Аеропорт - Артур Хейлі

— Так, мем.

У кабінеті було кілька телефонів. Пітер Коуклі взявся за один, Таня — за інший.

Вона знала напам’ять внутрішні номери «ТВЕ», «Американ Юнайтед» та «Норзвесту»; ці авіакомпанії мали прямі рейси до Нью-Йорка. Говорячи спочатку зі своєю колегою з «ТВЕ», Дженні Генлайн, вона краєм вуха чула голос Пітера Коуклі: «Так, дуже стара… в чорному… коли побачите, то можете спочатку навіть не повірити…»

Інтелектуальна сутичка між нею та винахідливою, слизь­кою Адою Квонсет продовжилася, усвідомила Таня. Хто зрештою, задумалася вона, кого перехитрує?

На мить Таня зовсім забула про розмову з митним інспектором Стендішем та намір знайти керівника ТУО.

На борту Рейсу Два лютував Вернон Демерест:

— Якого дідька нас ще тримають?

Третій та четвертий двигуни на правому боці літака Н-731-ТА працювали. В літаку відчувався їхній пом’якшений, але виразний гул.

Через бортовий переговорний пристрій пілоти дістали від супервайзера наземного обслуговування дозвіл на запуск третього й четвертого двигунів, але досі чекали дозволу запустити перший і другий, які зазвичай не працювали, доки не замкнуть усі двері. Червона лампочка на панелі керування згасла хвилину-дві тому, показуючи, що задні двері фюзеляжу надійно зачинилися; одразу ж після цього задній телетрап відвели від борту літака. Але інша яскрава червона лампочка досі світилася, показуючи, що передні двері пасажирської кабіни не зачинені, а якщо глянути з вікон кабіни екіпажу назад, то можна було побачити, що передній телетрап досі на місці.

Обернувшись у правому кріслі, командир Демерест скомандував бортінженерові Саєві Джордану:

— Відчини двері.

Сай Джордан сидів позаду пілотів за складною панеллю приладів та органами керування двигуном. Тепер він трохи звівся, витягуючись довготелесим тілом, та відпустив двері кабіни екіпажу, які прочинилися назовні. У дверний проріз у передньому пасажирському салоні вони побачили приблизно пів десятка людей в уніформі «Транс Америки», серед яких була і Ґвен Мейген.

— Ґвен! — гукнув Демерест до неї. — Якого дідька робиться?

Ґвен була схвильованою.

— Кількість пасажирів у туристичному класі не збігається. Ми вже двічі перерахували; досі не можемо узгодити пасажирську відомість та квитки.

— А супервайзер наземного обслуговування там?

— Так, перевіряє наші перерахунки.

— Я хочу з ним поговорити.

У цей період польоту літака будь-якої авіакомпанії завжди існувала проблема влади. Номінально тепер усім мав би керувати командир, але він не міг ні запустити двигуни, ні виру­лити без дозволу супервайзера наземного обслуговування. І в того, і в того була одна мета — відправити літак за графіком. Проте різниця в обов’язках інколи призводила до суперечок.

За мить супервайзер наземного обслуговування, в уніформі з однією срібною смугою, яка вказувала на його звання, прибув до кабіни екіпажу.

— Мужик, слухай, — почав Демерест, — знаю, в тебе проблеми, але і в нас також. Скільки нам тут ще сидіти?

— Я щойно наказав ще раз перевірити квитки, командире. У туристичному класі на одного пасажира більше, ніж повинно бути.

— Гаразд, — сказав Демерест. — А тепер я тобі дещо скажу. Щосекунди, поки ми тут стоїмо, горить пальне в третьому та четвертому двигуні, які ти сам дав дозвіл за­пустити… цінне пальне, яке нам знадобиться сьогодні у повітрі. Тож якщо літак не відправиться зараз, я все вими­каю і ми відправимо по службу заправки, щоб вони наповнили наші баки. І ще дещо тобі варто знати: з авіадиспетчерської служби тільки-но повідомили, що у них тимчасовий проміжок у трафіку. Якщо вирулимо просто зараз, то швидко злетимо; через десять хвилин все може змінитися. Тому вирішуй. Що робитимемо?

Розриваючись між подвійними обов’язками, супервайзер наземного обслуговування вагався. Він знав, що командир має рацію щодо пального; але якщо вимкнути двигуни зараз та попросити дозаправлення, це означатиме ще пів години дорогої затримки, а Рейс Два і без того вже на годину відійшов від графіка. З іншого боку, це важливий між­народний рейс, на якому кількість квитків та пасажирів ­мусять збігатися. Якщо на борту справді незаконний паса­жир, якщо його знайдуть і заберуть з борту, пізніше супер­вайзер наземного обслуговування зможе виправдати своє рішення затримати літак. Але якщо різниця в пере­рахунках виявиться канцелярською помилкою — що цілком можливо, — керівник ТУО його живцем засмажить.

Він прийняв очевидне рішення. Крикнувши з дверей кабіни екіпажу, він наказав:

— Скасуйте повторну перевірку. Рейс відправляється негайно.

Коли двері кабіни зачинилися, Енсон Гарріс заговорив у бортовий переговорний пристрій до працівника внизу, на землі:

— Прошу запуск другого.

— Запуск другого дозволяю.

Передні двері фюзеляжу надійно зачинилися; в кабіні екіпажу згасла червона лампочка.

Двигун номер два запрацював і стабілізувався.

— Прошу запуск першого.

— Запуск першого дозволяю.

Передній телетрап, наче відрізана пуповина, плавно потягнувся назад до терміналу.

Вернон Демерест рацією зв’язувався з диспетчерським пунктом руління, щоб дістати дозвіл.

Двигун номер один запрацював і стабілізувався. Командир Гарріс на лівому сидінні вперся ступнями в ножне гальмо педалі керма.

Рясний снігопад не припинявся.

— Рейс Два «Транс Америки», я «Лінкольн-руління». Даю дозвіл на руління…