Джерело - Айн Ренд
Якщо вам здалося, що ми забули про наше покликання аналізувати власне архітектурні достоїнства, ми можемо лише відповісти, що для такого аналізу немає підстав. Було б неправильно прославляти посередність, критично розбираючи його роботи. Ми можемо пригадати всі попередні Роркові споруди, але в них немає нічого, крім тієї ж невправності, тієї ж посередньої якості зарозумілого дилетанта. Бог дав крила всім своїм створінням, але корови, на жаль, не вміють літати. Отак-от, мої друзі. Порадіймо, що покінчили сьогодні з неприємним обов'язком. Хоча від написання некрологів радості насправді мало.
Гоптон Стоддард третього листопада подав позов на Говарда Рорка за порушення умов контракту й зловживання довірою замовника. Він вимагав компенсації на суму, достатню, щоб інший архітектор перебудував храм.
Гоптона Стоддарда нескладно було переконати. Він повернувся з подорожі, пригнічений спогляданням різноманітних релігій, надто вигадливістю пекельних тортур, що ними йому загрожували у всіх куточках світу. Він дійшов висновку, що в будь-якому віросповіданні його земне життя заслужить найгіршого покарання на тому світі. Це вразило рештки його розуму. Стюарди на кораблі, коли він повертався додому, були впевнені, що старий джентльмен потерпає від слабоумства.
По обіді після повернення Еллсворт Тухі повів його оглядати храм. Тухі нічого не казав. Гоптон Стоддард мовчки вирячився на будівлю, й Тухі почув, як спазматично клацнули його штучні зуби. Це місце не нагадувало нічого з того, що Стоддард побачив, мандруючи світом, нічого, що він собі уявляв. Він не знав, що й думати. Коли старий звернув свій відчайдушно-запитальний погляд на Тухі, його очі, наче желе, були безтямні. Він чекав. Цієї миті Тухі міг переконати його у чому завгодно. Тухі заговорив, і ці слова незабаром з'явилися в його колонці.
— Але ти ж казав, що цей Рорк годиться, — панічно простогнав Стоддард.
— Я на це сподівався, — прохолодно відповів Тухі.
— Але в чому ж тоді річ?
— Я не знаю, — мовив Тухі, і його обвинувальний погляд дав Стоддардові зрозуміти, що існує якийсь зловісний гріх і що винен сам Стоддард.
Тухі не вимовив ані слова в лімузині, дорогою до Стоддардового помешкання, попри благання старого щось сказати. Він мовчав. Ця тиша жахала Стоддарда. У квартирі Тухі вмостив його в крісло і виструнчився навпроти, грізний, мов суддя.
— Гоптоне, я знаю, чому так сталося.
— Чому?
— Ти можеш назвати хоч одну причину, чому я став би тобі брехати?
— Ні, звісно, ні, ти найкращий знавець і найчесніша людина на землі, та я не розумію, я просто нічого не розумію!
— Я розумію. Порадивши тобі Рорка, я мав усі підстави сподіватися — від щирої душі, — що він створить шедевр. Але він цього не зробив. Гоптоне, ти знаєш, яка сила може зруйнувати всі людські розрахунки?
— Як-к-ка сила?..
— У такий спосіб Бог вирішив відмовитися від твого дарунка. Він не вважає тебе гідним підносити йому святиню. Гадаю, ти можеш обдурити мене, Гоптоне, і всіх людей навколо. Але ти не можеш обдурити Бога. Він знає, що твоє минуле чорніше, ніж я собі уявляв.
Він говорив тривалий час, спокійно і невблаганно; Стоддарда охоплював невимовний жах. Наприкінці Тухі сказав:
— Це очевидно, Гоптоне: ти не можеш купити прощення, звертаючись безпосередньо до Бога. Тільки чисті серцем можуть будувати храми. Ти ж повинен ступити чимало смиренних кроків спокути, перш ніж досягти цієї сходинки. Ти маєш виправдатися в очах людей, перед тим як тебе виправдає Бог. Цій споруді судилося стати не храмом, а благодійною установою. Скажімо, притулком для дітей із відхиленнями у розвитку.
Гоптон Стоддард не міг із цим погодитися.
— Пізніше, Еллсворте, пізніше, — стогнав він. — Дай мені час.
Він погодився подати позов на Рорка, як це запропонував Тухі, щоб покрити вартість перебудови, а вже потім вирішити, що саме слід переробити.
— Не дивуйся ні з чого, що я скажу чи напишу про це, — мовив на прощання Тухі. — Я буду змушений іноді говорити не зовсім правду. Я повинен захистити власну репутацію від ганьби, що сталася з твоєї провини, а не з моєї. Лише пам'ятай, що ти присягнув ніколи не зізнаватися, хто саме порадив тобі найняти Рорка.
Наступного дня у «Знамені» з'явилася стаття «Блюзнірство» — і детонатор спрацював. Вибух стався після повідомлення про судовий позов Стоддарда.
Ніхто не відчував бажання йти в хрестовий похід через будинок, але релігія підверглася атаці; агент зі зв'язків із громадськістю занадто добре підготував ґрунт — пружину громадської уваги накрутили, і величезна кількість людей її відпустила.
Галасливе обурення, що здійнялося навколо Рорка та його храму, здивувало всіх, окрім Еллсворта Тухі. Священики проклинали будівлю під час проповідей. Жіночі клуби ухвалювали резолюції протесту. Комітет матерів заповнив восьму сторінку газети, петицією із зойками на захист дітей. Відома акторка написала статтю про необхідність єднання всіх царин мистецтва, пояснюючи, що храм Стоддарда за своєю суттю неужитковий, і згадуючи час, коли вона грала роль Марії Магдалини у великій біблійській драмі. Жінка з вищого товариства поділилася з читачами спогадами про химерні храми, що їй випало бачити їх під час екзотичних подорожей, вихваляючи зворушливу віру дикунів і осуджуючи цинізм цивілізованої людини. «Храм Стоддарда, — писала вона, — це символ нездарності й занепаду»; на фотографії вона позувала в бриджах, спираючись стрункою ніжкою на шию вбитого лева. Професор коледжу надіслав редакторові газети листа, в якому розповідав про свій духовний світ і стверджував, що в такому місці, як храм Стоддарда, він не відчуває духовності. Кікі Голкомб написала редактору про свої погляди на життя і смерть.
Гільдія архітекторів Америки виступила з гідною заявою, осуджуючи храм Стоддарда як духовне та мистецьке шахрайство. Схожі заяви, в яких було менше гідності, а більше лайки, надійшли від рад американських будівельників, письменників і митців. Ніхто про них досі не чув, але вони називали себе радами, і це робило їхній голос значущим. Люди казали одне одному: «А ви знаєте, Рада американських будівельників назвала цей храм взірцем архітектурної мерзоти?», — казали таким тоном, що натякав на близьке знайомство з найкращими представниками світу мистецтва. Співрозмовник не хотів визнавати, що й гадки не має про таку організацію, тому відповідав: «Саме цього я від них і очікував. А ви?».
Гоптон Стоддард отримав стільки листів співчуття, що враз став почуватися щасливим. Він ніколи ще не був таким популярним. Еллсворт, думав він, казав правду; його брати пробачали йому; Еллсворт завжди має слушність.
Найкращі газети незабаром перестали обсмоктувати цю історію. Але «Знамено» й далі роздмухувало полум'я. Для «Знамена» це був дарунок долі. Ґейла Вайненда в Нью-Йорку не
