Загоріла полонина - Софія Парфанович

коней і тягнули їх лісом аж на берег яру. Відтіля пускали ризами в потік. Він брав їх на свою буропінну спину й ніс в село.

Порізане дерево складали в сяги. Ще довго воно там стоятиме й пахнутиме живицею, висихаючи в літньому сонці. Великі купини гілля й чатини чекали на свою чергу, щоб їх звезли в село.

Так день-у-день ішла праця в лісі, в багатьох лісах, що лягли тієї весни в смертельному падінні під ударами бурі. Жилаві бойківські руки чистили їх від трупів, молодим яличкам і смерічкам залишаючи вітер, сонце й небо та мохами вкриту землю.

VI

Так як прогуділа буря й прошуміли зливи — і війна від бойківських зелених гір далеко відкотилася. Вже й німці прийшли і навіть встигли вже скинути жовтоблакитні прапори, що ними замаїлись міста й села назустріч новому наїзникові.

Але Дмитро не вертався.

Тож одного дня Анна зібралася й пішла за порадою до Марисі Библички, що знала ворожити. Дуже файно знала й правду повідала, хоч не з карт, ні з долоні, а з сонця. Може вона дещо знає про Дмитра?

Марися жила в горішньому кінці, там де Розлуч ділиться на два рукави: правий, що в нім живуть ґазди, й лівий, де сидять цигани. Там право проти вижної школи стояла Библикова хата, як усі, в вугли, з тесаного дерева. Тільки, що з комином була і навіть під дахівкою, бо Библик Микола був колись в Америці і, вернувшись, поклав кращу хату. Але Марися була йому вже друга жона. Дітей своїх не мала, зате дуже знала до курок, гусок і ворожити.

Анна зустріла її на подвір’ї, якраз тоді, коли сипала збіжжя куркам.

— Славайсу, Марисю! — привіталася.

Марися оглянула її уважно. її темні очі дивилися гостро з-під чіпця.

— Слава навіки. Ци не за Ґмитра пришли-сте розвідати? — Анні пробігли мурашки спиною. Ворожка знала все наперед. Певно знає і про парубка…

— Таже за нього. Пішов тай ся не вертат, альо другі вже прийшли домів… Марися приложила руку до чола й дивилася на сонце:

— А Ґмитро ся не верне. За дві неділі вістку матимете, що ляг та й не прийде вже д вам, хотьби-сте го кликали кілько.

Анна тільки сплеснула в долоні та й як не заголосить, як не заплаче! А Марися далі в сонце ся дивит і каже:

— Десь го в дорозі вбили, аж там, де не виджу ни гір, ни ліса, тілько само поле.

За дві неділі вернувся з війни Копачів Федьо. Аж з України пішки йшов. Він вістку приніс, що перед переправою через Збруч не одного галичанина мертвим залишили над берегом річки. Там і Дмитро зостався.

Де немає ні гір, ні ліса, тільки широке поле.

Примітки
1

Ци = чи. (Див. пояснення говіркових слів наприкінці книжки).

(обратно)
Оглавление Софія Парфанович Загоріла полонина Бойківські оповідання   Там, де живуть бойки… Передмова Ярослава Рудницького   У давнину   За відвагу   Буря     І     ІІ     ІІІ     IV     V     VI