі. Вони розшукували його всю ніч, а вранці виявилося, що Кристі лежить у шпиталі з перебитим носом, і вони теж лягли до шпиталю. Кристі спочатку злякався, а потім аж засяяв, приємно вражений, коли сестра Занудер ввела до палати його приятелів, одягнутих у халати та взутих у пантофлі, й показала їм вільні ліжка. На носі в Кристі був товстелезний гіпсовий лубок, під очима спухли чорні кола. Коли Йоссар’ян підійшов до нього, щоб перепросити за вчорашнє, Кристі залився сором’язливим рум’янцем і зніяковіло почав пояснювати, як йому жаль, що все так сталося. Йоссар’ян відчував себе препаскудно. Він просто не міг дивитись на спотворене обличчя друга, хоча, правду кажучи, Кристі виглядав так кумедно, що, глянувши на нього, важко було стримати сміх. Данбара від їхніх ніжностей мало не замлоїло, тож усі троє відчули справжнє полегшення, коли до палати приплентав Голодний Джо зі своєю хитромудрою камерою та липовими симптомами апендициту. Голодний Джо прагнув влаштуватись якнайближче до Йоссар’яна, щоб зафіксувати на плівці, як Йоссар’ян лізе під спідницю до сестри Качкіт. Та він сильно прогадав — як, до речі,
