Молоді літа короля Генріха IV - Генріх Манн
Так народилася Ліга.[95] Витрушено до дна торбини з іспанськими пістолями й засновано спілку з метою віддати одній партії всю владу в країні. І справді, ця партія дістала досить влади й могутності, щоб за кільканадцять років страхіть та невдач привести королівство трохи не до розпаду, короля загнати в глухий кут і відкинути людське в людях на кілька поколінь назад. Такий був початок, і, поки ті, хто отримав чужоземне золото, хутенько ховали його, не дивлячись, де воно карбоване, — знадвору долинув крик: «Слава! Свобода!»
Одурений народ славив свого гідного проводиря, і той справді мав таку саму підставу сподіватись успіху, як і вся потолоч, що йшла за ним. Та що значить «одурений»! Люди ніколи не бувають до такої міри одурені, як вони вдають потім. Іспанське золото бачили тільки дрібніші проводирі, а народ бачить лиш біляву борідку — і аж реве з захвату. Зате він насправді дуже добре розуміє, що йому й не в голові рятувати віру і що ні про яке чудесне пробудження не варт і говорити. Просто людям хочеться пограбувати інших, відібрати в них роботу, збагатитися. Вони хочуть поколобродити, повеличатись, а ще вони хочуть убивати. Ось що виходить, коли простий народ і шановні городяни, полигавшись, заснують отаку Лігу для придушення свободи совісті. Якомога гучніше кричать вони: «Свобода!» — і одурені на вулиці, й дурисвіти в церкві, і цим вони доводять, що хоч їх і одурено, але й вони раді когось одурити.
Серед дурисвітів у церкві, що, напхавши золотом кишені, жадали свободи, були й помірковані, які вирішили, що тепер треба пристати до більшості. Не бракувало там і навернених гугенотів; і Наваррина присутність служила якраз їх виправданню. Гіз на те й узяв його з собою, щоб очистити сумління багатьом іншим. Анрі помітив це сам, та йому ще й підказали. Як трохи раніше, ховаючись за гучним гомоном обурення, викликаним згадкою про розпусту при дворі, хтось наважився шепнути, що й сам архієпископ не кращий, — так і тепер, хоч крик про свободу перебивав відверті голоси, їх усе ж було чути: «А золото іспанське, сусіде! Іспанське!»
Анрі ще не встиг усвідомити своїх почуттів: надто багато було почуто й побачено. Насамперед — Гіз показав себе з нового боку: виявилося, що він уміє спокушати й обморочувати людей. Хто б повірив, що цей пихатий велетень здатен на таку хитрість і моторність! От що значить власна вигода! Та люди й самі полегшили йому справу; бо кожного приємно лоскотала честь бути в одній спілці з таким вельможею. Гіз розподілив завдання: військовим — силоміць вербувати людей до війська їхньої партії, духівництву — бунтувати простий народ, міщанам — чинити опір королівській владі, не платячи ніяких податків. Він роздавав титули й права па відповідні посади, коли вони звільняться. Тобто, як розуміли всі, коли вб'ють тих, хто займає ці посади тепер.
Віднині, хоч би що хто зробив, він не відповідатиме за свої вчинки, бо тут-таки всі заприсяглися сліпо коритись проводиреві. Після цієї присяги Гіз розпустив урочисті збори.
— Тепер ти, Наварро, переконався, які ми сильні,— сказав він, коли вже виходили.
— На моє щастя, — відказав Анрі.— Королю Паризькому слава! — підхопив він крик натовпу, що весь час чекав на вулиці. А перше ніж податись геть, іще штовхнув приятеля ліктем під бік і шепнув, досконало передражнивши хтивий голос одного з батьків міста: — А золото іспанське, сусіде! Іспанське! — і відійшов.
Він ішов швидше й швидше, аж його сторожа насилу встигала за ним. Дістався до Австрійської вулиці, пройшов нею, тоді звідним мостом, минув браму, вступив у подвір'я Лувру — і не бачив нічого того. Він не помічав, ні якою дорогою йде, ні хто за ним стежить, і кімнату свою впізнав аж тоді, як уже довгенько бігав по ній туди й сюди. І враз він усвідомив, що його пече ненависть. «Оце — оце вона, ненависть! Іспанське золото! На мулах-в'ючаках через гори безперестану їдуть і їдуть торбини з пістолями. Їх спорожняють у Парижі, золото тече — тече без кінця, і кишені наповнюються ним, а серця — ненавистю, кулаки — насильством, роти безсоромною брехнею. А тепер — відкиньте всякий стрим, із лагідних і розважних людей станьте дикими звірами! Воюйте за одну віру і проти всіх вір! Із самого малку я тільки це й бачу. Та досі я не знав, де джерело, де коріння всіх цих злочинств. Іспанське золото, привезене сюди через Піренеї, мої рідні гори; я можу подумки накреслити його шлях. Ось тут спадає зі скель потік, он там стоїть мій замок Коараз. Вони хочуть відібрати його в
