Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни - Тимур Іванович Литовченко

– Між іншим, таки не тримаю! На відміну від інших ваших працівників, які чомусь панічно бояться свого господаря – вас, тобто.

– Ну от що! – Лаврентій Терентійович знов гримнув кулаком. – Кажуть тобі, не забувайся! Отож і не забувайся, поводься пристойно.

– Так я ж!..

– На моєму підприємстві «Корольок», між іншим, діють певні Правила внутрішнього розпорядку. І згідно з цими правилами, під час робочого дня вештатися територією моїм робітникам забороняється, причому категорично. Ясна річ – окрім випадків виробничої необхідності, до яких вдихання так званого свіжого повітря явно не відноситься. Чи давали тобі на ознайомлення Правила внутрішнього розпорядку, коли ти ввідний інструктаж проходив?

– Давали, але ж…

– Ніяких щоб мені «але»! – сердито мовив Королюк. – Якщо вештатися територією без особливих виробничих потреб заборонено – отже, заборонено. І все. І крапка. Зрозуміло?

– Так.

– Отож-бо!.. Якби не особисте прохання мого друга Бідосика… Ой, перепрошую – Петра Петровича Бідолаха, я би з тобою не панькався. Ти б у мене швидко на вулиці опинився! Зрозуміло?!

– Звісно, зрозуміло, але…

– Ніяких мені «але»! Петро Петрович все ж таки є народним депутатом України по нашому мажоритарному округу. Він захищає інтереси нашого міста й області у самій Верховній Раді, тому його слово треба поважати.

– Само собою, – кивнув правдолюб. Вловивши в його словах насмішкувату іронію, Лаврентій Терентійович продовжив:

– Далі, всі виробничі завдання начальства, отримані кожним робітником, треба виконувати беззаперечно.

– Навіть якщо йдеться про обдирання шкурки з прострочених сосисок, які вже аж позеленіли?..

– Навіть так. Адже тобі доручили підготувати сировину для повторного використання, тоді як ти…

– Отже, це називається підготовкою сировини?

– Саме так. Як і та підготовка, якій піддаються курячі стегенця, різноманітні курячі ж тельбухи…

– Все це є підготовкою?

– Авжеж. І ці операції не потрібно обговорювати з іншими робітниками. Далі, якщо під час обідньої перерви хтось із моїх робітників відрізає частину якоїсь ковбаси для поїдання на місці – не треба його відмовляти від подібних кроків. Те саме стосується сосисок та іншої продукції…

– Але ж ваші працівники знають, яким чином і з якої сировини все це готується! Як же вони можуть, не побоюючись за своє здоров’я?..

– Микито Лукичу, – посміхнувся Королюк, – якщо ви так полюбляєте правду, як стверджуєте, то скажіть, яка реклама для моєї продукції може бути кращою, ніж те, що мої робітники її самі ж і споживають?! Якщо вони самі це їдять і свої сім’ї годують – отже, впевнені у безпеці та якості ковбасних виробів торгівельної марки «Корольок»! Саме тому моїм робітникам дозволяється безкоштовно споживати по одному кілограму наших виробів на тиждень. Це дуже навіть демократично, погодьтесь.

– Ну-у-у, самі-то ви, схоже, далеко не нашу шинку їсте… – правдолюб демонстративно принюхався.

– А ви мені у рота не заглядайте, – набурмосився Лаврентій Терентійович. – Краще вертайтеся на своє робоче місце й подумайте, чого ви більше хочете: працювати шприцювальником на моїй фірмі, чи від голоду подихати на вулиці?!

Не сказавши жодного слова, Горбач підвівся зі стільця й полишив кабінет начальства. Що ж до Королюка, то почекавши трохи, він нахилився до правої тумбочки свого столу і знов видобув звідти пляшку віскі Jack Daniels. Все ж таки виховання персоналу – річ не надто приємна і потребує лікування «мікстурою». А потім ще й секретуточку викликати… От хто всі його сердечні рани, всі шрами полірує самою лише своєю присутністю – то це вона, його гарненька дівчинка-секретуточка!.. От тим і треба зайнятися, причому в невідкладному режимі.

Пивбар «OcmaNNja BARикаДА», вул. Суворова[97], № 4, Київ, жовтень 2001 року

В очікуванні зустрічі з найвпливовішим лідером громадської думки молоді люди потроху цідили пиво й обмінювалися думками щодо прекрасних людських якостей екс-прем’єра. Зокрема, говорили про його любов до колекціонування антикваріату і предметів старовини – особливо козацької доби. А також про те, що Дорошенко розуміється на ковальському й гончарному ремеслах. А ще у нього нібито пасіка є – а хіба ж бувають погані люди серед бджолярів?! Та нізащо, ні в якому разі! Бджоли – вони ж відчувають поганців і жалять, жалять, безжально жалять!..

Піддавшись загальному настрою і впливу пива, хтось спробував заспівати хіт модного кілька років тому гурту «Президент и амазонка»:

Я – маленькая пчелка,

Жу-жу, жу-жу, жу-жу!

За медом я летаю

И дома не сижу.

Мне солнышко будильник —

Я по нему встаю,

Работаю все лето,

Зато зимою сплю!

    Жу-жу-жу, жу-жу-жу,

    Жу-жу-жу, жу-жу!

    Жу-жу-жу, жу-жу-жу,

    Жу-жу-жу, жу-жу!

Однак доспівати цю пісеньку не дали: по-перше, гурт «Президент и амазонка» вже вийшов з моди, а по-друге – це москальський гурт, який співає москальською ж мовою! Тоді як екс-прем’єр Дорошенко – він, поза всяким сумнівом, є зразковим українським патріотом, який розводить зразкових українських бджіл… які навіть дзижчать по-особливому – не те що якісь там москальські комашки!.. А співають хай краще «ВВ» і Руслана.

Отак спливали десятки зайвих хвилин очікування появи того, хто ще у квітні цього року очолював український уряд, а потім був підло відправлений у відставку президентом-узурпатором. І це при тому, що не надто давно Київ здригався від протестних хвиль акції «Україна без Кучми»!.. Втім, Дорошенко виявив максимальну лояльність до чинного (точніше, до ПОКИ ЩЕ чинного – хоча це ненадовго) президента. Й навіть відправив у відставку свою найвідданішу соратницю – віце-прем’єрку Ткач. А потім збайдужіло спостерігав за її затриманням і попереднім ув’язненням… Пристрасті навіть крутіші, ніж в бойовику «Тюряга» з Сильвестром Сталлоне!.. Отака вона реальна, без прикрас Україна.

А мерзотник Кучма його за всю виявлену лояльність – у відставку! Отакий негідник!..

Але ж екс-прем’єр Дорошенко та екс-віце-прем’єр Ткач – вони просто святі, справжні патріоти рідної землі! Віктор Дорошенко – справжній гетьман!.. Арміна Ткач – його вірний «тил», опора та надія!..

Терезка Комарницька, яка розташувалася в тісному колі студентів НаУКМА з півлітровим кухлем пива і пакетиком сирних чіпсів, раділа і сміялася, як і решта. Однак сидячи ближче від усіх до вхідних дверей, вона першою вловила якусь надзвичайно піднесену метушню й уривчасті вигуки:

– Йде!.. Йде!.. Вже!.. Нарешті!..

Один за одним присутні повернулися до дверей. Що ж до операторів різних телеканалів, яких до пивбару набилося просто неміряно, то вони за лічені секунди вишикувалися навпроти дверей і націлили на них свої телекамери. Останні секунди очікування…

Й нарешті Віктор Адамович Дорошенко легкою пружньою ходою увірвався до внутрішньої зали пивбару! Точніше, першим з дверей вистрибнув невисокий опецькуватий чоловічок – мабуть,