Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
«Чому б, — писала одна вельможна дама міс Кроулі, що колись купила в неї мережива і всякі дрібнички, заплативши за них стільки, скільки захотіла та герцогиня, і влаштувала на її честь чимало обідів в тяжкий час після революції,— чому б нашій любій приятельці не приїхати в Париж до свого небожа й небоги і до всіх своїх відданих друзів? Увесь світ raffoles y чарівну господиню та в її вроду. Так, у її грації, чарівності, розумі ми впізнаємо нашу любу приятельку міс Кроулі.
Вчора в Тюїльрі на неї звернув увагу король, і ми заздрили, що й Monsieur був до неї дуже уважний. Аби ви побачили, як лютувала одна дурна дама, міледі Голодвірс (її орлиний ніс, торс і пера здіймаються над головами всього товариства), коли герцогиня Ангулемська, найясніша дочка і друг королів, сама побажала, щоб її познайомили з місіс Кроулі як з вашою дочкою і protégée і від імені Франції подякувала за ту ласку, яку ви виявили нашим нещасним вигнанцям! Вона буває на всіх прийомах і на всіх бенкетах — так, і на бенкетах, хоч тепер вона не танцює; і все ж таки яка цікава й гарна ця мила, завжди оточена захопленими чоловіками особа, що скоро має стати матір’ю. А послухати, якими словами вона відгукується про вас, свою благодійницю й матір, — ті слова можуть викликати сльози навіть на очах негідників. Як же вона вас любить! Як ми всі вас любимо, чудова, шановна міс Кроулі!»-Є підстави побоюватися, що цей лист вельможної паризької дами аж ніяк не покращив ставлення до Ребеки її чудової, шановної родички. Навпаки, стара панна не тямилася з люті, дізнавшись про стан Ребеки і про те, як нахабно вона скористалася ім’ям міс Кроулі, щоб увійти в паризьке товариство. Надто схвильована і знесилена своїм хвилюванням, щоб писати відповідь французькою мовою, вона продиктувала Брігс лютого листа своєю рід-пою мовою, всіляко відгороджуючись від місіс Родон і застерігаючи товариство від неї як від хитрої й небезпечної особи. Та оскільки герцогиня N. прожила лише двадцять років в Англії, вона не розуміла по-англійському жодного слова і вдовольнилася тим, що при першій зустрічі повідомила місіс Родон, що вона отримала від chère Mees чудесного листа і що в ньому повно ласкавих слів про місіс Родон, після чого та справді почала сподіватися, що стара панна подобрішав. Тим часом вона здобула славу найвеселішої і найчарівнішої з усіх англійських дам; її вечірні прийоми були невеличкими європейськими конгресами: пруссаки й козаки, іспанці й англійці — весь світ був у Парижі тієї незабутньої зими; вся Бейкер-стріт побіліла б від заздрощів, якби побачила, скільки орденів і стрічок збиралося в скромному салоні Ребеки. Уславлені воїни супроводжували верхи її карету в Булонському лісі чи юрмилися біля її простої маленької ложі в опері.
Родон теж був у доброму гуморі. В Парижі ще не було набридливих кредиторів, кожного дня у Вері чи в Бовілье збиралася добірна компанія, гра процвітала, і Родонові, як завжди, щастило. Тафто, щоправда, був невдоволений, бо в Париж приїхала з власного бажання місіс Тафто, а крім цієї contretemps, біля крісла Бекі завжди юрмилося з десяток генералів, і вона могла вибирати з десятка присланих їй букетів, коли їхала до театру. Леді Голодвірс і верхівку англійського товариства — дурних і бездоганно вихованих дам — мучила чорна заздрість від успіхів цієї малої вискочки Ребеки, від ядучих жартів якої здригалися й стискались їхні цнотливі серця. Проте всі чоловіки були на її боці.
Вона воювала в жіноцтвом з невгамовною мужністю, а вони могли пліткувати про неї тільки своєю рідною мовою.
Отже, зима 1815/1816 року минула для місіс Родон у бенкетах, розвагах і успіхах.
Вона так пристосувалася до життя вищих кіл, наче її предки цілі століття були світськими людьми, і своїм розумом, хистом і енергією справді заслужила почесне місце на Ярмарку Суєти. Рано па-весні в газеті «Галіньяні», на сторінці цікавих подій, було надруковане таке повідомлення: «26 березня дружина полковника лейб-гвардії Зеленого полку Кроулі народила сина й спадкоємця».
Повідомлення про цю подію передрукували лондонські галети, з яких міс Брігс і прочитала його господині за сніданком у Брайтоні. Ця новина, хоч і не була несподіваною, викликала кризу в справах родини Кроулі. Лють старої панни досягла найвищої межі; вона негайно послала по свого небожа Пітта й по леді Саутдаун із Бранзвік-сквер і звеліла їм зробити те, що так довго відкладали обидві родини, — негайно повінчатися. Вона заявила, що має намір видавати молодій парі тисячу фунтів на рік протягом свого життя, а після своєї смерті заповідав більшу частішу свого майна небожеві й своїй любій небозі леді Джейн Кроулі. Прийшов Уоксі й затвердив ці розпорядження. Лорд Саутдаун був на весіллі в сестри названим батьком, і повінчав їх єпископ, а не велебний Бартоломій Айронс, на превелике розчарування цього самозваного прелата.
Після весілля Пітт хотів вирушити з дружиною у весільну подорож, як личило людям їхнього кола. Проте стара панна дуже полюбила леді Джейн і щиро призналася, що не може розлучитися з нею. Отож Пітт і його дружина перебралися жити до місіс Кроулі (на превелике невдоволення бідного Пітта, який вважав тяжкою несправедливістю, що йому доведеться терпіти в одного боку тітчині примхи, а з другого — тещині). Леді Саутдаун, що мешкала в сусідньому будинку, почала володарювати над усією родиною: Піттом, леді Джейн, міс Кроулі, Брігс, Боулсом, Феркін і всіма іншими. Вона нещадно напихала всіх трактатами і своїми ліками, усунула Крімера, запросила натомість Роджерса і скоро позбавила міс Кроулі останньої влади. Бідолашна стара леді стала така боязка, що навіть не зважувалася лаяти Брігс і з кожним днем дедалі ніжніше й з більшим страхом прихилялася до своєї небоги. Мир тобі, добра й егоїстична, шанолюбна й великодушна стара безбожнице! Ми більше тебе не побачимо. Сподіваємося, що леді Джейн підтримає її ніжною рукою і виведе з гамору й колотнечі Ярмарку Суєти.