Емма - Джейн Остін
Усім серцем своїм Емма бажала Гаррієт невдачі і сподівалася, що коли знову побачить їх разом, то принаймні отримає змогу оцінити її шанси на успіх. Тож віднині вона має спостерігати за ними якомога пильніше; щоправда, вона так нещасливо обманулася навіть у тому, що досі бачила на власні очі, що вже була непевна, — а чи не помилиться вона і тепер? Повернення містера Найтлі очікували щонайближчим часом. Незабаром вона зможе випробувати свою спостережливість, і це жахливе «незабаром» прийде ще швидше, якщо її побоювання виявляться правильними. А до того часу вона твердо вирішила уникати зустрічей з Гаррієт. Подальше обговорення цієї теми не пішло б на користь ні їм обом, ні самій темі. Вона вирішила ні в чому не переконуватися, доки є можливість сумніватись, однак не мала права заперечувати ту впевненість, яку відчувала Гаррієт. Подальші розмови спричинилися б тільки до роздратування. Тому Емма написала їй листа, де твердо, хоча й ввічливо, попрохала поки що не приходити до Гартфілда; наполягаючи на власній переконаності, що краще було б уникати розмов на певну тему, і висловлюючи сподівання, що коли через декілька днів вони зможуть зустрітися знову — якщо їм не доведеться зустрітися раніш у компанії (бо вона була проти лише зустрічі тет-а-тет), — то вони поводитимуться так, наче зовсім забули про вчорашню розмову. Гаррієт скорилася, погодилась і висловила вдячність.
Щойно це питання було вирішено, як прийшла гостя й дещо відірвала Емму від думок про одне і те ж, що поглинали її — уві сні чи наяву — протягом останньої доби. Це була місіс Вестон. Вона навідувалася до своєї майбутньої невістки, і зайшла до Гартфілда на зворотному шляху. Тим самим виконала свій обов'язок перед Еммою і зробила собі приємність, а заодно і розповіла подробиці такої цікавої зустрічі.
До помешкання місіс Бейтс її супроводжував містер Вестон, який зі своєю роллю впорався винятково добре. Потім вона запросила міс Ферфакс на прогулянку, під час якої довідалася про набагато більше новин, до того ж про набагато більше новин приємних, аніж це було можливо протягом тих п'ятнадцяти хвилин, що вони провели в передпокої, почуваючись дуже ніяково і незручно.
Це було Еммі не надто цікаво; тому вона щосили намагалася зобразити зацікавленість, слухаючи розповідь своєї подруги. Місіс Вестон, вирушаючи в гості, дуже сильно хвилювалася; спочатку вона взагалі не хотіла йти, доки не настане слушна нагода, і натомість збиралася просто написати міс Ферфакс листа й на деякий час відкласти цю урочисту процедуру відвідин, доки містер Черчілль не звикнеться з розголошенням таємниці заручин; до того ж, зваживши на всі обставини, вона дійшла висновку, що про цей візит неодмінно дізнаються. Але містер Вестон мав іншу думку: йому кортіло якомога швидше виявити свою повагу до міс Бейтс і її родини, і він вважав, що ніяких підозр не виникне, а якщо вони і виникнуть, то це не матиме великого значення, бо «подібні речі», зазначив він, «врешті-решт неодмінно стають відомими». Емма всміхнулася й подумала, що містер Вестон мав усі підстави так казати. Коротше кажучи, вони прибули з візитом — і він явно викликав у Джейн розгубленість і сум'яття. Від хвилювання вона й слова не могла мовити, всім своїм виглядом і поведінкою демонструючи, як сильно страждає від ніяковості. Тиха, душевна радість старої господині, бурхливий захват її дочки, яка від радості говорила менше, ніж звичайно, — все це являло собою надзвичайно приємну і навіть зворушливу сцену. У своєму щасті вони заслуговували на всіляку повагу, вони були настільки безкорисливі в кожному своєму почутті, настільки мало турбувалися про себе, настільки багато — про Джейн та інших, що неможливо було не відчувати до них співчуття й симпатії. Хвороба міс Ферфакс дала місіс Вестон слушний привід запросити Джейн на прогулянку; спочатку та не схотіла і відповіла відмовою, але потім, після умовлянь, погодилася. Своїм ненав'язливим заохоченням місіс Вестон змогла подолати розгубленість і ніяковість міс Ферфакс і схилила її до розмови на дуже важливу тему. Спочатку з боку Джейн пролунали неодмінні вибачення за позірно неввічливе мовчання в перші хвилини візиту й найпалкіші висловлення поваги, яку вона завжди мала до неї та містера Вестона. Після того, як скінчилися ці виливи почуттів, вони багато говорили про нинішнє та майбутнє заручин. Місіс Вестон була переконана, що ця бесіда принесла її співрозмовниці величезне полегшення, бо та надто довго тримала все це в собі. Вона була дуже задоволена тим, що міс Ферфакс сказала з цього приводу.
— Вона схвильовано розповідала про ті страждання, що їй довелося пережити протягом багатомісячного приховування правди, — продовжила місіс Вестон. Таким було одне з її вражень. «Не скажу, що відтоді, як ми заручилися, я не мала щасливих моментів; але я з певністю можу твердити, що з тих пір мені не пощастило мати хоч одну спокійну годину». Тремтячі уста, з яких злетіли ці слова, Еммо, були найкращим свідченням правдивості сказаного, і я відчула це всім своїм серцем.
— Бідолашна! — мовила Емма. — Значить, вона вважає, що вчинила недобре, погодившись на таємні заручини?
— Недобре? Мабуть, ніхто нездатен докоряти їй так, як докоряє собі вона сама. «Наслідком, — сказала Джейн, — стали мої безкінечні страждання — і по заслузі. Але незважаючи на все те покарання, до якого призводить погана поведінка, остання все одно не стає менш поганою. Страждання не загладжує вину. Всі ми не без гріха. Я чинила всупереч усім своїм поняттям про добро і пристойність, і моя совість каже мені, що я не заслужила на той сприятливий поворот подій, на ту доброту, якою мене зараз оточили. Не думайте, пані, — продовжила вона, — що я чинила не по правді тому, що мене так навчили. Нехай у вас не виникне
