Цурпалки - Марина Соколян

Потім він ішов вулицею, і на його обличчі квітнула посмішка істинного щастя. Нарешті, після стількох років поневірянь, брехні та ігор зі світом, він знову став собою. Вільним від всіх. Від правил. Від сумління.

А ще пізніше слідчий, озираючи малоестетичне видовище, підсумує, «ось, іще однією довірливою роззявою менше». Вони знають життя, слідчі з відділу вбивств. Багато бачили.

* * *

Не знаю я, що таке зло. Ми оцінюємо його суб’єктивно, залежно від тієї шкоди, яку воно завдало нам особисто. Але воно існує, існує об’єктивно. Всі ми здатні його творити — більшою чи меншою мірою. Леді Макбет переконувала свого благовірного: ти не противник зла, ти просто боїшся чинити його власними руками. Тож, сміючись над ним, сміємося над собою. І захищаємо його, виправдовуючи убивць, ґвалтівників, злодіїв у самих собі. Це — наша Тінь, яка наступає нам на п’яти. Воно знайшло оселю, вигнане і прокляте, затишну оселю в наших наївних серцях.

Ми ще довго сварилися з Марою. Миле дитя, звісно, ще так мало бачило в житті, і все ще шукає нерозгадані людством таємниці. Я міг би розказати їй правду, розвіяти ілюзії. Чи, може, нехай лишається як є?

А я б міг би відкрити їй очі на іншу сторону цієї вічної суперечки. Чому зло є таким привабливим? Що воно дає? Владу. Свободу. Задоволення. Я знаю, я пив з цієї чаші, пив і не міг відірватись. Кожний ковток залишав мене ще більш спраглим до цієї вишуканої насолоди. Та вони ж просто заздрять нам, нещасні ханжі. Вони ніколи не зможуть насолодитися злом, їм заважає тягар совісті, суспільної моралі, ще там чогось такого ж марудного. Вони заздрять нам мов несамовиті, і тому ненавидять, проклинаючи, і тому обожнюють, складаючи літанії… Що ж, кожному своє.

Тіні під зеленим абажуром

Книга Основ:

1.1 Існування — це рух,

Рух, без упину.

Всесвіт — це рух,

Із тьмяної порожнечі в зоряну безодню.

Початок — це рух,

Спалах, поштовх, злет, натхнення.

Кінець — це рух,

Рух єства самого до себе, і новий початок.

Життя — це рух,

Рух за призначенням.

* * *

Одного суботнього ранку вона зустріла його в метро. Пасажири куняли, проклинаючи власну звитягу, що змусила їх підхопитися рано і мчати темним тунелем назустріч проблемам, потребам і забаганкам. Очі жінок, окреслені косметикою та недосипом, схожі на сині ліхтарики, зупиняли на ній погляд і знов зникали за стомленими повіками. Двоє дівчат з рюкзаками блимнули на неї, обмінялися кількома словами та порухом пліч. Так, Елоїза привертала увагу. Хоч і побіжну. Висока, приваблива жінка, з довгим пасмами рудого волосся і блідою шкірою, вкритою веснянками. На її руках та шиї — брязкітлива позолота, одяг вимнутий, заплющені очі. Цього ранку вона їхала від випадкового коханця, якого вона не дуже то й добре пам’ятала; її нудило, світ під заплющеними повіками бридотно гойдався, мов останні, несмачні ковтки пива на дні пляшки. Елоїзі, чи то просто, Елі, хотілося лише сяк-так доїхати додому, знайти навпомацки ліжко і забути про все, й у першу чергу про себе. А натомість, вона зустріла його.

Іштван стояв поряд, стрункий і сповнений власної значимості. На його сорочці, косо прикріплений, висів бейджик із чорно-зеленим символом трикутника та написаним від руки іменем. Він всміхався своїм думкам, серед яких фігурувала доповідь на семінарі для молоді, триденна конференція прихильників Церкви, безліч цікавих дискусій на тему природи Священного Трикутника і Найвищого Призначення. Елоїза, змучена та знуджена безпринципним життям, ніяк у його думках не фігурувала. Дивлячись крізь жінку, захоплений власними мріями, Іштван її просто не бачив. Втім, Елі варто було лише збліднути і зробити спробу впасти; Іштван рефлекторно підхопив заслаблу жінку і допоміг їй втриматися на ногах.

— Дуже вдячна, — пролопотіла вона, глибоко дихаючи.

— Вам погано?

— А ви кмітливий, помітили. Вчасно, на моє щастя. Лише знепритомніти в метро мені не вистачало. Гордо прикрасити своїм безтямним тілом цей осоружний вагон.

Вона сперлася спиною на двері, які щойно зімкнулися. Іштван вражено видихнув, широко розплющивши гарні темні очі, оточені віялом пухнастих вій.

— Якщо у вас якісь проблеми, — мовив він невпевнено, — приходьте до нас на семінар. Ми вам… допоможемо.

Елоїза намацала поглядом чорний трикутний на зеленому полі.

— А, сектанти. Це, Іштване, якби у мене дійсно дах протік буйним повенем… Ви ж не вирішуєте проблеми, а вчите від них тікати попідтинню, хіба ні?

— Як?! — він ледве не захлинувся обуренням, — Ви не розумієте! Призначення!

— На нас люди дивляться, тихше, — вона стенула плечима, — Чому лише вас розвелося, мов псів недорізаних? Вибачайте, нічого особистого… І всі чогось хочуть, переконують, прагнуть ощасливити…

Іштван з жахом дослухався до хаотичних суджень жінки, вже шкодуючи, що запропонував їй руку допомоги. І тут сталося неймовірне: раптово він усвідомив, що саме ця жінка, зі всім своїм багажем несвіжих проблем і є його Призначенням.

— Я зможу вам довести…

Поїзд набирав швидкість.

— Що?

— Зможу довести…

— Га?

— Я доведу вам, що в цьому є сенс. Дозвольте мені…

— Ну доводьте. Лише швидше, мені виходити на наступній.

* * *

Книга Основ:

1.1 Воно навколо тебе. Ти живеш ним, дихаєш ним, бажаєш ним і мрієш лише ним. Призначення — це сенс і мета, причина і наслідок. Коли не маєш Призначення, ти — порух безладу. Коли Призначення веде тебе, ти — вістря стріли, і ти — ціль; ти — гірський струмок, і ти — океан; ти сонце, і ти — горизонт.

1.2 Призначення — це зорепад, Призначення — це стигле яблуко, Призначення — це камінь на дорозі. Невідомо, де і коли ти знайдеш його, невідомо, чим воно буде для тебе, невідомо, чи збагнеш, що знайшов його.

1.3 Призначення — наречений, тебе обрано ним для довічного союзу. Ти не можеш обрати сам, як дитя не обирає батька, як камінь — форму, будинок — мешканців. Воно не питатиме згоди, воно не потребує бажання. Втім, Призначення — це лише сила, ти — її втілення.

Книга Повчань:

5.1 Збагнути Призначення — найвища мудрість. Для тих, хто не знає Призначення, життя — курива битого шляху. Для того, хто зрозумів, що є його Призначенням, життя — стрімкий політ.

5.2 Будь зосередженим: нехай жодна дрібниця не обмине твоєї уваги. Суть — в дрібницях. Маленький камінець — початок обвалу, дрібна крапля — початок