Комедії - Жан Батист Мольєр

Арган. Дев’яносто?!

Туанетта. Еге. Ви бачите перед собою наслідки секретів моєї майстерності, які допомагають мені зберігати себе таким свіжим та здоровим.

Арган. Що й казати, добрячий молодий дідок на свої дев’яносто років!

Туанетта. Я мандрівний лікар: ото ходжу собі з міста до міста, з провінції до провінції, з королівства до королівства, шукаючи цікавого матеріалу, гідного мого хисту, вишукуючи вартих моєї уваги хворих, що здатні були б показати на собі наслідки застосування великих і прекрасних секретів, які я винайшов у медицині. Я не розважаюся нікчемними буденними хворобами, такими дрібницями, як ревматизми, бешихи та флюси чи то лихоманки, істерики або мігрені, — ні, я їх зневажаю! Я шукаю серйозних хвороб: добрячих тривалих пропасниць із запаленням мозку, добрячого плямистого тифу, добрячої чуми, добрячих водянок, добрячих плевритів із запаленням легенів — отут я на своєму місці, тут я тріумфую. Я дуже хотів би, добродію, щоб на вас напали всі ті хвороби, які я назвав, щоб усі лікарі від вас відсахнулися, щоб ви втратили всяку надію, щоб ви дійшли до агонії, — о, тоді я показав би вам перевагу моїх лікувальних засобів і моє щире бажання стати вам у пригоді.

Арган. Я не знаю, як вам і дякувати, добродію, за вашу добрість.

Туанетта. А дайте-но ваш пульс. Ну-ну, бийся краще! Ану ж бо! Я тебе примушу битися як слід! Ого! Та цей пульс, півроку йому, добрий зухвалець! Відразу видно, що він іще не знайомий зі мною. Хто ваш лікар?

Арган. Добродій Пургон.

Туанетта. Такого прізвища немає в моїй записній книжці серед славетних лікарів. На що ви нездужаєте, на його думку?

Арган. Він каже, що я слабую на печінку, а інші запевняють, що на селезінку.

Туанетта. Всі вони неуки! Ви слабуєте на легені.

Арган. На легені?

Туанетта. Атож. Що ви почуваєте?

Арган. Часом голова болить.

Туанетта. Ну, звичайно, легені.

Арган. Іноді в мене ніби серпанок перед очима.

Туанетта. Легені.

Арган. А часом серце болить.

Туанетта. Легені.

Арган. Іноді я почуваю втому в усьому тілі.

Туанетта. Легені.

Арган. А коли то й за живіт ухопить, наче вколе.

Туанетта. Легені. Ви маєте охоту до їжі?

Арган. Маю, добродію.

Туанетта. Легені. А винце полюбляєте?

Арган. Полюбляю, добродію.

Туанетта. Легені. По обіді ви починаєте куняти та й не від того, щоб поспати трошки?

Арган. Не від того, добродію.

Туанетта. Легені, легені, кажу вам! Що звелів вам ваш лікар їсти?

Арган. Він приписав мені суп…

Туанетта. Неук!

Арган. Курей, індичок тощо…

Туанетта. Неук!

Арган. Телятину…

Туанетта. Неук!

Арган. Різні бульйони…

Туанетта. Неук!

Арган. Свіжі яєчка…

Туанетта. Неук!

Арган. А ввечері — чорнослив, для прочищення шлунка.

Туанетта. Неук!

Арган. І головне — пити вино лише дуже ріденьке, розводити його водою.

Туанетта. Ignorantus, ignoranta, Ignorantum. Треба пити чисте вино, а для того, щоб згустити вашу рідку кров, треба їсти добру ситу воловину, добру ситу свинину, добрий голландський сир, різні каші та рис, і каштани, й тістечка, щоб склеювати й обволікати шлунок. Вага лікар — йолоп. Я пришлю вам мого помічника і коли-не-коли заходитиму до вас сам, доки я ще тут, у цьому місті.

Арган. Не знаю вже, як вам і дякувати за все…

Туанетта. На біса вам оця рука здалася?

Арган. Що?

Туанетта. Оця рука. Та я б її зразу відрізав, бувши вами.

Арган. Навіщо?

Туанетта. Хіба ж ви не бачите, що вона відтягає до себе всю поживу і заважає тій стороні живитися?

Арган. Так, але ж мені потрібна моя рука.

Туанетта. Ще й праве око у вас, — я б його виколов, бувши на вашому місці.

Арган. Виколоти око?

Туанетта. Та хіба ж ви не бачите, що воно заважає другому і краде в того поживок? Послухайте мене, виколіть його якнайшвидше, і тоді ваше ліве око бачитиме багато краще.

Арган. Я ще маю час…

Туанетта. Прощавайте. Мені шкода, що я мушу йти від вас так скоро, але я поспішаю на важливу консультацію з приводу одного хворого, який учора помер.

Арган. З приводу хворого, який учора помер?

Туанетта. Еге, щоб обміркувати й вирішити, що слід було зробити, щоб він одужав. До побачення.

Арган. Ви ж знаєте, що хворі ніколи не проводжають.

ЯВА 15

Арган, Беральд.

Беральд. Оце, здається, й справді знаменитий лікар!

Арган. Еге… але він надто квапливий…

Беральд. Усі славнозвісні лікарі такі.

Арган. Відрізати одну руку й виколоти одне око для того, щоб друге поздоровшало! Я волію, щоб воно не почувало себе так добре. Нічого казати, добра операція, після якої зробишся кривим на око та безруким!

ЯВА 16

Арган, Беральд, Туанетта.

Туанетта (вдаючи, ніби говорить до когось). Добре, добре, йдіть здорові! Ніколи мені жартувати.

Арган. Що там таке?

Туанетта. Та отой ваш лікар хотів помацати мені пульс.

Арган. От так штука! В дев’яносто років!

Беральд. Слухайте-но, брате! Тепер, коли добродій Пургон посварився з вами, чи не дозволите ви мені сказати добре слово про партію, яку я маю на оці для моєї небоги?

Арган, Ні, брате, я вирішив віддати її до монастиря, раз вона не хоче мені коритися. Добре бачу, що тут заклюнулось якесь коханнячко. Я дізнався про одне таємне побачення, хоч ніхто ще й гадки про те не має.

Беральд. Ну що ж, брате! А як тут і є легеньке захоплення, то хіба ж це який злочин? Чи ж може те знеславити вас, коли все йдеться до такої чесної справи, як шлюб?

Арган. Будь-що-будь, брате, а вона стане черницею — це вирішена справа.

Беральд. Ви хочете цим комусь догодити.

Арган. Розумію, до чого ви хилите. Знову стара пісня, — моя дружина не дає вам спокою!

Беральд. Авжеж, брате, якщо говорити відверто, я саме вашу дружину маю на увазі. Не менше, ніж ваша вперта пристрасть до лікування, мене обурює й ваша вперта пристрасть до цієї жінки: бачити не можу, як ви сліпо лізете в усі ті пастки, які вона вам розставляє.

Туанетта. Ах, добродію, не кажіть такого про нашу пані! їй-право, це така жінка, про яку не можна сказати нічого лихого; жінка — нелукава й щира, а що вже кохає нашого пана, так кохає… І не сказати!

Apган. А попитайте в неї, як вона мене голубить…

Туанетта. Так, так…

Арган. Як її хвилює моя хвороба…

Туанетта. Атож, атож!

Арган. Як вона піклується, як вона дбає про мене!

Туанетта. Все так