Ініціація - Люко Дашвар

— Меласю… — над ранок Ромка не витримує. Підсідає до мене. — Ти як?

— Ніяк…

Брат дивиться на мене уважно, довго.

— Ти вагітна, — каже упевнено. — У Брукс були такі очі, коли вона вперше завагітніла.

За три дні після того, як Павло Перегуда поїхав до столиці, та так і не повернувся, його тіло в закритій труні привезла на хутір нотаріусиха Тася Ягольник. Карасівці позбігалися, коли труну з тілом хутірського житця ще тільки виносили з бусика двійко кремезних чоловіків із ритуальної служби.

— А що сталося? Що? — гомоніли ошелешено. — Господи, спаси-збережи! Що сталося?

— Бійка сталася, — відказала нотаріусиха глухим зболілим голосом. — Побилися двоє чоловіків. Судити нема кого. Обидва померли.

— Обидва! Обидва! — До труни підійшла Галя Шовкоплясиха. Заридала. — Де ж той Бог? Що ж він, сука, робить, га?

Тася усміхнулася гірко.

— Я до міста маю повертатися, а Перегудин син тільки завтра приїде. А до завтра треба, аби хтось біля небіжчика початував. Це ж не годиться, щоби він сам-один лежав ногами до дверей.

— Я можу побути біля Павла Петровича, — озвалася нова Перегудина сусідка. — А потім чоловік підмінить мене. Він у райцентр поїхав. Сестру на автобус посадить і скоро повернеться.

— А дитину на кого лишиш, на собак? — дорікнув їй Оверків син Іван. До труни підійшов, брови насупив. — Їдь, Тасю, — сказав нотаріусисі. — Нема за що хвилюватися. Усе буде гаразд! Почергую біля товариша, хай Господь береже його душу! І з Валєрчиком мені завтра є про що побалакати. Поможу з похороном.

Павла поховали наступного дня неподалік від Сашка Шовкопляса. Над могилою поплакала лиш одна жінка: вдова Шовкопляса Галя. Валєрчик оформив генеральну довіреність на батькового товариша Івана, якому доручив продати обійстя, бо вирішив після армії не повертатися на хутір, а вчитися на військового льотчика і сподівався, що добра людина дядько Іван зможе вигідно продати недобудову із землею і Валєрчик матиме матеріальний запас міцності для свого подальшого життя.

P. S

В останній день осені року 2017-го Меланія Нечай, яку один дивак назвав Ромою-Розою, усвідомлено вбила свою ненароджену дитину і після аборту повернулася в дев’яностометрову батьківську квартиру біля цирку, якою віднедавна володіє одноосібно, бо брат відмовився від своєї частки житла на її користь, так само як і батьки, які купили в кредит двокімнатну квартиру в спальному районі столиці, оскільки мама Меланії дійшла висновку, що матеріальний фундамент допоможе доньці врешті подумати про нематеріальне. Меланія нечасто спілкується з рідними, усвідомлено підтримуючи цю свою позицію тезами про рабів, які чекають на вдячність. Вона переформатувала власні авторські тренінги, які тепер називаються «Вижити і залишитися людиною. Давайте спробуємо!». Тренінги Меланії користуються надзвичайною популярністю. Лиш одна людина покинула тренінг за десять хвилин після його початку — дивакувата Діна. Та хіба подібні знання для дивакуватих? Вони — для нормальних.

Рома Нечай із сім’єю так і залишився на хуторі поблизу Карасівки, Яна мріє створити на хуторі екопоселення, Рома вже почав будувати вольєри для майбутнього розплідника. Вони потоваришували з молодим подружжям із Донецька, яке придбало обійстя Павла Перегуди.

Оверків син Іван «наварив» на продажу обійстя Перегуди дві тисячі доларів, які поклав у свою кишеню, продав монітор, камери спостереження, колючий дріт і зміг таки зібрати чотири тисячі доларів, аби виправдатися перед дружиною. Та його чоловіча сила вже так і не повернулася, тому він заплющує очі на часті поїздки дружини до райцентру, після яких вона повертається вкрай веселою і незрозуміло щасливою.

Галя Шовкопляс у Карасівці доглядає стару матір покійного чоловіка. Вона стала прикладатися до чарки і часто годинами бездумно сидить в альтанці під виноградом.

Тася Ягольник живе в столиці зі своєю дівчиною Уляною. Вони систематично відвідують сеанси психотерапії, планують емігрувати в Європу, настирно вивчають англійську, тож пані Ягольник і досі не може знайти часу, аби виконати останнє прохання Павла Перегуди і зайнятися пошуками матері Валерія Перегуди.

Валєра Перегуда продовжує службу у війську, готується до вступу в Харківський національний університет Повітряних Сил імені Кожедуба. У його особистій справі з’явився рядок: сирота.

Наталя Іванівна Костомарова разом із кудлатим псом і досі живуть в Альонки, яка знайшла роботу в хімчистці, та її заробітку ледве вистачає на життя, тож Альонка продала дорогий інвалідний візок. Благодійники більше не нагадують про себе матері загиблого воїна Толі Овчаренка. Долею Наталі Іванівни Костомарової теж більше ніхто не цікавився.

Всеукраїнська громадська організація «Кресало» померла. Його директори пані Півник і пан Сікорський живі, здорові і активно продовжують свою безцінну діяльність у дружніх громадських організаціях.

Діна часто допомагає волонтерам у квартирі Валентини на Нивках, де і досі сушать борщові набори для фронту.

Що сказати? Привіт, Сократе.