Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

— В тебе є для цього засоби, сестро.

— Так, у мене є засоби. Але звідки я маю знати, що Ви на них не зазіхаєте?

— Але ж, звісно, я на них зазіхаю. Я ж казав: мені потрібен двір. Такому бідакові, як я, заможність не завадить. То багатії можуть дозволити собі викиди сумління, а бідаки мусять дивитися, як вижити.

Така відвертість знезброїла її, вона вже не знала, чи це їй подобається, чи радше відштовхує. Але так чи інак: цей чоловік незвичайний, навіть близько не подібний до американських, таких огладжених, стриманих, а тому врешті-решт нудних. А з цим вона завжди знатиме, на чому стоїть. Так їй, принаймні, здавалося.

— Ви завжди такий відвертий?

— Чом би й ні, коли мені це на руку?

— Але якщо Ви розкажете мені все одразу, це може мене відштовхнути.

— Цілком можливо. Та ліпше скажу все як є, щоб не було ніяких недомовок. Я такий, який є. До того ж: якого селюка, що сватається, не цікавить посаг?

Вона відвела погляд і прокашлялася.

— Батько вважає, мені не варто приставати на Вашу пропозицію. Ми, як-не-як, Обертини, а Ви — ніхто.

— Цілком можливо, але який хосен з того, аби бути Обертином, але не мати нащадків?

Він висів із брички і пройшов кілька кроків уперед. Над нивою ширяв канюк, шугнув з висоти, завис, потім знову здійнявся.

— А як ти на те, що каже батько? — спитав він.

— Я дивлюсь на це інакше. Для мене це не так важливо. Але я Вас не знаю.

— Це швидко можна виправити.

— Якщо хочете, щоб я вийшла за Вас, мусите набратися терпіння. І опанувати якийсь фах. А це неможливо, не навчившися чогось порядного.

— До школи мене виряджаєш, сестро? В мене ні гроша за душею.

— Зате в мене є. Принаймні читати Ви вмієте.

— Читати й писати. Я ходив до початкової школи. Батько так хотів.

Того першого дня, коли вона привезла його назад, а він висів і вже хотів йти, вона також сказала:

— А ще, Якобе Безіменний, ми будемо завжди на «Ви».

Цього мати трималася все життя. Так ніби їй потрібна була певна дистанція, аби показати, що вона не цілком йому улягла.

Щодня о тій самій порі бричка зупинялася перед Неперовим домом. Пішов поголос, що в Американки тепер завівся чоловік. Такий самий, як і вона: авантурник і безстидник. Непер залюбки розповідав усім, як Якоб з'явився у нього, як, певно, збирався вкрасти коней, але він вчасно його викрив. І, замість пристрелити, нагодував його, бо Якоб йому погрожував. А він був голий-голісінький і безборонний. А вже про Ельзине життя в Америці чого тільки не розповідали. Отак: два чоботи пара — вона і цей босяк.

Можливо, вони й справді були варті одне одного, бо ні він, ні вона не скорилися. Вони не погодилися зі своєю долею. Обидва рушили з місця, він в коротшу, вона — в довшу дорогу, щоби надати своєму життю нового, щасливішого повороту. А що іншим муляло — аж надто прозорі наміри Якоба — для неї не мало значення.

Вона-бо добре знала, яким винахідливим, яким рішучим треба бути, аби не проґавити своєї нагоди вирватися зі злиднів. В Америці вона не інакше чинила. По суті, вона навіть захоплювалась Якобовою наполегливістю, його вдачею, що не допускала поразки. Вона й сама хотіла бути такою. Те, що мій батько в цьому був за неї спритніший, що тільки для початку терпів залежність від неї, так ніби причаївся, аби згодом ударити з подвійною силою — про це вона не здогадувалася. Так само, як і про те, що відтепер її життя визначатиме чоловік такий суперечливий, такий позбавлений всякого почуття міри, що рівнятися з ним їй було просто не до снаги.

Три тижні поспіль, день у день, їздили вони на те саме місце. Якоб дедалі більше непокоївся, бо йому, властиво, вже нічого було розповідати. І все більше нетерпеливився. Терплячість узагалі ніколи не належала до його чеснот. Ельза брала зі собою фотографії з Нью-Йорку і показувала йому. Він, що навіть Тімішоари як слід не побачив, не міг вийти з дива від цієї вселенської метрополії.

Ельза була справжньою красунею. — Такими словами зачепив її на П'ятій Авеню якийсь містер Маккейн, фотограф, і пообіцяв зіркові фото. Він супроводжував її скрізь і дотримав слова. Ельза у вітрині каварні на Бродвеї, Ельза на набережній Гудзону, Ельза висідає з форда, з досконалим макіяжем, на ногах найтонші панчішки в сіточку, а на плечах дороге хутро. І взагалі: вона любила бувати на Бродвеї, розповідала вона йому. Німецька родина, в якої вона працювала,