Мобі Дік, або Білий кит - Герман Мелвілл
З фізіономічного погляду, кашалот — аномальна істота. Він не має носа. А оскільки ніс — центральна і взагалі найпомітніша риса обличчя і оскільки саме він надає обличчю кінцевого виразу, цілковита відсутність цього органа, звісно, позначається на виразі обличчя кита. Як при плануванні мальовничих парків і садів важко досягти завершеності, не встановивши на помітному місці якогось обеліска, купола, статуї або вежі, — так само й обличчя буде позбавлене фізіономічної гармонії, якщо на ньому не височить ажурна дзвшиця носа. Відламайте носа в мармурового Юпітера Фідія[275] — і побачите, який він матиме сумний вигляд! Проте кит є такий великий за розміром, усі його обриси такі величні, що та вада, що є неприпустимою для мармурового Юпітера, у ньому не відчувається. Навіть більше, вона надає йому особливої величі. На обличчі кита ніс виглядав би просто недоречно. Коли ви під час фізіономічного плавання у своїй чотиривесловій шлюпці оминаєте його велетенську голову, ваш шанобливий захват не слабшає від думки про ніс, за який його можна було б водити. Адже ця думка, бува, не дає вам спокою, коли ви дивитеся на можновладне бидло на троні.
Якщо говорити про видатні фізіономічні особливості кита, то вони найбільш помітні, коли дивитися на нього спереду. Це просто божественне видовище.
Високе чоло мислителя — це Схід, збентежений світанком. Кучерявий лоб бика на сонному пасовищі несе слід божественного доторку. Лоб слона, який штовхає важкий тягар угору по гірській кручі, має королівську велич. І в людини, і в тварини чоло подібне до золотої печатки, якою німецькі імператори скріплювали свої грамоти. На ній написано: «Створене моєю рукою сьогодні. Бог». Проте в багатьох тварин, а іноді — і в людини, лоб — це просто клаптик альпійської луки, що визирає з-під снігу. Рідко можна побачити таке чоло, що, як у Шекспіра чи Меланхтона[276], сягало так високо вгору і спускалося так низько, щоб очі з-під нього сяяли прозорими, спокійними, вічними гірськими озерами, а вгорі у зморшках ви бачили слід розлогих дум, що спустилися звідти на водопій, як мисливці бачать на снігу слід гіллясторогого оленя. Але божественна зверхність чола, властива всім земним створінням, у великого кашалота зростає настільки, що, дивлячись йому в лоб, ви гостріше відчуваєте могуття Божества і силу зла. Адже ви не дивитеся на якусь певну точку; ви не бачите жодної риси — ні носа, ні очей, ні вух, ні рота, ні взагалі обличчя як такого; власне, в нього й немає обличчя, є лише неосяжна твердиня лоба, поораного борознами таємниць, що несуть німу загибель човнам, кораблям і людям. І в профіль це величне чоло не втрачає своєї величі, хоч вона і не так вас пригнічує. У профіль краще видно те поперечне напівкругле заглиблення посередині лоба, яке в людини є, за твердженням Лафатера, ознакою геніальності.
Цебто як? Геній у кашалоті? Хіба кашалот писав книги чи виголошував промови? Ні, його геній виявляється саме в тому, що він ніколи нічого не робив на доказ своєї геніальності. Він виявляється і в пірамідному мовчанні кашалота. До речі, якби про кашалота дізнався давній Схід на світанку своєї юності, тогочасна по-дитячому чарівна думка піднесла б його на божественну висоту. Адже за тих часів люди обожнювали нільського крокодила за те, що він не має язика; а в кашалота язика теж немає, вірніше, є, але такий маленький, що він не може вам його показати. Якщо в майбутньому якась високоцивілізована поетична нація звабить веселих травневих богів давнини повернутися до їхнього престолу і знов оселить їх у наших еготичних небесах, на тій горі, де нині немає нікого, — то, будьте певні, великий кашалот по праву посяде місце Юпітера.
Шампольон[277] розшифрував гранітні зморшки ієрогліфів. Але немає того Шампольона, який зміг би розшифрувати єгипетські таємниці обличчя людини, та й будь-якої живої істоти. Фізіономіка, як і всі людські науки, — лише нетривка фантазія. І якщо сер Вільям Джонс[278], що читав тридцятьма мовами, не зміг прочитати потаємного виразу обличчя простого селянина, то як може неписьменний Ізмаїл прочитати страшні халдейські письмена на кашалотовому чолі? Подивіться на це чоло самі — і прочитайте, якщо зможете.
Розділ 80
Горіх
Якщо кашалот — Сфінкс для фізіономістів, то френологам його череп видався б, мабуть, таким геометричним колом, квадратуру якого неможливо знайти.
У дорослої тварини череп має щонайменше двадцять футів у довжину. Якщо відокремити нижню щелепу, то збоку череп виглядатиме як ледь похила площина, що лежить на абсолютно рівній основі. Але в живого кита — як ми вже знаємо — цей нахил майже вирівняний і доповнений тією величезною масою «спермацетового мішка», що лежить на ньому. Зверху в черепі є довгаста ямка, що вміщує в себе цю масу, а під нею — друга (зазвичай не більше десяти дюймів завдовжки й завширшки), у якій лежить мізерна жменька китових мізків. Мозок відділений від лоба двадцятифутовою стіною, він ховається за могутніми укріпленнями, наче внутрішня фортеця Квебека за широким кільцем мурів. Він, наче скринька з коштовностями, так майстерно захований у черепі, що багато хто з китобоїв стверджує, наче в кашалота взагалі немає мозку, окрім драглистої маси спермацету, що займає чимало кубічних ярдів. Весь складчастий, помережаний звивинами та зморшками, цей загадковий орган, на їхню думку, більш гідний містити в собі китову мудрість.
Тому зрозуміло, що для френолога голова живого та здорового кита — це просто суцільна омана. Його справжній мозок нічим не дає про себе знати. Кит, як і все по-справжньому величне, являє світові свою оманливу подобу.
Якщо ви звільните череп від спермацетового тягаря і подивитеся на нього ззаду, з широкого кінця, вас здивує, наскільки він подібний до людського черепа, взятого в такому ж ракурсі. Справді, розмістіть цей череп (ясна річ, зменшений до відповідного розміру) серед зображень людських черепів, і ви не зможете їх розрізнити; а помітивши заглиблення в нього на тімені, ви, як френолог, скажете: «Цій людині бракувало самоповаги і поваги до інших». І ці дві нищівні характеристики разом із визнанням його великого розміру та надзвичайної сили дадуть вам змогу отримати найбільш правдиве,
