💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ще раз, капітане! - Ейвінд Юнсон

Ще раз, капітане! - Ейвінд Юнсон

Читаємо онлайн Ще раз, капітане! - Ейвінд Юнсон
Ісак, що борці з’являться тут завтра, о восьмій п’ятнадцять вечора, а якщо ж не прийдуть, то пан Вальтер, як пообіцяв, натомість покаже кілька своїх найкращих силових номерів, які зазвичай виконує неохоче, бо дуже ризиковані. І, закінчив Ісак, дирекція нашого закладу висловлює подяку Крицевій Руці — панові Вальтеру (тут конферансьє вклонився своєму синові), який, так би мовити, не задля корисливости віддався в розпорядження такої чудової публіки.

Уллі, що стояла на вході, спантеличено прислухалася. Дивна річ ота злоба. Гнів публіки (і в цьому Ісакова заслуга) обернувся не проти «дирекції нашого закладу», а проти борців, що побоялися прийти: якби не мали своїх вірних глядачів із абонементом, то мусили б пакуватися та й забиратися звідси.


І знову золотий дощик.

І знову Александра закинула словечко про нове плаття, та Ісак не відповів. «Тепер!» — подумала Уллі й додала кілька слів про вбрання, та Герман цього разу був глухий.

— Мені нема в чому вийти на люди, — плачливо поскаржилася вона.

Себастьян заговорив про взуття й про те, що неподалік він надибав гарну й дешеву м’ясарню. На те Александра твердо відповіла, що, по-перше, вона й слухати не хоче ні про які м’ясарні, а по-друге, Себастьян цілком може ходити в Ісакових старих туфлях.

— Нема в мене старих туфель, — сказав Ісак, розплющивши очі. — Взагалі ніяких нема.

То була правда. Він ходив у парусинових капцях зі стертими підошвами, а однак цього ніхто не помічав.

Александра могла б стримати язика, адже мала одежу, але, напустивши на себе міну великомучениці, знову заскиглила про нову сукню. «Тепер!» — ще раз подумала Уллі й завторувала.

— Та я ж молода, — сказала вона й додала була б ще щось, якби не зустрілася поглядом із Ісаком.

Увечері Герман почувався рішучим, діловим і, чого майже ніколи не бувало, говорив про майбуття.

— Треба нам кращого шатра, — зауважив він. — 3 куполом. У такому почуваєшся людиною, не те що в нашому наметику.

— З куполом! — повторив Себастьян так, ніби купол можна було з’їсти.

Александра теж впала у фантазування.

— І щоб із позолоченим вершком, як у Буммельманів та Віселлів!

— І з картоплинкою на вершку? — глузливо підсміхнулась Уллі.

Закривши очі, Ісак винаходив.

Несподівано озвався Герман:

— Все це невдовзі треба буде записати на моє ім’я! Бо я ж один-єдиний, хто щось та й робить…

— З ватою чи без? — перебила Уллі. І почалася веремія.

Зірвавшись на ноги, Герман стукнувся маківкою до даху фургона. Себастьян спробував зробити те ж саме, але його осадила Александра. Діти збилися докупи в кутку й вичікували, блимаючи очима. Уллі задерла носа, Ісак відвернувся від усіх.

Герман сказав, що Уллі може піти собі з тими борцями, отоді він їх на порох зітре. На те Уллі встала й відрубала, що, раз так, то піде негайно ж, бо вона знайома з Юлле Андерссоном і знає, що таких кощавих слабаків, як Герман, він ламав навпіл. Розлютувалася жінка, і навіть Александра мусила сама собі визнати, що в цю мить Уллі просто-таки красуня. Великі очі іскрилися шалом, волосся знялося, наче язики полум’я, над головою, а груди колихались, як у трагедійної актриси, що грає в останній сцені великої ролі.

— А тепер я хочу тебе, Германе — Германе в новому костюмі! Германе з напомадженою головою! Германе, заморочений популярністю! — вже зараз, поки ти ще не встиг вилізти з тої вати, поки ти ще дутий силач, — кричала вона, — хочу зловити тебе на слові! Якби ти справді набрався духу та пішов проти борців, то я б ані на крихту не зважала на те, що ти безсилий невдаха! Я б вибачила тобі всю нісенітницю, яку мелеш ось уже десять років. Дала б тобі нап’ясти купол хоч до самого неба, ані пари з уст не пустила б. Ані словом не заперечила б, п’ятдесят років висіла б, почеплена за коліна, не мала б нічого проти, що в тебе з рота слина тече. Але тільки в тому разі — в тому! в тому! в тому! — її голос зірвався до вереску — якби ти мав мужність завтра піти й попросити Юлле, щоб прийшов сюди!

Збліднувши з обурення, Герман ані на слово не здобувся. Мовчки тицьнув пальцем на двері, ніби хотів показати дорогу. Та Уллі й без того знала її. Ніхто ще й пальцем не встиг ворухнути, щоб її стримати, а вона вже була надворі. Чутно було, як Уллі біжить, перечіпляється за шнур, падає, зводиться й далі біжить. Тоді Ісак звівся, висунув голову в пітьму й гукнув:

— Дитинко! Дитинко!

І Уллі повернулася.


Вранці, коли вона прокинулася, у фургоні не було нікого. Ісак сидів на оглоблі й винаходив, а коли Уллі відчинила двері, зайшов усередину.

Перед тим посварився з Александрою. Вона, розсердившись, побігла геть, пригрозивши, що ніколи не повернеться. Це означало, що прийде допіру тоді, коли Уллі приготує щось попоїсти. Себастьян пішов назирці за невісткою, немов собачка з непомильним інстинктом, надіючись на пообідню крону, бо ж був іще з нього непоганий віщун. Ну а Герман подався на пошту — писати листа.

Ісак усміхнувся Уллі. Зайшов у фургон, відчинив велику скриню й видобув резерв.

— Піди-но й купи собі сукню, дитинко, — тихо сказав він.

Уллі не могла стриматися. Обхопила свекра за шию, поцілувала його в уста. Мусив її втішати.

— Годі, годі, дитинко, — сказав він.

Уллі була чарівлива. Крутилася й вертілася перед дзеркалом у крамниці, питала продавщиць, чи добре сидить. Сміялася до свого відображення, вкотре вже розглядала підкладку, виструнчувалася, щоб видаватися вищою, а повернувшись додому, подріботіла до Ісака й зробила кніксен.

— Ходімо, мій хлопчику!

Відгуки про книгу Ще раз, капітане! - Ейвінд Юнсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: