Війна з саламандрами. Мати. Оповідання - Карел Чапек

— Яка машина? — зчудувався поет.

— «О лебедина шия і перса й барабан і тарілки», — одним духом висипав Мейзлік. — I з Сінгапуром теж правда.

— А! — згадав поет. — От бачте, це вам і є внутрішня дійсність. Хочете, я прочитаю вам ще кілька своїх віршів? Тепер ви вже розумітимете їх.

— Хай іншим разом, — квапливо відповів слідчий. — Коли знов буде якась така справа,

РЕКОРД

— Пане суддя, у мене тут справа з тяжким скаліченням, — доповів поліцай Гейда судді Тучекові. — Ну й спека, хай йому абищо!

— А ви розсупоньтеся, щоб зручніш було, — порадив суддя.

Гейда поставив рушницю в куток, кинув каску додолу й розстебнув ремінь і мундир.

— Уф, — відсапався він. — Бісів хлопцюга! Пане суддя, такого випадку в мене ще не бувало. Ось подивіться, — поліцай підняв з підлоги щось важке, зав'язане в синю носову хусточку, — увійшовши, він поклав той клуночок біля дверей, — розв'язав ріжки хусточки, і суддя побачив каменюку завбільшки з людську голову. — Подивіться-но, — повторив Гейда наполегливо.

— А що тут такого дивного? — спитав суддя, постукавши по каменюці олівцем. — Це брусковий камінь, правда?

— Атож, — підтвердив Гейда, — і чималий кругляк. Отже, пане суддя, рапортую: Лисицький Вацлав, дев'ятнадцяти років, працює і мешкає в цегельні… записали? — пожбурив доданий до цього камінь вагою п'ять кілограмів дев'ятсот сорок дев'ять грамів у Франтішека Пуділа, селянина з села Дольній Уєзд, будинок номер чотирнадцять… записали? — і влучив його в ліве плече, наслідком чого було ушкодження суглоба, перелам плечової кістки і ключиці, відкрита рана плечового м'яза, розрив сухожилка й м'язової оболонки… записали?

— Так, — відповів суддя. — І що ж тут такого надзвичайного?

— Еге, зараз побачите, пане суддя! — з притиском оголосив Гейда. — Я розповім усе по порядку. Три дні тому кличуть мене до цього Пуділа. Та ви його знаєте, пане суддя.

— Знаю, — підтвердив той. — Ми його двічі притягали: раз за лихварство, а другий…

— За азартну гру. Оце ж той самий Пуділ. У нього черешневий садок аж над річкою, а там Сазава повертає, і вона ширша, ніж деінде. Отож уранці Пуділ послав по мене — щось із ним сталося. Приходжу я — він лежить у ліжку, стогне й лається. Розказує, нібито пішов увечері в садок подивитись на черешні й застукав на дереві якогось хлопчака, що напихав ягодами кишені. А той Пуділ, знаєте, трохи скажений; то він скинув ремінь, стяг хлопця за ногу з дерева і ну його шмагати. Аж раптом хтось кричить на нього з того берега: «Пуділе, пустіть хлопця!» А Пуділ трохи недобачає — мабуть, від пияцтва, — то він розгледів тільки, що на тому боці хтось стоїть і дивиться на нього. Тому він огризнувся, аби не змовчати: «Не лізь не в своє діло!» — і періщить хлопця ще дужче. «Пуділе, — загорлав той чоловік за річкою, — пустіть хлопця, чуєте?» Пуділ подумав: «А що він мені зробить?» — і гукає йому: «Іди ти знаєш куди, бовдуре!» Тільки-но він це гукнув, як його щось зі страшенною силою вдарило в ліве плече й звалило на землю; а той, з другого берега, каже: «На ж тобі, чортів жмикруте!» То ви знаєте, Пуділ навіть підвестись не зміг — мусили нести його додому. А біля нього лежала оця каменюка. Вночі ж таки послали по лікаря, той хотів відвезти Пуділа до лікарні, бо в нього там кістки розтрощені, і ліва рука так уже нібито й зостанеться калічною. Та Пуділ у цю пору, в жнива, не захотів до лікарні. Отож уранці він послав по мене, щоб я заарештував того поганця, того лобуряку, що так його скалічив. Отаке-то.

Але як побачив я ту каменюку, то, ви знаєте, аж рота роззявив. Це не простий брусковий камінь, а з домішкою колчедану, отож він насправді ще важчий, ніж на погляд. Ось спробуйте підняти; я, прикинувши в руках, сказав, що тут шість кілограмів, і помилився тільки на п'ятдесят один грам. Таку каменюку сплоха не жбурнеш! Тоді я пішов у той садок подивитись. Знайшов те місце, де впав Пуділ, — там трава притолочена, — й бачу, що звідти до води ще метрів зо два, а річка там, на закруті, добрих чотирнадцять метрів завширшки. Я аж підскочив. Кричу, щоб мерщій принесли мені вісімнадцять метрів шпагату. Тоді забив кілочок там, де впав Пуділ, прив'язав до кілочка шпагат, роздягся, другий кінець мотузочки в зуби — і поплив на той бік. І що б ви сказали, пане суддя: ледве-ледве вистачило шпагатини до берега, а там же над водою укіс, вимощений каменем, і аж нагорі над укосом стежечка. Я тричі переміряв: від кілочка до стежки точно дев'ятнадцять метрів і двадцять сім сантиметрів.

— Гейдо, голубе, — мовив суддя, — це ж неможлива річ: дев'ятнадцять метрів — чимала відстань. А може, той чоловік стояв у воді, посеред річки?

— Я теж був подумав так, — відповів Гайда. — Але там, пане суддя, на закруті, від берега до берега більш як два метри завглибшки. А від каменюки ще ямка лишилась на укосі: там другий берег вимощений каменем, щоб не розмивало, отож той чоловік і вивернув одну каменюку. А пожбурити її він міг тільки зі стежки, бо в воді занадто глибоко, а укіс крутий, не встоїш. А це означає, що каменюка пролетіла дев'ятнадцять метрів і двадцять сім сантиметрів. Ви розумієте?

— Може, він мав пращу? — невпевнено зауважив Тучек. Гейда докірливо глянув на нього.

— Пане суддя, ви, мабуть, ніколи не держали в руках пращі. Спробуйте-но кинути пращею шестикілограмову каменюку! Це треба мати катапульту. Я з цією каменюкою два дні морочився; пробував зробити такий зашморг і розкрутити її — як ото молот кидають. Але вона з будь-якого зашморга випадає. Ні, її можна було тільки штовхнути, як ядро. І ви знаєте, що це таке? — схвильовано вигукнув він. — Світовий рекорд! Ось що!

— Та невже! — зчудувався Тучек.

— Так, світовий рекорд! — урочисто повторив Гейда. — Правда, спортивне ядро важче, в ньому сім кілограмів; а нинішній рекорд — шістнадцять метрів без кількох сантиметрів. Попередній рекорд, п'ятнадцять з половиною метрів, держався дев'ятнадцять років, і аж цього року один американець, як пак його прізвище, чи то Кук[219], чи то Гіршфельд[220], штовхнув майже на шістнадцять. Шестикілограмове ядро він би штовхнув метрів на вісімнадцять-дев'ятнадцять. А ми тут маємо на двадцять сім сантиметрів більше! Пане суддя, цей хлопчина штовхнув би спортивне ядро на добрих шістнадцять метрів із чвертю, і це без тренування! Боже, шістнадцять з чвертю! Пане суддя, я