Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Чи можна посилати їй листи з Парижа, куди прямує армія? Він міг би описувати їй цікаві столичні новини й відомості про її друзів емігрантів, яким міс Кроулі зробила стільки добра, коли вони були в біді.
Стара панна звеліла Брігс відповісти полковникові ласкавим листом, привітати його з підвищенням і заохотити до дальшого листування. Мовляв, його перший лист був такий жвавий і смішний, що вона з задоволенням чекатиме подальших.
Я, звичайно, знаю, — пояснила вона компаньйонці,— що Родон нездатний написати такого гарного листа, як і ти теж, бідолахо, і що кожне слово в ньому продиктувала та розумна негідниця Ребека. Але чому б моєму небожеві не розважити мене трохи? І цим я йому натякну, що в мене чудовий настрій.
Цікаво, чи знала вона, що Бекі не тільки писала всі ті листи, а й зібрала та послала трофеї, купивши їх за кілька франків в одного з численних мандрівних торговців, які почали жваво продавати реліквії війни? Романіст, якому відомо все, знає і про це. Та хай там що, а ласкава відповідь міс Кроулі дуже підбадьорила наших молодих друзів, Родона та його дружину: тітка явно подобрішала, отже, можна сподіватися на краще. Вони розважали її чудовими листами з Парижа, куди, як повідомляв Родон, їм випало щастя добратися в лавах переможної армії.
До дружини пастора, яка повернулася в пасторський дім Королевиного Кроулі лікувати чоловікові зламану ключицю, стара панна була далеко не така ласкава.
Місіс Б’ют, жвава, спритна, енергійна і владна жіночка, допустилася найфатальнішої з усіх помилок у стосунках зі своєю зовицею. Вона не тільки пригнічувала міс Кроулі та її челядь, але й страшенно набридла старій. І якби бідолашна Брігс мала хоч трохи характеру, то зраділа б листові, який господиня звеліла їй написати місіс Б’ют: повідомити, що здоров’я міс Кроулі дуже покращало, відколи місіс Б’ют поїхала, й попросити, щоб та ні в якому разі не завдавала собі клопоту й не покидала задля неї родини. Така перемога над дамою, що ставилася до міс Брігс дуже зарозуміло й жорстоко, втішила б більшість жінок; але треба визнати, що Брігс зовсім не мала характеру і від тієї хвилини, коли її ворог зазнавав поразки, починала його жаліти.
«Яка я була дурепа, — міркувала місіс Б’ют, і цілком слушно, — що натякнула про свій приїзд у тому дурному листі, якого послала міс Кроулі разом з цесарками! Треба було без попередження приїхати до бідолашної Матильди, що втратила на старість глузд, і вирвати її з рук пришелепуватої Брігс та гарпії femme de chambre. Ох, Б’юте, Б’юте, і надало ж тобі зламати ключицю!»-Отож-бо, надало! Ми бачили, що місіс Б’ют, маючи в руках добрі карти, справді зіграла ними аж надто гарно. Вона заволоділа в домі міс Кроулі геть усім, але й геть, усе втратила, коли її рабам випала нагода збунтуватися. Проте сама місіс Б’ют, її чоловік та діти вважали, що вона стала жертвою страхітливого егоїзму і зради; що за її самовіддану турботу про міс Кроулі відплачено жорстокою невдячністю. Те, що Родонові підвищено звання й що його похвалено в «Газеті», теж стривожило цю добру християнку. Чи, бува, не подобрішає до нього тітка, коли він став полковником і кавалером ордена Лазні? І чи не доскочить знов у неї ласки та ненависна Ребека? Пасторова дружина навіть написала проповідь для свого чоловіка про марноту воєнної слави й процвітання зла, яку шановний пастор прочитав схвильованим голосом, ні слова в ній не зрозумівши. Одним із його слухачів був містер Пітт Кроулі, що прийшов зі своїми сестрами по батькові до церкви, куди тепер старого баронета не можна було заманити жодним способом.
Після від’їзду Бекі Шарп цей старий гріховода цілком віддався своїм поганим звичкам, чим обурював усе графство й наганяв мовчазний жах на свого сина.
Стрічки міс Горокс стали ще розкішніші, ніж були досі. Пристойні родини уникали замку і його господаря. Сер Пітт заходив випити чарку до своїх орендарів і дудлив ром із фермерами на ярмарку в Грязьбері та в сусідніх містечках. Він їздив у Саутгемптон четвериком у родинній кареті і кожного тижня жителі графства чекали, що в міській газеті з’явиться оголошення про баронетів шлюб з тією особою. Така можливість безмежно лякала його сина. Містерові Кроулі справді-таки випало нести тяжкий хрест. Його красномовство на місіонерських зборах та на всіх інших релігійних сходинах у сусідстві, де він звичайно головував і говорив цілими годинами, було тепер паралізоване, бо, починаючи промову, він читав у очах слухачів: «Це сип старого розпусника сера Пітта, який тепер десь пиячить у шинку». А одного разу, коли він говорив про загрузлого в мороці неуцтва короля Тімбукту та його численних, таких самих темних, жінок, якийсь клятий недовірок запитав з юрми: «А скільки жінок у Королевиному Кроулі, шановний святеннику?» — приголомшивши слухачів і зіпсувавши містерові Пітту промову. Баронетові дочки зовсім здичавіли б (бо сер Пітт заприсягнувся, що жодна гувернантка більше не переступить його порога), якби містер Пітт погрозами не змусив старого джентльмена послати їх до школи.
Та хоч які розбіжності існували між усіма цими родичами, небожі й небоги міс Кроулі, як ми вже казали, одностайно любили свою тітку й намагалися показати їй свою відданість. Місіс Б’ют послала старій леді цесарок, чудової кучерявої капусти, гарненький гаманець та подушечку для шпильок роботи своїх любих донечок, які просили тітку зберегти для них хоч невеличке місце в своїй пам’яті, а містер Пітт послав їй персиків, винограду і оленини з маєтку. Ці ознаки любові звичайно міс Кроулі доставляла в Брайтон саутгемптонська карета; часом вона привозила туди й самого містера Кроулі, бо через суперечки з батьком він тепер часто не бував удома, а крім того, в Брайтон його вабила ще й Джейн, про заручини якої з містером Кроулі ми вже згадували в своїй повісті. Ця леді та її сестра жили в Брайтоні з матір’ю, графинею Саутдаун, вольовою жінкою, яку шанували поважні люди.
Треба сказати кілька слів про міледі та її шляхетну родину, яка перебувала і перебуватиме надалі в тісних зв’язках з домом Кроулі. Про голову родини,
