Фортеця - Міша Селимович
Проте й ці спостереження не вичерпують психологічного змісту епізоду. На ньому зламується старший син перукаря Саліха. Смерть старшого веде до самогубства молодшого, який не може пережити морального падіння й смерті свого кумира. Герой-оповідач відзначає, що той же епізод з часів війни за непідвладними логіці законами може виплисти несподіваною асоціацією: «Усе його може збудити, навіть те, що супротивне йому: чийсь веселий сміх, голубине агукання дитини, ніжна пісня про кохання». Саме життя зображено в романі барвисто, багатогранно, як світ з безліччю ускладнених стосунків, зіткненням різноманітних інтересів, характерів, світ, незрозумілий при його простому поділі на добро і зло, до якого звик колишній вчитель-початківець і солдат. Іронія — це гіркий спосіб, в який відкривається йому багатомірність життя, у тому числі й підводні камені психології. У книзі немає жодного прикладу людських стосунків, за яким би не стояла глибока й цікава психологічна колізія.
Як і Достоєвський, М. Селімович має «жорстокий талант» — вміння досліджувати найскладніші явища внутрішнього життя людини, в тому числі й аномалії; тонкі нюанси в мотивах поведінки.
У формі сентенцій, образних порівнянь подаються психологічні спостереження над зв'язком жорстокості і страху, підозри до інших і непевності в собі або над вмінням силою духу перемогти обставини. Візьмімо деякі з них. З гарячковістю, що коштувала йому занадто дорого, Ахмет захищає старого прапороносця Мухарема. Адже колишній герой війни, відкинутий суспільством, перетворився на міського жебрака. А згодом з'ясовується, що жебрацтво — це примха старого, форма помсти, бо він одержує утримання від Шех-аги.
У складному спектрі стосунків між Ахметом і Мулою Ібрагімом можна назвати цілий ряд надзвичайно цікавих психрлогічних ситуацій. Наприклад, сцену, в якій Мула Ібрагім, щоб розірвати стосунки з своїм рятівником і мати внутрішнє виправдання, провокує Ахмета на грубість, гнів, на прояви «незручного» характеру. У ставленні Шех-аги до Ахмета спостерігається перенесення батьківського почуття. І в цілому поведінка багатого купця, зокрема його стосунки з адміністрацією, диктується значною мірою (іноді й всупереч соціальним інтересам героя) психологією.
Психологічно навантаженим подається мотив переслідування, пов'язаний з образом коменданта Авд-аги. З масою тонких психологічних спостережень малюється розвиток кохання і перипетії подружнього життя Ахмета і Тияни. Цікавими деталями характеризується й дуже своєрідна дружба героя-інтелігента з дрібним шахраєм Махмутом, стосунки з Рамізом. Річ зрозуміла, що психологія — це не єдиний вимір людини у романі Селімовича. Світ людини розкривається тут і в соціальних та політичних конфліктах, у зіткненні різних світоглядів, у драмах побутового рівня і в діалогах філософських ідей.
Надзвичайно багато представлений у романі спектр того життя, що заявляє про себе, ігноруючи утиски, нестатки, культивує оптимістичні настрої у найважчі часи, заперечує перспективу смерті. У зображенні М. Селімовича це життя можна порівняти з величезним базаром, на якому кожний покупець знайде потрібний йому товар і кожний товар має свого покупця. Заплямувавши свою «ідеологічну» репутацію, Ахмет Шáбо прагне розчинитися в ньому, відгородитися від політики, ідеології. Але який товар пропонують йому? Не дуже високої якості, та ще й з обов'язковим додатком у вигляді таємних доносів на користь чиновників або протиприродного зв'язку з багатим купцем.
М. Селімович — глибокий людинознавець. І свідчення тому — багатство живих, повнокровних образів, які репрезентують стихію життя, змальовану у яскравому східному колориті. Візьмімо хоч би постать Махмута. Це типовий герой пікарескного плану — веселий бідняк, дрібний шахрай і добра людина, компанійський п'яничка, безтолковий ділок, наївний брехунець, боягуз і нахаба. У иайскрутніший час він прийде на допомогу другу, але й тоді вкраде у його домі якусь дрібничку. Він не обтяжений ні політикою, ні мораллю, але заграє з тими, хто вище за нього. Його енергія, іскристий темперамент спрямовані на дрібні авантюри, що не дають ніякого виграшу, але завжди можуть привести до криміналу. Життя для нього — це справжній базар, де головна фігура — продавець повітря, отой базар, де, наприклад, герої Шолома-Алейхема прагнули за один карбованець придбати сто, або той Хитров ринок, де герої Гіляровського плекали надію накупити на гріш п'ятаків. Одна з найцікавіших психологічних сцен роману — тимчасова метаморфоза Махмута з «метелика» у «черв’яка», з «хмаролова» у «мишолова». Іронія долі виявляється в тому, що Махмут частіше, ніж будь-хто інший, стає іграшкою, навіть не підозрюючи про це, у руках політиканів та багатіїв. Отже, й цей світ не відгороджений від контролю й законів організованого суспільства. Але він має певну автономію й свої важелі, що впливають на світ офіційних стосунків, а іноді й призводять до катаклізмів у ієрархічній системі. У цілому ж світ неофіційних стосунків, де панує переважно філософія прагматизму, виявляється гуманнішим від строго регламентованого світу релігійної догми.
У філософському, інтелектуальному романі М. Селімовича герої не є речниками голих ідей. Світоглядні уявлення героїв, сама форма філософствування відбивають й інтелектуальний рівень, і життєву позицію, і психологічний стан, і характер особистості.
З-поміж героїв відкритого філософського плану чи не найбільш виразною є фігура «мудрого, як коран» Мули Ібрагіма. Він знає все — і причини війн, і закони суспільства, і правила поведінки, і психологію людини. Він може все зрозуміти і пояснити, має здатність до «перевтілення», вміє писати листи, які цілком відповідають психологічному стану й бажанню якоїсь людини, що звернулась в його контору. Мула Ібрагім висловлює думки, що їх Ахмет Шáбо вважає найрозумнішим з усього, що він будь-коли чув: глибокий роздум про короткочасність життя, про те, що покладання на бога — погана втіха для людини, що безсмертя — це добрі діла, які людина залишає на землі після себе, добра пам'ять. Парадокс полягає в тому, що в ньому поєднались велич думок і дріб'язкове існування, що пояснюється і силою обставин, і його людською вдачею. Відкрито він зраджує друга й потайки допомагає йому. З гіркою іронією спостерігає головний герой цю прірву між думкою й ділом.
Образ Мули Ібрагіма є дуже показовим щодо формули оцінки людини М. Селімовичем, яка збігається з формулою Достоєвського:
