Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Джеймс тоді був довготелесим підлітком, а тепер став юнаком з усіма перевагами університетської освіти і тим неоціненним лоском, якого досягають завдяки життю в тісному колі маленького коледжу, боргам, тимчасовому виключенню з університету й провалам на іспитах.
Та хоч би там як, а він був вродливим хлопцем, коли приїхав у Брайтон відрекомендуватися своїй тітці, а врода завжди подобалася вередливій старій панні. Не втратив він і своєї незграбності й здатності червоніти, і тітка прийшла в захват від цих здорових ознак Джеймсової незіпсованості.
Він заявив, що «приїхав на кілька днів побачитися з одним університетським товаришем і… і засвідчити вам, пані, свою пошану і пошану моєї матері й батька, які сподіваються, що ви здорові й почуваєте себе добре».
Пітт сидів у міс Кроулі, коли доповіли, що прийшов гість, і дуже зніяковів, почувши його прізвище. Стара леді в властивим їй почуттям гумору втішалася збентеженням свого коректного небожа. Вона дуже докладно розпитала Про всіх членів родини пасторського дому і заявила, що має намір відвідати їх. Вона похвалила хлопця, сказала, що він виріс і покращав на вроду, й пошкодувала, що його сестри не такі гарні. Дізнавшись, що він зупинився в готелі, вона не захотіла й чути, щоб він там залишався надалі, й попросила містера Боулса послати служника по небожеві речі.
І чуєш, Боулс, — додала вона дуже ласкаво, — сплати рахунок містера Джеймса.
Вона глянула па Пітта таким лукавим і переможним поглядом, що дипломат мало не задихнувся з заздрощів. Хоч як він намагався здобути прихильність тітки, вона ніколи не запрошувала його зупинитися під своїм дахом, а тут приїздить цей шмаркач і відразу стає бажаним гостем. Вибачте, сер, — мовив Боулс, звертаючись до хлопця. в глибоким поклоном, — з якого готелю Томас має принести ваші речі? — Ох, чорт! — вигукнув юний Джеймс і схопився, явно чимось стривожений. — Я піду сам! — Куди? — запитала міс Кроулі.
До заїзду «Герб Тома Крібба», — відповів Джеймс і почервонів, як буряк.
Почувши це, міс Кроулі зареготала. Містер Боулс, як давній відданий служник, також пирхнув, але відразу споважнів, а дипломат тільки всміхнувся.
Я… я не знайшов кращого, — сказав Джеймс, опустивши очі.— Я тут ніколи не був, а візник порадив мені цей заїзд. Юний брехун! Насправді Джеймс Кроулі познайомився вчора в саутгемптонській кареті з «Улюбленцем Татбері», що їхав до Брайтона на змагання з «Роттінгдінським Бійцем» і, зачарований розмовою з «Улюбленцем», пробув… вечір з цим ученим чоловіком та його друзями у вищезгаданому заїзді.
Я краще піду й сам розрахуюся, — правив своєї Джеймс. — Не турбуйтеся, пані,— додав він великодушно.
Така делікатність ще дужче розсмішила тітку.
Піди й сплати рахунок, Боулсе, — мовила вона, махнувши рукою. — І принеси його мені! Бідна леді, вона не знала, що робить! — Там… там є песик, — мовив Джеймс провинним голосом. — Краще я сам піду по нього.
Він любить хапати служників за литки.
На ці слова все товариство зареготало, навіть Брігс і леді Джейн, які досі мовчки прислухалися до розмови міс Кроулі з небожем, а Боулс, нічого більше не кажучи, вийшов.
Щоб дошкулити старшому небожеві, міс Кроулі й далі осипала ласкою молодого оксфордця. Коли вона виявляла комусь свою прихильність і хвалила когось, то вже не знала міри. Вона сказала, що Пітт може прийти на обід, але на прогулянку захотіла поїхати з Джеймсом і врочисто катала його вздовж кручі, посадовивши навпроти себе в кареті. Під час прогулянки вона завела з ним світську розмову, цитувала бідолашному, спантеличеному хлопцеві італійських та французьких поетів, висловлювала свою впевненість, що він гарний студент і скінчить університет із золотою медаллю, першим математиком.
Ха-ха-ха! — зареготав Джеймс, підбадьорений тітчиними словами. — Який там перший математик, це з іншої опери! — Тобто як з іншої опери, голубе мій? — запитала леді.
Перших математиків відзначають у Кембриджі, а не в Оксфорді,— авторитетно відповів студент і був би, мабуть, і далі такий балакучий і відвертий, та раптом на кручі з’явилася бричка, запряжена підстриженими попі, в якій сиділи його друзі — «Улюбленець Татбері» і «Роттінгдінський Боєць», а з ними ще троє джентльменів, їхніх знайомих, і всі вони привіталися з бідолашним Джеймсом, що їхав у кареті. Через цей випадок у хлопця зовсім згас молодечий запал, і до кінця прогулянки від нього не можна було почути нічого, крім «так» і «ні».
Коли вони з міс Кроулі повернулися додому, кімната для Джеймса була вже приготовлена, а валізка принесена. Він міг би помітити, що на Боулсовому обличчі, як той вів його туди, проступав осуд, здивування й співчуття. Але хлопцеві було не до Боулса. Він оплакував своє розпачливе становище: опинитися в домі, повному старих жінок, що цвенькають по-французькому й по-італійському та декламують йому вірші! — Ото вскочив у халепу, слово честі! — вигукнув наш скромний юнак, що не зважувався дивитись у вічі навіть найпривітнішій особі жіночі статі — міс Брігс, коли та звернулася до нього, а тим часом на Іфлійській греблі міг переважити в жаргонному красномовстві найязикатішого весляра.
На обід Джеймс прийшов, задихаючись у тісно зав’язаній краватці, й доскочив честі вести вниз леді Джейн, а Брігс і містер Пітт слідом за ними провадили стару леді разом із цілою купою клунків, шалей і подушок. Половину обіднього часу Брігс згаяла на те, що поправляла подушки й шалі на кріслі господині й нарізала курча для її гладкого спанієля. Джеймс розмовляв мало, але взяв на себе обов’язок пригощати дам вином; сам він не поступався містерові Кроулі й вишів більш як півпляшки шампанського, яку наказано Боулсові подати па честь гостя.
Коли жінки вийшли і кузени залишились самі, екс-дипломат Пітт став дуже говірким і привітним. Він почав розпитувати Джеймса про навчання в коледжі, про його плани
