Пастка на дурнів - Джозеф Хеллер

Обличчя генерала Штирхера враз проясніло.

— Геніальна ідея, Шайскопфе! — враз прояснівши, вигукнув генерал Штирхер. — Тільки не треба нічого ні призначати, ні скасовувати. Розсилайте щотижня повідомлення про відстрочення парадів. Уявляю, яке сум’яття це викликає в таборі нашого противника. — Генерал Штирхер знову став утіленням найщирішої сердечності.— Так, так, Шайскопфе, — провадив він далі,— я гадаю, що ваша ідея — для нас чудова знахідка. І справді, який стройовий командир зможе щось заперечити проти повідомлення про те, що наступної неділі марш-параду не буде? Ми лише стверджуватимемо загальновідомий факт. Але підтекст такого повідомлення не такий простий! Так, Шайскопфе, у вас світла голова. Бо цим самим ми стверджуємо наше право призначати паради, коли буде на те наша керівна воля. Ви мені починаєте подобатися, Шайскопфе! Не забудьте поділитися вашим задумом із полковником Паршілом, коли будете йому представлятися. Я певен, що ви з ним знайдете спільну мову.

За хвилину до кабінету генерала Штирхера, мов вихор, влетів пойнятий боязливим обуренням полковник Паршіл.

— Скільки тут служу я і скільки він?! — заквилив полковник. — Невже ви довіряєте йому більше?

— Йдеться не про довіру, Паршіле, а про досвід. У Шайскопфа є великий досвід у галузі парадів, а у вас, на мій превеликий жаль, такого досвіду немає. А ви, як хочете, займіться скасуванням концертів естрадних бригад СОД. До речі, дивно, чому ви досі цим не зайнялися. Ви лиш подумайте, в скількох частинах щоденно не буває естрадних концертів СОД! Подумайте також, до скількох частин та підрозділів не заїздить, навіть даючи концерти, той чи інший знаний артист! Так, так, Паршіле, я гадаю що ваша ідея — справжня знахідка для нас. Я гадаю, що ви відкрили для нас новий бойовий плацдарм. Скажіть полковникові Шайскопфу, що я наказую йому негайно зайнятися цією справою під вашим керівництвом. І тільки ви дасте йому необхідні інструкції, нехай зайде до мене.

— Полковник Паршіл каже, що ви доручили мені працювати під його керівництвом над проектом щодо скасування концертів СОД, — поскаржився за хвилину полковник Шайскопф.

— Уперше чую, — відказав генерал Штирхер. — Між нами, Шайскопфе, полковник Паршіл — ледар і чванько, до того ж тупий, як валянок. Ви там придивіться до нього і подумайте, чи не могли б виконувати його функції краще, ніж він.

— Цей тип суне носа не в свої справи, — заявив невдовзі полковник Паршіл. — Він не дає мені спокійно працювати.

— Так, так, цей Шайскопф і справді трохи дивний, — задумливо погодився генерал Штирхер. — Ви придивіться до нього і спробуйте зрозуміти, що він затіва…

— Він весь час суне носа в мої справи! — заявив невдовзі полковник Шайскопф.

— Хай це вас не турбує, Шайскопфе, — сказав генерал Штирхер, — подумки поздоровляючи себе з тим, як майстерно і швидко зумів він узяти за зябра і цього свого підлеглого. Давно випробуваний прийом спрацював бездоганно: обидва полковники уже ладні були зжерти один одного. — Полковник Паршіл заздрить вашим блискучим успіхам на ниві марш-парадів і боїться, щоб я не призначив вас відповідальним за візерунок бомбометання.

— А що це таке? — одразу нашорошив вуха полковник Шайскопф.

— Що таке візерунок бомбометання? — добродушно повторив вельми задоволений собою генерал Штирхер. — Як вам пояснити? Візерунок бомбометання — це спеціальний військовий термін, запроваджений мною кілька тижнів тому. Власне кажучи, сам по собі він нічого не означає, та ви навіть не повірите, як швидко він у нас прищепився. Бачте, я спромігся переконати багатьох різних людей, що головне в бомбометанні — це кучний візерунок вибухів, бо це дає чудовий ефект на аерофотознімках. На П’яносі, приміром, є один командир полку, якому відтоді навіть байдуже, попадають його бомби в ціль чи ні: бо головне — це не «куди», а «як»! До речі, чому б нам сьогодні не злітати до нього на П’яносу і трохи не відпочити від справ? А полковник Паршіл нехай казиться від заздрощів. До того ж я щойно дізнався від Зелензима, що генерал Бидл відлетів на Сардінію, тож генерал Бидл буквально збожеволіє, як дізнається, що я інспектував один із його полків, коли сам він інспектував інший. Ми можемо встигнути туди на передпольотний інструктаж. Вони збираються розбомбити невеличкий, не захищений зенітками гірський хутірець і, образно кажучи, перетворити його в купу щебінки. Від Зелензима я по секрету довідався — до речі, Зелензим нині вже екс-сержант, — що бомбардування це нікому не потрібне. Єдина його мета — затримати можливий підхід німецьких підкріплень у напрямку, де ми не плануємо жодних наступів. От що діється, коли той, хто ще вчора пас свиней, стає сьогодні великим начальником. — І він млявим жестом вказав на величезну карту Італії.— Подумати тільки: цей нещасний хутірець такий дрібний, що його тут навіть не позначено.

Бони прибули до полку полковника Пескарта трохи запізно і вже не почули, як під час попереднього інструктажу майор Денбі переконував усіх:

— Що не кажіть, а цей хутірець таки тут. Він тут, тут. Саме тут.

— Де тут? — задирливо спитав Данбар, удаючи, ніби нічого не бачить.

— От саме тут, де дорога круто звертає. Ви ж бачите поворот?

— Хоч убий, не бачу, — опирався Данбар.

— А я от бачу, — озвався Тупермейєр і тицьнув пальцем на карті Данбара в те місце, де дорога робила поворот. — А на знімках весь хутірець узагалі видно, як на долоні. Ясніше й бути не може. Завдання полягає в тому, щоб зіпхнути його униз по схилу гори і таким чином створити на дорозі завал, який німцям потім доведеться розчищати. Я вірно кажу?

— Цілком вірно! — відказав майор Денбі, вимокуючи носовичком спітніле чоло. — Я радий, що хоч один з вас зрозумів. Дві бронетанкові дивізії, що їх німці перекидають із Австрії до Італії, підуть цією дорогою. А хутірець цей стоїть на такому крутому схилі, що всі уламки житлових та інших будівель неодмінно посиплються донизу й завалять дорогу.

— А що це дасть, чорт забирай?! — не здавався Данбар, а схвильований Йоссар’ян стежив за ним, відчуваючи водночас і страх, і якесь благоговійне захоплення. — За день-два вони все одно все розчистять, і наше бомбардування нічого не змінить.

Майор Денбі не хотів устрявати в зайві суперечки.

— Певно, штабові це щось таки дасть, — промимрив майор Денбі, явно не бажаючи встрявати до суперечки. — Тому, напевне, нам і віддали такий наказ.

— А жителів висілка попередили? — запитав Макпростак.

— Не знаю, думаю, що ні,— дещо знітився майор Денбі, виявивши, що навіть Макпростак пристав до опозиції.

— Невже не можна скинути листівки й дать людям знати, що їм загрожує небезпека? — спитав Йоссар’ян. — Якщо не прямо, то