Холодний Яр - Юрій Юрійович Городянин-Лісовський
За кілька хвилин під регіт козачні продирався корчами до землянок Соловій із побратимом. З ніг до голови «будьоновці», з донськими щаблями і короткими карабінками за плечем. Кожний вів доброго осідланого коня. Хлопці, що побігли назустріч, вели ще четверо коней. Через сідла «запасових» коней були перекинуті позв'язувані шинелі, чоботи, штани, ще чотири карабінки й шаблі.
Коло землянки більш балакучий «Дайош» оповідає Петренкові й Чорноті свої пригоди. Пішли із заміром «ограбувати» або «обікрасти» з коней і зброї кінних міліціонерів, десь у дальшому селі або містечку, де була вже «власть». Забрели аж під Бобринську, а нічого путнього «не намацали». Три дні тому заночували у селі недалеко Бобринської, а увечері став у тому селі на ночівлю полк будьоновців, що висів у Бобринській з потягу і направлявся кінним ладом на південь. Хотіли вже другого дня проситися до будьоновців у «добровольці», щоб одержати зброю і коні, якщоб не вдалося вночі «купити». Зауважили, що шість кіннотників стали на ночівлю в хаті за селом. З розмови місцевих парубків довідалися, що буде там «весело». У тій хаті жило двоє сиріт — «веселих» дівчат. Запросили наніч ще дві «аматорки» з села. Дівчата бігали по селі, скуповуючи для будьоновців самогон.
Попівночі пішли «в гостину» на хутірок. Оглянули коней, що стояли в порожній клуні; там же в куті були зложені сідла. Коні добрі, та зброя у хаті. Двері були засунуті комбінованим деревляним засувом, та «Дайош», впхавши у діру руку, поворожив коло нього і двері відчинив. Будьоновці, в одній білизні, спали з дівчатами на ліжку й покотом на долівці. Зброя вся стояла в куті. Винесли до сіней зброю, а тоді напомацки позбирали всю одіж та взуття червоноармійців. Зав'язавши знадвору хатні двері, занесли все до клуні, осідлали коней і поїхали. Днювали у лісі. Уночі їхали. Не спішилися. Ту ніч підночовували у Михайлівні, цю в Грушківці.
— Треба було вже порізати при нагоді — буркнув Чорнота, вислухавши оповідання «Дайош».
— Коли ж мені, пане сотнику, дуже смішно було, як подумав, що вони у підштанках до штабу побіжать. Ми з Ванею так хоч у штанях втекали...
— Пане сотнику, — зам'явся «Дайош», — а нагайки Вані ви вже подаруєте — правда? Вже ж і коня, і шаблю має.
Андрій оглянув приведених коней. Обмацавши піджарого гнідого Дончака, обернувся до мене.
— Візьми собі, Юрко, цього «будьоновця». Твій сірий до нього не вмився, ще й поки «охваченим» не був.
Обзнайомившись з «будьоновцем», доручаю його козакові, а сам лізу до «шпиталя», бо в очах вже «зайчики» бігали.
Взялися порядні морози. Ліс застелився снігом. По кожному свіжому сніжку лісовики мали свіжу роботу. Треба було наробити у лісі стільки слідів в усіх напрямках, щоб сам чорт не розібрав хто, чого, звідки і куди лісом йшов. Хто ходив у село чи на хутір, вже не йшов тепер до землянок однією доріжкою, а робив «петлі», плутав слід. Щось довго не було чутно про Олю з Херсонщини. Та одного дня прибув селянин-зв'язок із херсонського села, в якому мала побувати. Приніс сумну вістку. Оля згинула.
Стояла коло воріт його хати і дивилася на вдарну групу єлісаветської Чека, що проїжджала по вулиці. Несподівано чекіст, що їхав попереді, вихопив револьвер і кинувся конем до неї. Вихопивши із-за пазухи бравнінг, Оля збила його з коня, вбила ще двох і сама впала під градом стрілів. Труп її забрали чекісти до Єлісаветграду. Може то був той, що чудом залишився живий від стрихніни... Оповідаю Петренкові і Чорноті, що вернулися з побачення із зв'язком, історію Олі, що оповідала її мені тоді, у Ставидлах. Андрій скинув шапку і перехрестився. — Вічна память! Добра була дівчина.
Десь за тиждень до Різдва друга наша розвідчиця — Ліда, вернувшись із Кам'янки, оповіла цікаву новину. До Кам'янки прибула із Києва група із двох десятків матросів. До них прилучили два десятки лопатівців, що служили вже у Чека і створили спеціяльну ударну групу по боротьбі з «політичним бандитизмом». Ходять, обвішані бомбами і зброєю, як панцерники; хлопці все здоровенні. Начальник групи, москаль-матрос, ходить з псом-«вовком». Ревкомщики оповідали Лідиним знайомим, що той пес, вишколений ще німцями на фронті розвідник, допоміг матросам не одну «банду» зліквідувати. Матроси насміхаються із страхів чекістів та міліціонерів перед Холодним яром і обіцяють «поглянути», що то за страховило таке. Запевняють, що виловлять «бандитів» «на рати» — по одному та по пачці.
За два дні до Різдва нова «ударна група» з'явилася на тачанках у Мельниках. Сорок кілька чоловік при шести ручних кулеметах. Як на початок досить відважно. Закомандували знести на чотири вози печеного хліба, сала, яєць. Мельничани дали, що вимагали, без спротиву. Ударники нікого не зачіпали. Розпитували про «банду» в Холодному Яру, спробували завербувати кількох селян на агентів, щоб за добре винагородження доносили їм до Кам'янки відомости про «бандитів», і від'їхали, обминаючи ліс. Щодня тепер з'являвся у Мельниках хтось незнайомий, щось купувати або продавати. «Незнайомих» з наказу Петренка не зачіпали. Хлопці Галайди бачили одного «незнайомого» у лісі під Грушківкою. Простежили за ним здалека, як розглядав сліди у лісі, а потім пішов дорогою до Мотриного манастиря. Цього можна було вже притримати, та Петренко, порадившись з Чорнотою, наказав: «Не займаючи, пропустити до Мельників!» Купивши у Мельниках меду «на кутю», переночував і другого дня пошкандибав назад через ліс на Кам'янку, не бачивши в очі «бандита» і стежений на кожному кроці «бандитськими» очима.
Був у нас привабливий плян зустрінути свят-вечір в хатах. Вибирався на кутю до Мельників і я. Рана вже затягнулася, гарячка зникла — бувала зрідка невелика — кулька в боці пригадувалася лише ласкавій пам'яти, як звичайна колька.
Отаман плян той змінив. Свят-вечір — добра нагода для «ударників» пошукати у селах розпорошених по хатах, святкуючих лісовиків.
Свят-вечір зустрічаєм під землею. Але по господарськи. В куті землямки стояв «дідух». Дід Гармаш зварив відро куті і поставив його «на покуті» в сіно. Як стемніло — помолилися, заколядували. Дід обділив усіх кутею, приговорюючи штудерні чигиринські свят-вечірні побажання. Потім — нема що — взялися за вечерю: картоплю смажену з кусниками
