"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
Тепер настала черга розсміятися Мюллеру.
— У нього з цим нічого не вийшло. На третій день дружина заявила йому, що в цій паскудній глушині вона жити не бажає, і поїхала додому.
Канаріс зареготав.
— Ну й ну! А мені про це — ні слова.
У кабінет Мюллера заглянув ад'ютант Біркнер.
— Можна?
— Дозволите? — звернувся Мюллер до Канаріса.
— Звичайно, діло насамперед, — Канаріс одійшов до вікна.
Ад'ютант передав Мюллеру папку з донесеннями агентури, які потребували оперативного втручання.
— Фогель сидить у мене, жде… — прошепотів Біркнер і, сторожко глянувши на Канаріса, вийшов.
— Пробачте, адмірале, мені треба прочитати кілька донесень, що потребують негайної відповіді.
— Будь ласка. Що за донесення?
Канаріс сів до столу Мюллера.
— Ось.
Мюллер подав йому папку.
— Ні, ні, скажіть коротенько про найцікавіше.
Мюллер почав переглядати донесення.
— Ось… Один наш агент уже другий місяць б'є тривогу, нібито в Червоній Армії сталися якісь зміни в оформленні документів.
— Інші це підтверджують? — спитав Канаріс.
— В тому-то й справа, що ні, боюсь, що агент просто панікує.
— Ні, ні, підполковнику, це дуже серйозно. Проведіть переперевірку, і я в себе дам вказівку щодо цього. — Канаріс подивився на годинник. — Дайте розпорядження, і підемо будити Зомбаха.
Мюллер написав на повідомленні резолюцію і, викликавши ад'ютанта, передав йому папку. Коли той вийшов, Канаріс, пильно дивлячись на Мюллера своїми чорними маслянистими очима, спитав:
— Якої ви думки про хід нашої справи? Як настрій?
Мюллер відповів не зразу.
— Це завжди залежить від стану всієї воєнної обстановки, — обережно сказав він.
— Тоді зараз ви мусите бути настроєні оптимістично? — підхопив Канаріс, пильно дивлячись на Мюллера. З відповіддю не квапились. Канаріс і взнаки не давав, що завів зараз свою улюблену словесну гру, в якій був неперевершеним майстром. — Еге ж, еге ж, саме так… — задумливо сказав він, так і не діждавшись відповіді Мюллера. — Військова обстановка складається чудово. Ось коли бачиш усю мудрість стратегії фюрера! Мабуть, можна було взяти Москву і восени минулого року, та куди надійніше взяти її так, як вважає це за потрібне фюрер, — тепер. Стрибок до Волги дав нам нові величезні простори, до того ж, дуже багаті. Знову наші штаби підраховують полонених за допомогою арифмометрів. Сталінград ми візьмемо в найближчий час. Це означає, що Москва буде відрізана від півдня і передусім від нафти. Потім удар на північ вздовж Волги, і Москва відрізається від сходу. І тоді вона, знекровлена і непотрібна, у нас в міцно застебнутій кишені. Отже, дорогий Мюллер, у нас є всі підстави для оптимізму.
— Так, так, — поквапився Мюллер. — Грудневі радощі панів комуністів виявились короткочасними. І, звісно ж, коли там, на фронті, справи йдуть так добре, і своя робота тут здається і кориснішою, і благополучнішою.
— Даремно, — сухо сказав Канаріс. Він грався з Мюллером, як кіт з мишею. — Даремно, підполковнику. Наша робота поки що не достойна подвигу армії нашого фюрера.
— В цьому розумінні — так, звичайно, — квапливо погодився Мюллер.
— А яке ж може бути розуміння ще? — здивувався Канаріс.
Мюллер збагнув, що найкраще мовчати.
— І саме в цьому розумінні наші справи тривожать, — вів далі Канаріс. — Якщо погодитись з образним висловом фельдмаршала Клюге, що Москва — серце Рад, то дії фюрера на фронті можна вважати операцією по знекровленню більшовицького серця. Але хіба не є нашим святим обов'язком допомогти армії і зруйнувати серце ворога зсередини? Так і тільки так ми повинні цілитись і в цьому плані продумати всю свою діяльність. Наприклад, проблема така: чи не пора нам об'єднати наші зусилля із зусиллями служби безпеки? Спертися на її бойовий досвід? Га?
Мюллер мовчав і почував себе дуже погано; він пам'ятав, як обпікся на цій темі в Смоленську. Невже Канаріс все-таки знає про його зустріч з Кальтенбрунером і саме тому заговорив про об'єднання зусиль?
Канаріс, добре знаючи, що відповіді співрозмовника на його запитання не буде, сказав:
— Розпорядіться, будь ласка, щоб розбудили Зомбаха.
Мюллер уже потягся рукою до кнопки дзвінка, але Канаріс зупинив його.
— А втім, не треба. Хай ваш ад'ютант проведе мене до нього на квартиру.
— Я сам проведу вас, — сказав Мюллер. — У мене новий ад'ютант, він ще нічого тут не знає.
— Так, я зовсім забув… — похитав головою Канаріс. — У вас же сталося нещастя з ад'ютантом. Так нічого і не з'ясувалося? Убивць не знайшли?
— Ні, але вбивці відомі — партизани.
— Капітан Ноель, якщо мене не зраджує пам'ять? Я його трохи пригадую.
Мюллер підвівся.
— Дозвольте провести вас до полковника Зомбаха?
— Не варто, підполковнику, я вже й так відібрав у вас багато робочого часу. — Канаріс швидко підійшов до вікна. — Здається, отой особнячок, де дві берізки? Я сам, я сам. Увечері ми ще побачимось.
З глибини кабінету, не підходячи до вікна, Мюллер бачив, як Канаріс, заклавши руки за спину, повільно перейшов вулицю і повернув за ріг особняка Зомбаха. Мюллер був неабияк стурбований і сердився на себе, що не зміг провести гідно цю розмову і, наче сліпа миша, раз у раз потрапляв у пастку.
Передчуття не обманювали Мюллера: Канаріс справді знав про його зустріч з Кальтенбрунером. Саме з цього він і почав свою конфіденціальну розмову з Зомбахом.
— Ваш заступник, дорогий Пауль, почав активну гру з розрахунком зірвати банк на
