Ігри долі - Іванна Боразан

Навпроти цього столика, в іншому кінці кімнати, був розміщений письмовий стіл, на якому стояв комп'ютер з усіма добавками до нього. Крім нього, на столі ще стояли дві фотографії в рамці. На одній була зафіксована уся сім'я Коваленків, а на іншій — Аня зі своєю подругою Оксаною, ще за часів студентського життя. Біля монітора красувався великий кактус, а поруч нього стояв невеликий глобус.

Праворуч, у самому кутку кімнати, стояла невелика книжкова шафа, де були розташовані різноманітні книги і диски з фільмами. Диски з іншою інформацією були розміщені у нижній шухляді письмового столу.

На стіні, біля дверей, був великий образ, на якому була зображена Матір Божа з маленьким Сином на руках.

Ось і все, що можна було побачити у цій кімнаті. Ой, мало не забула, стіни у кімнаті були світло-бежеві, що робили її ніжною, як і сама її власниця.

Щодо наших дівчат, то вони нарешті заспокоїлися, точніше одна з них — Оксана. Анна ж була категорично проти вибраного подругою варіанту одягу. Але хоч — не — хоч, все ж таки змушена була поступитися наполегливості своєї подруги. А та, у свою чергу, обсипала Аню порадами відносно поведінки. Аня не могла приховати усмішку, дивлячись, як Оксана турбується про неї. «Такої щирої і безкорисливої подруги, напевне, немає ні в кого у цілому світі» — думала вона.

— Чого ти усміхаєшся? — перервала думки Ані Оксана, — я їй про серйозні речі розповідаю, а вона «либу давить».

— Пробач, — зніяковіло промовила Анна, — я просто замислилася.

— Бач, замислилася вона, — не вщухала Оксана, — давай менше слів, більше діла. За роботу. І, оглянувши критичним поглядом Аню, додала, — а тут роботи «не початий край».

На круту вечірку, у нічний клуб, подалися наші подруги. За допомогою потрібних друзів Оксани, їм вдалося пробратися на закриту «паті» VIP персон. Думаєте, що дівчатка були вискочками, які мріяли «охомутати» багатеньких хлопчиків і забезпечити собі безтурботне майбутнє? З чистою совістю можу сказати, що ні. Сюди їх привели зовсім інші мотиви. Хоча, чого правду ховати, у їхніх планах все ж таки було зваблення мужчини, але не з корисливих цілей, а заради кохання. «А у коханні і на війні, всі засоби хороші». Скажете, аморально. Хіба кохати і хотіти бути коханою — це аморально; робити перший крок до здійснення мрії — це погано; боротися за своє кохання — неприпустимо. Можливо, хтось думає, що так … Але, от що я вам скажу: «Ви або самі себе обманюєте, або ж ніколи не кохали». Я не говорю про те, що заради розваги розбивати чуже кохання, закохувати у себе хлопця чи дівчину, а потім кидати як не потрібну річ. Я говорю про чисте почуття, яке ні вдень, ні вночі не дає спокою. Щоб ти не робила, воно завжди присутнє.

Не звертаючи увагу на допитливі погляди натовпу, Аня продовжувала пробиратися на середину залу. І недаремно присутні не могли відірвати від неї очей. Вона виглядала божественно. Граційно ступаючи на своїх довгих ще й на підборах ногах, вона розтоптала не одне чоловіче серце. Короткі чорні шорти й сітчасті колготи робили її неймовірно звабливою. А чорна кофточка з декольте, у якому виднілася спокуслива верхня частина грудей, які піднімалися й опускалися в такт з її диханням, доповнювали цю картину. Її каштанове волосся лягло вільною хвилею на її тендітні плечі і виблискувало різнокольоровим світлом дискотечних фонарів, що придавало їй містичного вигляду. Підкреслині чорним олівцем очі вдивлялися в натовп, шукаючи потрібну людину, а маленькі зубки легенько покусували нижню губу.

Цей жест Оксана знала надто добре. Він вказував на те, що Аня дуже хвилюється. «Нічого страшного в цьому немає», — заспокоювала себе Оксана. Це не дивно, адже Аня змушена була побороти себе, змінити свою «природу», і боялася, щоб усе це не було даремним. Не те, щоб потрачені зусилля, а сама надія. Надія — світле почуття, але коли вона втрачається, перетворюється на гіркі спогади і розчарування.

Запізно Оксана зрозуміла, що зробила. Вона вселила надію, і якщо нічого не вийде, Аня буде звинувачувати у всьому її.

Оксана ні на крок не відходила від Ані, але поринувши у свої думки, не помітила, що сталося з її подругою. Аня виглядала наче привида побачила, її очі наповнились слізьми, а одна непрохана сльозинка скотилася по її блідому обличчі. А причиною такої переміни став Ніколас Харт, у чиїх обіймах Аня побачила гламурну даму. Анна продовжувала стояти у заціпенінні, не знаючи, що робити далі і не зводила погляду від пари, яка насолоджувалася спілкуванням, не помічаючи нічого навкруги. Швиденько, як тільки це можливо у такій ситуації, Аня все ж таки взяла себе в руки, змахнула сльозу і майже бігцем подалася у інший кінець зали, зникаючи у темряві кутка. Подалі від чужих очей, подалі від себе і від болю, який заглушував усі інші почуття. Хоча ні! Ще було роздрутування, злість на себе, на те, що вона така дурна. Що вона собі думала? Що, побачивши свою «неприглядну» помічницю у іншому амплуа, Ніколас Харт впаде до її ніг? Забуде про своїх подружок? «Боже, Боже, про, що я думала? На що сподівалася?»

Вдихаючи на повні груди і тим самим заспокоюючи себе, Аня стала вдивлятися у зал, шукаючи Оксану. Та не заставила себе довго чекати і вже через хвилину стояла біля Ані, вдивляючись у її перекошене від душевного болю обличчя і шукала потрібних слів, щоб хоча б трохи її заспокоїти. Але чомусь потрібні слова не знаходилися, тому Оксана просто стояла і дивилася зі співчуттям на Аню.

Та все виявилося не таким трагічним, як здавалося на перший погляд. Все — таки від пильного ока Ніколаса Харта не втекла темноволоса красуня, яка довго не відводила від нього погляду, а потім десь швиденько зникла. Тепер, пробираючись крізь натовп, він шукав її. Але вона наче крізь землю провалилася. Аж