Емма - Джейн Остін
— Бідолашна! — знову повторила Емма. — Значить, вона його кохає всім своїм серцем. Коли б не кохала, то ніколи б не погодилася на таємні заручини. Її почуття взяло гору над здоровим глуздом.
— Так, я не маю ніяких сумнівів, що вона до нестями кохає його.
— Боюсь, — продовжила Емма, — що я часто посилювала її страждання.
— З вашого боку, серденько, це робилося зовсім ненавмисне. Але щось подібне вона, мабуть-таки, мала на думці, коли посилалася на непорозуміння, про які нам натякав Френк. Одним із цілком природних наслідків тієї халепи, яку вона на себе накликала, як сказала сама Джейн, було те, що вона стала поводитися нерозважливо. Усвідомлення того, що вона вчинила неправильно, зробило її вразливою до численних негараздів, прискіпливою і дратівливою такою мірою, що це для нього не могло не стати — і стало — просто нестерпним. «Я перестала брати до уваги, _ сказала вона, — хоча мусила брати — особливості його вдачі та його настрою — його завжди піднесеного настрою, тієї веселості, тієї грайливості, котрі при будь-яких інших обставинах завжди справляли б на мене таке ж чарівливе враження, яке вони справили на мене на початку нашого знайомства». Потім вона говорила про вас, про ту велику доброту, що ви їй виявили під час її хвороби; а опісля промовисто почервоніла і попрохала мене при нагоді подякувати вам за всі ваші добрі наміри та вашу доброту — і я сама теж вам невимовно вдячна за це. Їй було соромно, що вона так і не віддала вам належне за вашу доброту.
— Коли б я не знала, що зараз вона — щаслива людина, — мовила Емма серйозним тоном, — а зараз вона, безперечно, почувається щасливою, попри деякі докори сумління, — я б не прийняла її подяки, бо… Господи, місіс Вестон! Якщо порівняти все те добро та зло, що я вчинила міс Ферфакс, то останнє явно переважає! Гаразд, — беручи себе в руки і намагаючись виглядати бадьорішою, — все це — в минулому і все це треба забути. Я дуже вам вдячна, що ви розповіли мені такі цікаві подробиці. Вони виставляють Джейн Ферфакс у надзвичайно вигідному світлі. Я певна, що вона є доброю людиною, і сподіваюся, що буде дуже щасливою людиною. Це надзвичайно доречно, що з його боку буде багатство матеріальне, а з її боку — духовне.
Такий висновок місіс Вестон не могла залишити без відповіді. Вона була гарної думки про Френка майже у всіх відношеннях, до того ж дуже його любила, і тому із завзяттям заходилася захищати. Вона говорила дуже переконливо й дуже емоційно — але цього було замало, щоби привернути увагу Емми: та вже полинула уявою на Брансвік-сквер, в Донвелл і припинила докладати зусилля, щоби прислухатися; а коли місіс Вестон закінчила свою промову фразою: «Ми ще не отримали листа, на який так чекаємо, та сподіваємось отримати невдовзі», — їй довелося трохи замислитись, а потім відповісти навмання, бо вона так і не змогла второпати, про який лист ішлося.
— Еммочко, з вами все гаразд? — несподівано запитала її місіс Вестон.
— О, я почуваюся прекрасно. Я завжди почуваюся добре, ви ж знаєте. Неодмінно сповістіть мене про зміст листа, як тільки його отримаєте.
Розповідь місіс Вестон дала Еммі нову поживу для подальших неприємних роздумів, посиливши співчуття і відчуття провини за ту несправедливість, яку вона вчинила міс Ферфакс. Емма гірко жалкувала, що не прагнула тісніших стосунків із нею, і почервоніла від сорому за те почуття заздрості, котре, безперечно, було — певною мірою — цьому причиною. Коли б вона — як і містер Найтлі — прагнула виявити їй ту повагу, на яку Джейн, безперечно, заслуговувала, коли б спробувала краще її взнати, коли б зробила свій крок до дружніх стосунків, коли б намагалась її, а не Гаррієт Сміт, зробити своєю подругою, то їй навряд чи довелося б так мучитись. За своїм віком, здібностями та освітою Джейн прекрасно годилась їй у приятельки і була б дуже вдячною, коли б нею стала; а хто така була Гаррієт Сміт? Якщо навіть припустити, що вони ніколи б не стали близькими подругами і Джейн ніколи б не довірила їй цю важливу таємницю — все одно — якби вона знала її як слід — і могла б знати! — то у неї ніколи б не виникло отих ідіотських підозр стосовно непристойного зв'язку з містером Діксоном, які вона не тільки по-дурному вигадала і затаїла в собі, але й так непростимо розголосила; Емма боялася, що через легкодумство та легковажність Френка Черчілля ці негарні підозри могли завдати значної шкоди делікатній натурі Джейн Ферфакс. Емма була впевненою, що вона була найгіршим з усіх джерел зла, що оточували останню з часу її прибуття до Гайбері. Мабуть, вона була для неї постійним і незмінним ворогом. Коли вони сходилися утрьох, то Емма безліч разів неодмінно встромляла ножа образ у її почуття, і поїздка до Бокс-хілла була, мабуть, тією мукою, яку їй уже несила було терпіти.
Дуже довгим і сумним був вечір того дня в Гартфілді. Погода додавала поганого настрою. Почався холодний дощ і буревій, і ніщо не нагадувало про липень, окрім зелених дерев та кущів, із яких вітер, немов той грабіжник, зривав листя, та по-літньому довгого дня, завдяки якому лише довше було видно ці неприємні для ока картини.
Через погоду в містера Вудхауса погіршився настрій, і тільки невпинна увага з боку його дочки допомагала підтримувати його у більш-менш терпимому стані, причому ніколи раніше це не коштувало їй таких значних зусиль. Це нагадало Еммі, як вони вперше сиділи й сумували вдвох у той вечір, коли місіс Вестон вийшла заміж; але того разу, незабаром після чаювання, до них зайшов містер Найтлі й розвіяв увесь їхній сум. Який жаль! Але незабаром таким захоплюючим доказам привабливості Гартфілда, як цей візит, може настати край. Намальована нею в той час картина настання зими виявилася хибною: друзі не покинули їх, задоволень і розваг не поменшало. А тепер Емма боялася, що її нинішні неприємні передчуття неодмінно збудуться. Але перспектива, що відкрилася перед нею зараз, була такою загрозливою, що перетворилася майже на реальність, і не було в ній жодного просвітку. Якщо в колі її друзів станеться все, що
