З Елеанор Оліфант усе гаразд - Гейл Ханімен
— Тобі сподобалася решта того концерту, Біллі? — запитала я. Він здивовано поглянув на мене і відповів тільки після паузи.
— Так, було непогано, — відказав він. Чіткіше, ніж будь-коли. Це буде складне завдання.
— А інші вокалісти були такими ж, як… — я замовкла і вдала, ніби пригадую: — …як Джонні Ломонд?
— Вони теж нічого, — знизав він плечима.
Яка прониклива, яка чітка описова проза! Бернадетта запищала, як я і думала, не в змозі опиратися нагоді привернути до себе увагу будь-яким способом.
— Я його знаю, Джонні Ломонда, — гордо сказала вона. — Колись у школі він товаришував з моїм братом.
— Справді? — запитала я, уже не вперше вдаючи цікавість. — Що то була за школа?
Вона вимовила назву закладу так, ніби я мала знати про це місце. Я намагалася здаватися враженою.
— А вони досі товаришують? — запитала я, знову розмішуючи чай.
— Не зовсім, — відповіла вона. — Він прийшов на весілля Пола, але, мабуть, після цього якось віддалився. Знаєш, як це, коли в тебе дружина і діти, ти поступово втрачаєш зв’язок зі своїми друзями-холостяками. Хіба не так? З часом між вами залишається все менше спільного…
Я нічого не знала про ситуацію, яку вона змальовувала, і ніколи не переживала нічого подібного, але кивала так, ніби розумію, про що йдеться. Тим часом у моїй голові крутилася одна й та сама фраза: «Він самотній, він самотній, він самотній».
Я поставила чашку на свій стіл. Їхній сміх перейшов на приглушений шепіт. Мене ніколи не перестануть дивувати речі, які здаються їм цікавими, кумедними чи незвичними. Можу лише припустити, що їхні життя дуже обмежені.
* * *
Секретарка Джейні заручилася зі своїм останнім неандертальцем, і з цієї нагоди в обід для неї готували подарунки. Я додала до загальної суми сімдесят вісім пенсів. У моєму гаманці були лише мідяки та п’ятифунтова банкнота, і я напевне не мала наміру класти в спільний конверт надмірну суму, аби купити якусь дурничку людині, якої я майже не знаю. За роки моєї роботи я пожертвувала сотні фунтів на прощальні подарунки, подарунки з нагоди народження дітей та на дні народження дорослих, і що я отримала натомість? Мій власний день народження залишився поза увагою.
Хто б не купував подарунок на заручини, це завжди набір келихів для вина і карафка до них. Такі речі геть непотрібні, якщо ти п’єш горілку — я от беру для цього улюблений кухлик. Я купила його в благодійній крамниці кілька років тому, на ньому зображено повновиде чоловіче обличчя. Він одягнений у коричневу шкіряну куртку. Угорі кухлика химерним жовтим шрифтом написано: «Топ Гір». Я не намагаюся зрозуміти його суть. Кухлик вміщує ідеальну кількість горілки, і завдяки цьому не треба часто доливати.
Джейні планувала короткі заручини, вона всміхалася як дурепа, а це означало, звісно, що невдовзі з’явиться неминуча колекція весільних подарунків. З усіх обов’язкових фінансових внесків цей непокоїть мене найбільше. Двоє людей вештаються по крамниці «Джон Льюїс», обираючи для себе гарненькі речі, а потім змушують інших людей за них платити. Безсоромне нахабство. Вони обирають тарілки, миски й столове приладдя. А чим вони в той час зазвичай займаються? Закидають руками до рота їжу прямо з упаковки. Не втямлю, чому акт юридичного оформлення людських стосунків змушує друзів, родичів та колег заповнювати кухонні полички молодят?
Насправді я ніколи не була на церемонії одруження. Кілька років тому Лоретта запросила мене на вечірній прийом разом з іншими працівниками компанії. Усе відбувалося в жахливому готелі біля аеропорту, і, щоб туди доїхати, ми замовили мікроавтобус, за який я також скинулася, не враховуючи витрат на дорогу з дому і назад. Мене шокувало те, що гості були змушені весь вечір купувати собі напої. Розваги поза сферою моїх інтересів, і я це визнаю, але, безперечно, якщо ви влаштовуєте вечірку, хіба не ви відповідальні за те, щоб ваші гості отримали алкоголь? Це ж основний принцип гостинності, у всіх суспільствах і культурах, і так ведеться ще відтоді, як люди навчилися писати. Тоді я пила воду з-під крана — я не часто вживаю алкоголь на публіці. Я можу ним по-справжньому насолоджуватися лише наодинці вдома. Пізніше того ж вечора вони додумалися подати чай і каву, і то безкоштовно, а до чаю — бридке солоне печиво і, що дивно, шматки різдвяного кексу. Вечірка тривала години, і жахливі люди жахливо танцювали під жахливу музику. Я сиділа сама, і ніхто не запрошував мене потанцювати, і це мене цілком влаштовувало.
Інші гості непогано розважалися, принаймні як на мене. Вони дриґалися на танцмайданчику, розпашілі та п’яні. Їхнє взуття здавалося незручним, і вони викрикували слова пісень в обличчя одне одного. Більше ніколи не піду на подібний захід. Воно того не варте, це лише чашка чаю і шматочок кексу. Утім, вечір не був остаточно зіпсований, бо я поцупила майже десяток сосисок у тісті, загорнула в серветки та вкинула до сумочки, на потім. На жаль, вони були як гума — геть не такі чудові, як у завжди надійних «Греггс».
* * *
Коли закінчилося похмуре обдаровування на заручини, я застебнула шкіряну куртку та вимкнула комп’ютер, втішаючи себе думкою про те, що скоро я увімкну ноутбук удома. Можливо, у Мережі я знайду корисні відомості про його шкільні роки, зважаючи на крихти нової інформації, яку я нещодавно витягнула з Бернадетти. Було б чудово, якби вдалося знайти знімок із класом! Цікаво, який він був у юності, завжди був таким красунчиком чи перетворився на казкового метелика згодом? Закладаюся, що він такий від народження. Можливо, я відкопаю перелік нагород, які він здобув! Це напевно буде музика, можливо, англійська — зрештою, він пише такі дивовижні тексти. Так чи інакше, я вважала його переможцем.
Я намагалася спланувати вихід із офісу так, щоб ні з ким не спілкуватися дорогою. Люди завжди ставлять напрочуд багато запитань: «Які плани на вечір?», «Які плани на вихідні?», «Уже вирішила, куди поїдеш на свята?» Я й гадки не маю, чому
