Смерть бере відпустку - Жозе Сарамаго

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2021

ISBN 978-617-12-8968-0 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:Saramago J. As intermiteˆncias da morte : Novela / Jose´ Saramago. — Sa~o Paulo : Companhia das Letras, 2012. — 158 p.

Дизайн обкладинки

Сарамаґу Ж.

C20 Смерть бере відпустку : роман / Жузе Сарамаґу ; пер. з порт. C. Вакуленка. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2021. — 288 с.

ISBN 978-617-12-8839-3

ISBN 978-85-8086-487-8 (порт.)

Одного дня смерть вирішує: з неї досить. Люди більше не помирають у цій країні. Проте омріяне безсмертя виявляється прокляттям. Нація благає її повернутися до своїх обов’язків. І вона погоджується за умови, що відтепер кожен отримуватиме листа з попередженням за тиждень до смертного часу. І ніби знову життя пішло за своїм одвічним циклом. Аж раптом стається збій. Смерть не розуміє, як п’ятдесятирічний скрипаль зміг обійти її правила.

УДК 821.134.3

© The Jose Saramago Foundation and Heirs of Jose Saramago, 2014

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2021

Піляр, моїй домівці

Ми щораз менше знатимемо,що таке людська істота.

Книга передбачень

Замислися глибше, наприклад, над смертю, — і буде справді дивно, якщо тим самим не відкриються нові о`брази, нові мовні обрії.

Вітґенштайн

Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах все­світньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щед­ро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова. Навіть через жодну автотрощу, коли, за святковим звичаєм, грайлива безвідповідальність і надмір випитого змагаються між собою на дорогах, щоб визначити, кому першому пощастить доскочити смерти. Новорічна ніч не залишила по собі звичайного безрадісного потоку смертей, так ніби стара атропа з вишкіреними зубами постановила на один день вкласти ножиці до піхов. А от крови, натомість, аж ніяк не бракувало. Приголом­шені, ошелешені, настрашені, насилу поборюючи нудоту, рятувальники витягали з понівечених кузовів безталанні людські тіла, які математично, зважаючи на кількість і силу зударів, мали б бути мертві-мертвісінькі, але, попри всю тяжкість зазнаних поранень і скалічень, залишалися живими й тепер їхали до лікарень у машинах швидкої допомоги під несамовите виття сирен. Із-поміж них жодна особа не помре по дорозі, й усі вони спростують щонайпесимістичніші медичні прогнози, Цьому бідоласі вже нічого не допоможе, не варто й час марнувати на операцію, казав хірург медсестрі, коли та надягала йому маску на обличчя. Напередодні неборакові, може, й не було б порятунку, але цього дня жертва з усією очевидністю відмовлялася помирати. І це відбувалося не тільки тут; по всій країні повторювалася та сама історія. Точнісінько до опівночі останнього дня року ще знаходилися такі, що приставали на смерть у цілковитій відповідності до правил, дотичних чи вже до суті питання, тобто до закінчення життя, чи вже до розмаїтих видозмін, яких вона, вищезгадана суть питання, з більшою чи меншою пишністю й урочистістю набуває, коли настає ота фатальна хвилина. Найбільший з-по­серед усього інтерес, звісно ж, з огляду на особу, про яку йшлося, ви´кликав випадок дуже поважної віком і всіма високо шанованої королеви-матері. О годині двадцять третій із п’ятдесятьма дев’ятьма хвилинами тридцять першого грудня жоден простак і шеляга ламаного не поставив би на те, що найясніша монархиня виживе. По втраті останньої надії, коли лікарі скапітулювали перед види´мою неминучістю, королівська родина, вишикувана нав­коло ліжка згідно з ранґом кожного, скорилася долі й чекала на останній подих її материнської величности, можливо, на кілька промовлених слів, на останню повчальну сентенцію задля морального напучення коханих принців-онуків, а може й на гарний заокруглений вислів, призначений для завше невдячної пам’яті прийдешніх підданців. Аж ось час ніби зупинився й не сталося нічого. Королеві-матері не покращало й не погіршало, вона залишилася в підвішеному стані, її крихке тільце балансувало на краю життя, падіння потойбіч їй загрожувало щомиті, але до посейбіччя її прив’язувала тоненька ниточка, яку смерть, адже то могла бути тільки вона, не знати з якої дивної примхи заповзялася тримати. Уже-бо розпочався наступний день, коли ніхто не мав померти, як було повідомлено на самому початку нашої оповіді.

Десь надвечір пішла ширитися чутка, що після настання нового року, а точніше від нульової години поточного дня першого січня, в усій країні не зафіксовано жоднісінького випадку смерти. Можна було б думати, наприклад, що цю чутку породила подивугідна чіпкість королеви-матері до тієї дрібки життя, яка їй лишалася; однак правдою є, що традиційне медичне комюніке, поширене пресслужбою палацу по засобах масової інформації не лише стверджувало факт помітного поліпшення загального стану монаршої пацієнтки впродовж ночі, а навіть натякало чи давало зрозуміти, за допомогою старанно дібраних слів, що існує можливість цілковитого відновлення її високоцінного здоров’я. У своїх перших виявах чутка могла так само природно мати джерелом якесь похоронне чи транс­портне бюро, Виглядає так, що нікому не хочеться помирати в перший день року, або якусь лікарню, Що то за один у двадцять сьомому ліжку, ні