Спартак - Рафаелло Джованьолі

Коли Спартак кінчив говорити, настала загальна мовчанка. Потім, після короткого вагання, опустивши очі, видимо зніяковілий, Гай Ганнік тихо промовив:

— Проти Кассія ми, звичайно, будемо битися, але через Пад не підемо.

— Що? — скрикнув вражений Спартак. Ніби не зрозумівши самніта, він втупив в нього з-під насуплених брів погляд, що метав блискавки, і суворо перепитав: — Що ти сказав? — Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік Паду! — відповів нумідієць Орціл, зухвало дивлячись Спартакові в очі.

— Сім легіонів не бажають повертатися до своїх країн, — додав Гай, — а хочуть іти на Рим.

— О, знову бунт! — гнівно вигукнув Спартак. — Невже вам, нещасні, не досить сумного прикладу бідолашного Еномая?..

Почувся тільки неясний гомін, але ніхто не відповів. Спартак теж трохи помовчав.

— Присягаюся всіма богами! — знову палко заговорив Спартак. — Кажу вам, що ви або божевільні, або зрадники!

Бунтарі мовчали. Спартак трохи зачекав і владно сказав:

— Зараз на нас іде ворог, і ви всі будете мене слухатися, щоб перемогти Кассія. Потім ми зберемося на раду і вирішимо, що краще буде для нашого блага. А тепер ідіть!

І владним жестом відпустив командирів легіонів.

Поки вони сідали на коней, він грізно додав:

— І щоб у поході і в битві не було й найменшої неслухняності! Бо, присягаюся всевишнім Юпітером! — перший, хто дозволить собі одне бунтівливе слово, рух, той загине від мого меча, який ще й разу не схибив!

Командири, скоряючись, мовчки роз'їхались кожен до свого легіону.

Гладіаторське військо рушило в похід на Мутіну, йшло всю ніч і за годину перед світанком прибуло на місце.

Кассій розташувався табором на двох високих горбах, обгородившись міцним частоколом і широким ровом.

Опівдні Спартак повів свої шість легіонів на штурм табору претора. Позиція противника на схилах горбів була дуже вигідною. Але кількісна перевага гладіаторів і їхній завзятий натиск швидко здолали двадцять тисяч римлян, які були переважно ветеранами Марія та Сулли. І хоч римляни билися стійко, але менш ніж за дві години вони, розгромлені, оточені гладіаторами, кинулися врозтіч. Гладіатори вчинили їм справжнє побоїще.

Майже десять тисяч римлян полягло у цій короткій битві. Решта порозбігалися хто куди. Серед них був і сам претор, що врятувався якимсь чудом. Римський табір, обоз — усе лишилося в руках переможців: втрати гладіаторів були дуже незначні.

На другий день після цієї перемоги, що була третьою протягом останнього місяця і кількох днів, гладіаторські легіони вишикувалися чотирикутником на рівнині вздовж річки Скультенни. Треба було всім разом вирішити, чи йти на переправу через Пад і розійтися потім по своїх країнах, чи повертатися назад і йти на Рим.

Спартак у палкій промові змалював доцільність і своєчасність першого плану і неминучі згубні наслідки другого. Він нагадав про все те, що зробив для справи поневолених, якій він самовіддано присвятив десять років свого життя. Нагадав не ради марнославства, а для того, щоб більше переконати своїх товаришів по недолі і війні, що його порада витікає з упевненості в тому, що дальша війна в Італії буде для гладіаторів могилою, як вона стала могилою для галлів Бренна, для греків Пірра, для карфагенян, тевтонів і кімврів, нарешті — для всіх чужоземців, які сюди вторгались і пробували воювати на цій землі. Спартак урочисто заприсягнувся, що лише заради блага гладіаторів він наполягав і тепер наполягає на цій пораді. Хай вони вирішують, він готовий скоритися волі більшості; як вождь або простий воїн, він завжди битиметься поруч з ними, і якщо так судилося, він з радістю загине з ними за свободу.

Промова Спартака викликала бурхливі оплески, і якби одразу перейшли до голосування, то напевне його план було б прийнято переважною більшістю. Але численні визначні перемоги, здобуті гладіаторами за останні два роки, зробили гладіаторів надто самовпевненими. Багатьом воєначальникам, які в глибині душі були за фракійця, не до смаку припала залізна дисципліна у війську, що не дозволяла грабунків і насильств. Спочатку це викликало незадоволення в окремих воїнів, яке потім, мов чумна зараза, охопило всі легіони.

Цією грою нездорових пристрастей і настроїв скористався Гай Ганнік, який, перш ніж продати себе в гладіатори, терся на Форумі і вмів красно та переконливо говорити. Він виступив після Спартака і почав з гучних похвал доблесті й мудрості Спартака, аби ніхто не подумав, що він у душі настроєний проти нього. Потім яскраво змалював скрутні обставини римлян, їхню нездатність у цей час боронитися від нападу могутнього гладіаторського війська силою в сімдесят тисяч доблесних мечів. Він закликав легіони не пропускати слушної нагоди оволодіти Римом, що може більш ніколи вже не повториться. І закінчив закликом до війська завтра ж виступати в напрямі до Тібру.

— На Рим!.. На Рим!.. — залупав після промови Ганніка громоподібний крик п'ятдесяти тисяч голосів, — На Рим! На Рим!

Коли перейшли до голосування, то виявилося, що сім легіонів одностайно пристали до думки Ганніка, а решта шість майже одноголосно стояли за пораду Спартака. Таким чином, понад п'ятдесят тисяч гладіаторів зажадали йти на Рим і менш двадцяти тисяч лишилися на боці Спартака.

Легко уявити, як гірко засмутив Спартака несподіваний наслідок цього голосування, бо воно тепер розбило всі його плани і віддаляло повсталих од їхньої кінцевої мети — зруйнувати, повалити тиранічне панування Риму.

Довго стояв він похмурий, пригнічений, мовчазний, нарешті підвів голову і, блідий, засмучений, сказав з гіркою, іронічною посмішкою Кріксу, Граніку і Арторіксу, які не менш засмучені мовчки стояли навколо нього:

— Ех!.. Присягаюся богами Олімпу!.. Небагато прибічників я набрав собі серед гладіаторів після такої праці, після стількох небезпек і мук, яких зазнав заради них. Хай буде так… Присягаюся Геркулесом!..

І, звертаючись до легіонів, які мовчки чекали остаточного вирішення, він голосно промовив:

— Гаразд, я скоряюся вашому бажанню: ви підете на Рим. Але під командуванням іншого, бо віднині я зрікаюся звання вашого верховного вождя, яке ви двічі мені давали. Вшануйте тепер цим званням іншого, достойнішого, ніж я.

— Ні… заради богів! — закричав Лівій Гранденій, самніт, начальник дванадцятого легіону. — Ти завжди будеш нашим верховним вождем, бо рівного тобі між нами немає!

— Спартак — верховний вождь!.. Спартак — верховний вождь! — закричали як один сімдесят тисяч гладіаторів, високо підіймаючи свої щити.

— Ніколи!.. Я проти походу