Сестра Керри - Теодор Драйзер

Він побачив того самого чоловіка, який гукав до нього на перехресті. Як і тоді, Герствуд удав, що не чує.

— Зійди ж, — повторював той зовсім сумирно. — Ти ж не хочеш іти проти бідняків? Краще не встрявай у це зовсім.

Цей трамвайник був, видно, чоловік філософської вдачі, до того ж хитрюга.

Звідкись узявся третій полісмен, що приєднався до своїх товаришів; по телефону викликали ще підкріплення. Герствуд озирався навколо, сповнений рішучості, але й наляканий,

Раптом хтось учепився йому в пальто.

— Геть звідси! — гукнув нападник, смикаючи й намагаючись стягти його через поручні.

— Пусти! — несамовито крикнув Герствуд.

— Ось я тобі покажу, коросто проклята! — загорлав молодий ірландець, стрибаючи на площадку і замахуючись на Герствуда, але той відхилився, і удар влучив у плече, а не в обличчя.

— Забирайся геть! — заревів один полісмен, поспішаючи на допомогу і люто лаючись.

Герствуд трохи отямився; він був блідий і весь тремтів. Справді, це не жарти! Люди не зводили з нього очей і сипали глузливою лайкою. Якась дівчина перекривляла його.

Він уже вагався, але в цей час підкотив поліційний фургон, і з нього зіскочив загін поліції. Колію хутко очистили.

— Мерщій пускайте вагон! — гукнув полісмен, і Герствуд рушив уперед.

Фінал настав по дорозі назад, коли милі за дві від парку назустріч вагону вийшла велика юрба. Це була дуже вбога околиця, і Герствуд хотів проминути її якомога швидше, але колію знов було загороджено. Він ще за кілька кварталів побачив, як люди щось тягли до рейок.

— Ну от, знов! — вигукнув один полісмен.

— Ну, тепер я їм покажу! — мовив другий, якому урвався терпець. Коли вагон наблизився до того місця, Герствуд відчув, що аж під грудьми замліло. Як і перше, натовп почав гукати, але тепер люди не підходили близько, зате кидали чим попало. Забряжчали шибки, і Герствуд ледве ухилився від каменюки.

Обидва полісмени побігли до натовпу, а той у відповідь кинувся до вагона. Серед людей була одна жінка, майже дівча, з товстим дрючком. Вона люто замахнулась на Герствуда, але він ухилився. Її приклад запалив інших, вони скочили на площадку і стягли Герствуда. Він не встиг навіть охнути, як уже лежав на землі.

— Пустіть мене! — тільки й промовив він, падаючи на бік,

— Ах ти, паразите! — гукнув хтось.

На Герствуда посипались удари й штурхани. Йому здавалось, що він зараз задихнеться. Потім якісь двоє чоловіків схопили його й потягли кудись, і він почав відбиватись від них.

— Годі, годі,— сказав чийсь голос, — Заспокойтесь, все гаразд. Уставайте.

Його відпустили, він отямився і впізнав полісменів. Йому було аж млосно від знесилення. По підборіддю щось текло. Піднявши руку, він помацав, потім глянув і побачив на пальцях щось червоне.

— Вони мене поранили! — безтямно промовив він, шукаючи носовичка.

— Нічого, нічого, — заспокоїв один полісмен. — Це пусте, трохи подряпано.

Тепер Герствуд зовсім отямився і озирнувся навколо. Він стояв посеред маленької крамнички, де полісмени тимчасово залишили його. Витираючи підборіддя, він глянув у вікно і побачив свій вагон і збуджений натовп. Під’їхав поліційний фургон, за ним ще якийсь.

Герствуд підійшов до вікна і побачив, що це була карета швидкої допомоги. Вона поволі під’їздила задом.

Герствуд стежив, як поліція енергійно відганяла натовп і декого заарештувала.

— Ну, виходьте, коли хочете потрапити на свій вагон, — сказав один полісмен, відчиняючи двері й зазираючи до крамнички.

Герствуд вийшов, почуваючи себе досить непевно. Йому було холодно, до того ж він перелякався.

— А кондуктор де? — спитав він.

— У всякому разі не тут, — відповів полісмен.

Герствуд попрямував до вагона і нерішуче зліз на площадку. В цю мить пролунав постріл, і щось ніби вжалило його в плече. Він чув, як полісмен заволав:

— Хто стріляв? Хто стріляв, я питаю?

Обидва полісмени покинули його і побігли до якогось будинку. Герствуд почекав якусь мить і зійшов на землю.

— Чорт забирай! — скрикнув він. — Це вже занадто. Досить з мене!

Потерпаючи, дійшов він до рогу і подався геть бічною вулицею.

— У-ух! — відсапався він.

Не пройшов він і півкварталу, як зустрів якесь мале дівча, що пильно на нього дивилось.

Тікай чимдуж! — гукнула дівчинка.

У сліпучу хуртовину повертався Герствуд додому. Уже смеркало, коли він доплентав до переправи. Безтурботні пасажири катера цікаво поглядали на Герствуда. У нього голова ще йшла обертом, він ніяк не міг зібрати думки. Казкова картина вогнів на річці, що мигтіли в білому вихорі, лишилась непомічена. Зійшовши з катера, він поплентався далі. Ось, нарешті, й дім. Він увійшов. У кімнаті було тепло, але Керрі вже пішла. Вона залишила на столі вечірні газети Герствуд запалив газ і сів. Потім устав, роздягся і оглянув плече. Його трохи подряпало. Він помив руки й обличчя, розчесав волосся. Усе це він робив у похмурій задумі. Попоївши, сів у свою зручну гойдалку і відчув невимовну полегкість.

Він підпер рукою підборіддя і на якийсь час забув навіть про газети.

— Оце-то буча там заварилась! — вимовив він трохи згодом, більш-менш оговтавшись.

Його погляд упав на газети. Він легенько зітхнув і взявся за «Уорлд».

— «Страйк у Брукліиі шириться, — прочитав він. — Колотнеча в усіх кінцях міста».

Він зручніше вмостився в гойдалці і заглибився в газету. Опис страйку геть захопив його.

РОЗДІЛ XLII

Весна іде. Порожня оболонка

Навіть ті, хто подумає, що Герствудова бруклінська пригода була взагалі помилкою, зрозуміють, що невдача що дужче підтяла його. Керрі не знала, що насправді відбулося. Герствуд розповів їй так мало, що у неї склалося враження, ніби він відступив перед якимись дрібницями, перед звичайними грубощами. Просто він не хоче працювати!

Вона виступала тепер у групі східних красунь, яких у другій дії оперети візир виводить напоказ новому володареві, як найдорожчі скарби його гарему. За п’єсою жодній з них не треба було нічого говорити, але одного разу — саме в той вечір, коли Герствуд ночував у трамвайному парку, — перший комік, славний тоді артист, бувши в грайливому настрої, промовив глибоким басом, знявши сміх у залі:

— Ну, а ти хто така?

Цілком випадково якраз Керрі в цю мить з глибоким уклоном схилилася перед ним. Комікові було цілком байдуже, хто тут стоїть, — це могла бути й інша хористка. Він не чекав ніякої відповіді, і за невдалу спробу сміливицю чекала б догана. Але Керрі, вже встигши набути досвіду й упевненості, наважилась відповісти з іще чарівнішим уклоном:

— Я ваша покірна слуга!

У відповіді не було нічого смішного, але щось у тому, як