Спартак - Рафаелло Джованьолі

Підвівшися з землі, з очима, налитими кров'ю і палаючими гнівом, від підняв обличчя і руки до неба, потім узяв на руки тіло Крікса і в супроводі воїнів відніс на берег моря. Скинувши з тіла пошматований панцир і скривавлений одяг, Спартак опустив його в морські хвилі і старанно обмив. Потім скинув з себе темну тогу, загорнув у неї тіло Крікса і звелів віднести туди, де чекали вершники.

Тяжко пораненого Каста не можна було везти на коні крутими стежками. Тому його залишили під доглядом управителя однієї патриціанської вілли, який під час перебування гладіаторів у цій місцевості таємно засвідчив своє щире співчуття повстанню. Після цього загін кінноти вирушив у дорогу. Старанно загорнуте тіло Крікса було покладене на коня, якого вів сам фракієць.

Прибувши до Арпі, Спартак довідався, що Красс повів своє військо в Канни. Тому він негайно виступив з Арпі і щодуху поскакав до Гердонеї. Та ледве від'їхали вони одну милю від Арпі, як перед його очима постало страшне криваве видовище: він побачив на деревах вздовж шляху трупи гладіаторів, полонених Крассом у бою біля Гарганської горн. Блідий, з перекошеним обличчям і палаючими гнівними очима, їхав він і дивився на нелюдську ганебну справу. На дереві висіли трупи розп'ятих гладіаторів; всіх їх було вісімсот.

Серед них Спартак упізнав закривавлене, все вкрите ранами тіло мужнього свого співвітчизника, фракійця Мессембрія. Побачивши його, Спартак затулив очі руками і заскреготав зубами.

— А, Марку Красс, ти вішаєш полонених! — скрикнув він, — Гаразд, Марку Красс!.. Ти не хочеш себе обтяжувати в поході. О, присягаюся богами, у вас, римлян, славетних вояк, треба всього вчитися. Ну, то гаразд, я і цього навчуся.

Я теж розпинатиму твоїх полонених, мудрий Марку

Красс!..

Трохи подумавши, він громовим голосом додав:

— Ага! За нами, гладіаторами, римляни не визнають людських прав?.. А!.. То ми — дикі звірі, мерзенні плазуни, убойна худоба?.. Присягаюся пожираючим полум'ям Тартара, хай буде так! Але і ми, гладіатори, поставимо римлян поза законом! Хай будуть сльози за сльози і кров за кров!

Не шкодуючи коней, мчав Спартак крутими гірськими стежками протягом усієї наступної ночі.

Військо гладіаторів стояло табором біля Аскула Сатрінського і з палкою радістю привітало свого вождя.

Опівночі сорок тисяч гладіаторів зняли свої намети і перейшли до Мінервія, звідки через чотири години перепочинку пішли до Венусії. Другого дня Спартак звелів своїм воїнам зняти табір, який увечері вони поставили на зручному горбі біля міста, і повів їх па вершини гір. Краще стати там на незручних місцях, терпіти холод, казав він, але уникнути нападу і розгрому від Красса.

Тим часом римський воєначальник поспішно виступив з Арпі, швидко перейшов Канни і Канузій і з'явився в Рубі, де й улаштував свою головну квартиру. В Андрії він залишив квестора Скрофу з чотирма легіонами, десятьма тисячами допоміжного війська і п'ятьма тисячами вершників. За задумом Красса, квестор мав пізніше вирушити на Венусію одним шляхом, а він — другим. У той же час Красс послав до Барія, Брундізія і до інших сусідніх міст набрати бійців, щоб створити ще один легіон і таким чином частково надолужити втрату десяти тисяч бійців у гарганській битві.

В листі до Сенату Красс повідомляв про свою перемогу, значно перебільшуючи її значення. Він писав, що занепалі духом гладіатори втікають на землі луканів і що там він їх оточить двома корпусами свого війська для остаточного розгрому.

Спартак після двох днів відпочинку вирядив свою кінноту збирати відомості про ворога, а ще через два дні, одержавши точні дані, вийшов уночі з Венусії. За день і ніч ходу він несподівано з'явився в Рубі. Там він старанно сховав своє військо і дав йому тільки шість годин перепочинку. А опівдні вирушив на Красса, який гадав, що Спартак у Венусії, звалився на нього, мов сніг на голову, і за три години розбив його легіони. Шість тисяч римлян загинуло в цій битві і три тисячі попало в полон.

Через вісім годин він вирушив у напрямі до Метапонта і звелів уздовж шляху повісити дві тисячі шістсот римських солдатів, узятих у полон біля Рубі. Живими він залишив лише чотириста полонених, які майже всі належали до патриціанських сімей Риму.

Одного з них відпустив на волю і послав до Красса сповістити, як Спартак наслідує жорстокий приклад римського воєначальника в поводженні з полоненими і що віднині так і діятиме. Крім того, він доручив цьому молодому патріцієві запропонувати Крассові проміняти сто з чотирьохсот полонених, яких тримав у полоні, на гречанку Евтібіду. Спартак був певен, що вона ховалася в римському таборі.

За чотири дні Спартак дійшов до Метапонта і звідти попрямував до Фурії. Взяв це місто штурмом і укріпився в ньому, щоб набрати рабів і створити з них нові легіони.

За вісім днів до нього збіглося понад шістнадцять тисяч рабів, і він постарався спішно навчити їх володіти зброєю. Потім, відділивши по дві тисячі чоловік з усіх восьми легіонів, утворив з них чотири нових легіони і таким чином довів кількість легіонів до дванадцяти. Шістнадцять тисяч нових бійців були порівну розподілені серед дванадцяти старих легіонів, і кількість бійців під прапором повстання знову досягла п'ятдесяти шести тисяч чоловік піхоти і восьми тисяч кавалерії.

Розділ XXI

СПАРТАК У ЛУКАНІЇ, — ПТАХОЛОВ ПОПАДАЄ У СИЛЬЦЕ

Зрозумій же, я кохаю тебе, Мірцо, всім серцем! — Так говорив Арторікс через двадцять днів після похорону Крікса, стоячи біля входу до намету Спартака.

Табір гладіаторів був тепер у Луканії. До нього приходили численні раби, в легіонах знову стало по шість тисяч воїнів, і вся гладіаторська піхота зросла до сімдесяти двох тисяч бійців.

Цього дня Спартак на чолі двохтисячного загону вершників виїхав з табору до Вультурнської гори на розвідку, бо прийшла чутка, що туди наближається сімдесятивосьмитисячне військо Красса.

Мірца, перед якою Арторікс став на порозі намету, була щільно обтягнута майже до колін стальною кольчугою з ясних, мов срібло, дрібненьких кілець. На її ногах були залізні поножі, праву руку покривав залізний наручник, а на лівій був надітий красивого виробу невеликий круглий щит; через плече звисала гарненька перев'язь з маленьким мечем, а голову покривав срібний шолом з тонким елегантним забралом. Ще тоді, коли гладіаторське військо стояло табором біля Равенни, брат подарував