Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Але для запобігання яким-небудь непристойним діям з боку моєї матері, для яких ця стаття шлюбного договору явно відкривала можливість і про які ніхто б і не подумав, якби не було мого дядька, Тобі Шенді, – додано було клаузулу[35] на захист прав мого батька, яка свідчила: – «що якщо моя мати коли-небудь потривожить мого батька і призведе його до витрат на поїздку в Лондон за неправдивими мотивами та скаргами, – то в кожному такому випадку вона позбавляється всіх прав і переваг, наданих їй цією угодою, – для найближчих пологів, – але не більше; – і так далі, totіes quotіes[36] – абсолютно і безумовно, – як коли б такої угоди між ними і зовсім не було укладено». – Обмовка ця, до речі сказати, була цілком розумна, – і все-таки, незважаючи на її розумність, я завжди вважав жорстоким, що волею обставин усім тягарем вона звалилася на мене.
Але я був зачатий і народився на лихо собі; – чи був то вітер чи дощ, – чи поєднання того й іншого, – або ні те, ні інше, чи були то просто понад міру фантазія та уява моєї матері, що розігралися, – а може, вона була збита з пантелику сильним бажанням, щоб це сталося, – словом, чи була тут бідолашна моя мати обдуреною або обманщицею, аж ніяк не мені про це судити. Факт був той, що наприкінці вересня 1717 року, тобто за рік до мого народження, моя мати потягла мого батька, наперекір його бажанню, в столицю, – і він тепер категорично зажадав дотримання клаузули. – Таким чином, я приречений був шлюбним договором моїх батьків носити настільки приплюснутий до обличчя мого ніс, начебто Парки[37] звили мене зовсім без носа.
Як це сталось – і яка безліч прикростей мене переслідувала на всіх теренах мого життя лише внаслідок втрати або, вірніше, знівечення названого органу – про все це свого часу буде повідомлено читача.
Розділ XVІ
Легко собі уявити, в якому знервованому стані батько мій повертався з матір’ю додому в село. Перші двадцять чи двадцять п’ять миль він нічого іншого не робив, як тільки дратувався і дошкуляв собі, – й моїй матері, звісно, – скаргами на цю кляту витрату грошей, які, говорив він, можна було б зберегти до останнього шилінга; – але що найбільше його засмучувало, так це обрана нею обурливо незручна пора року, – стояв, як уже було сказано, кінець вересня, саме пора знімати шпалерні фрукти, особливо ж зелені сливи, якими він так цікавився: – «Якби заманив його хто-небудь до Лондона у найнезначнішій справі, але тільки в іншому місяці, а не у вересні, він би слова не сказав».
Упродовж двох наступних станцій єдиною темою розмови був важкий удар, нанесений йому втратою сина, на якого він, мабуть, твердо розраховував і якого заніс навіть у свою пам’ятну книгу як другу опору собі під старість у разі, якщо б Бобі не виправдав його надій. «Це розчарування, – казав він, – для розумної людини вдесятеро відчутніше, ніж усі гроші, в які стала йому поїздка, і т. д.; – сто двадцять фунтів – дурниці, справа не в них».
Всю дорогу від Стілтона до Грентама ніщо його в цій історії так не дратувало, як співчуття приятелів і безглуздий вигляд, який буде у нього з дружиною в церкві у найближчу неділю; – у своєму сатиричному шаленстві, до того ще підігрітому досадою, він так забавно і зло це зображував, – він малював свою найдорожчу половину і себе в такому непривабливому світлі, ставив у такі тяжкі положення перед усіма прихожанами, – що моя мати називала потім дві ці станції воістину трагікомічними, і всю цю частину дороги, від початку до кінця, її душили сміх і сльози.
Від Грентама і до самої переправи через Трент батько мій рвав і метав з приводу обману моєї матері та її злого жарту, як він вважав, у цій справі. – «Зрозуміло, – твердив він знову і знову, – ця жінка не могла помилитись; – а якщо могла, – яка слабкість»! – Убивче слово! воно повело уяву на тернистий шлях і, перш ніж він виплутався, завдало великих неприємностей; – бо ледве тільки слово слабкість було вимовлено і цілком ним осмислено – в усьому його значенні, як негайно почалися нескінченні міркування про те, які існують види слабкості – що разом зі слабкістю розуму існує така річ, як слабкість тіла, – після чого він упродовж одного чи двох перегонів був увесь занурений у роздуми про те, якою мірою причина всіх цих хвилювань могла, чи не могла, полягати в нім самому.
Коротше кажучи, ця нещасна поїздка стала для нього джерелом такої безлічі неспокійних думок, що коли дорога до Лондона і принесла задоволення моєї матері, то повернення додому виявилося для неї не з приємних. – Словом, як вона скаржилася моєму дядькові Тобі, чоловік її виснажив би і ангельське терпіння.
Розділ XVІІ
Хоча батько мій їхав додому, як ви бачили, далеко не в кращому настрої – гнівався і обурювався всю дорогу, – все-таки у нього дістало такту затаїти про себе найнеприємнішу частину усієї цієї історії, – а саме: прийняте ним рішення відігратися, скориставшись правом, яке йому давала обмовка дядька Тобі в шлюбному договорі; і до самої ночі, в яку я був зачатий, що сталося через тринадцять місяців, мати моя зовсім нічого не знала про його задум; – бо тільки в ту ніч мій батько, який, як ви пам’ятаєте, трохи розсердився і був не в дусі, – скористався випадком, коли вони потім чинно лежали поруч на ліжку, розмовляючи про майбутнє, – і попередив мою матір, що нехай влаштовується як знає, а тільки доведеться їй дотримати угоду, поміщену між ними в шлюбний договір, а саме – народжувати наступну дитину вдома, щоб розквитатися за торішню поїздку.
Батько мій мав багато доброчесностей, – але його характеру була значною мірою властива риса, яку іноді можна, а іноді не можна зарахувати до доброчесностей. – Вона називається твердістю, коли виявляється в хорошій справі, – і упертістю – в поганій. Моя мати була чудово з нею обізнана і розуміла, що ніякі протести не приведуть ні до чого, – тому вона вирішила покірно
