Коротка історія семи вбивств - Марлон Джеймс
Минулого тижня на «побаченні» Чак повідомив: «Після тридцяти років на Ямайці фірма згортається». «Алкорп» нарешті набив бокситами черево і тепер пакує валізи. Чак сказав: «Усе через податок на видобуток бокситів, бо це перший крок на шляху до націоналізації яка сама по собі є першим кроком до комунізму». Я прокоментувала: «Ви, янкі, боїтеся комунізму як сільські баби — ролінг-кафа[302]». «Чого-чого?» — перепитав Чак. «Бабая», — відповіла я. А він голосно розсміявся.
— Треба забиратися, поки це місце не стало кубинською столицею.
Тепер настала моя черга реготати.
— Можливо, Кім, я знаю дещо, чого не знаєш ти.
— Ні, ти, напевно, лише чув дещо з того, чого не чула я. Але це не те ж саме.
— Чорт, оце так ротик...
— Щось ти не скаржишся на мій ротик, коли дещо в нього вставляєш.
— Манюня, ти знаєш, що ти — справжня сексуальна бестія?
Цікаво, а чоловіки одружуються зі своїми сексуальними бестіями? Треба, щоб він повів мене кудись, де йому довелось би представляти мене іншим, — щоб я почула, як він мене називає, і зрозуміла, яке я посідаю місце. Втім, чи так уже й хочеться тобі це знати? Твоє життя, Кім Кларк, не більше ніж добірка планів «Б». Радій тому, що є чоловік, якому подобається масажувати твої ноги. Кремезний, високий, чоловік-гора. Шість футів чотири дюйми. Не менше. Сірі очі, а губи такі тонкі, наче їх прорізали гострим різцем. Волосся кучеряве — це стало помітним, коли воно почало відростати. Широка грудна клітка, великі руки — свого часу він працював руками, до того, як почав працювати і їсти за робочим столом. Волосся на голові каштанове, над пенісом — руде, ще й стирчить на яйцях. Іноді я завмираю і дивлюся на них.
— Що ти робиш?
— Взагалі-то нічого.
— Якщо так витріщатимешся, то він від тебе сховається.
— Я чекаю, коли волосся спалахне.
— У чорношкірих чоловіків хіба немає волосся в паху?
— Звідки мені знати?
— Не ’наю. Ти ж сучасна жінка?
— Сучасна жінка — тобто лярва?
— Ні, сучасна жінка — тобто ти місяцями ходила до «Мантани». І там розважалася.
— Звідки ти знаєш, які в мене були розваги?
— Кім, я розвідував місцевість у «Мантані» ще задовго до того, як ти на мене глянула. Скажи чесно: ти ніколи не спала з чорношкірим? І навіть з ямайцем?
Май на увазі: слід запам’ятовувати, в яких ситуаціях цей чоловік називає тебе манюнею, а в яких ти просто Кім. Це важливо, Кім Кларк. Зі своїми манюнями чоловіки одружуються. Так-так. Можливо, варто порадіти, що він останнім часом не величає тебе сексуальною бестією. Коли він так востаннє казав? Не пригадую. Подумай добре. Ні, не пригадую. Мені потрібно, щоб він перейшов від «я кохаю тебе», що годиться лише для слізного прощання, до «я так тебе кохаю, що хочу зараз же одружитися, щоб у мій Арканзас ти полетіла вже як місіс Чак». Хіба Арканзас — не одне з тих місць, де не люблять чорношкірих? Якщо я доб’юся, щоб він зі мною одружився, то, може, доб’юся й того, щоб він перебрався в Нью-Йорк або Бостон? Не в Маямі: я хочу побачити сніг. Вчора я засунула руку в морозильник і тримала її там хвилини, мабуть, чотири, щоб відчути, що таке зима, заледве голову туди не запхала. Нашкрябала інею й стискала його, аж поки холод не став пекти так, що біль досяг мозку. Тоді я зробила з інею грудку і кинула у вікно. Через секунду вона впала, а потім розтанула, і я заплакала.
— Мала, я ніколи не пускаю справи у вільне плавання.
Цікаво: як це стосується мене? Може, він не хотів ризикувати: раптом я піду і більше ніколи не з’явлюся в «Мантані», — хоча я там стирчала щовечора. Вичікуючи. А може, це означає, що він уже придбав квитки назад до Америки, або ж їх надала йому фірма. Квитки. Квиток. Вони оплатили йому тільки один квиток, коли він їхав сюди, то з якого дива вони вручать йому два — на виїзд звідси? «Чарлзе, Чарлзе, ми не можемо надавати додаткові квитки кожному працівникові, який завів шури-мури з представниками місцевої фауни. У нас, що, по-твоєму, південь Океанії?» Кім Кларк, годі думати-гадати; повір, цим ти зведеш себе з розуму. У гуртку церковної молоді нам казали, що тривога — це гріховна медитація, бо ти цим засвідчуєш, що не довіряєш Богові. У старшій школі я вважала, що, в разі чого, хоча б потраплю в рай — на відміну від тих гидких дівчат, які дозволяли хлопцям себе мацати (мовляв, у нас швидко ростуть цицьки, а хлопці кажуть, що не вірять). Знадобилося перебратися аж до Монтеґо-Бея, щоб переконатися: з жодною з тих сучок я більше не зустрінуся (о ні, зовсім не тому, не бреши, хоча яка тепер різниця). Принаймні у мене не завелося дитинки, яка б відсмоктала мої цицьки аж до самих колін; Господи Ісусе, як я ненавиділа тих сучок.
Може, почати пакуватися? Починай... Так, Кім Кларк. Наказую тобі: йди. Пакуй валізу, ту саму, фіолетову, з якою ти приїхала в Монтеґо-Бей. Пакуй негайно. Хоча для Америки варто купити нову. Цікаво, чи захоче він забрати рушники? Я придбала їх лише на тому тижні. До біса рушники, залишмо все і не озираймося. Кім Кларк, не перетворюйся на Лотову дружину.
«Будь ніжним, проведи мене крізь ніч танцем тіні». Це диджей фанатіє від Енді Ґібба. Хотілося б зараз послухати «Тобі треба танцювати». Ось що я хочу послухати. «Милий, ходімо потанцюємо», — скажу я Чарлзу, тільки-но він зайде у двері. І ми з ним підемо — не в «Мантану», а можливо, в «Клаб 8», — а коли він трішки вип’є, я скажу йому: «Милий, я знаю, ти мене ще не просив, але я вже почала пакуватися, щоб потім було менше клопоту. Яку вас, американців, це називається? Ініціативність. Ось я її й проявила, бо ж ви, чоловіки, завжди чекаєте до останнього, поки вже майже нічого не можна зробити, включно з
