💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » В обіймах самотності - Микита Билима

В обіймах самотності - Микита Билима

В обіймах самотності - Микита Билима
Сторінок:3
Додано:27-09-2024, 03:00
0 0
Голосів: 0
“В обіймах самотності” — це зворушлива історія про хлопця, який стикається з булінгом і ненавистю в житті. Пройшовши шлях від безнадії до самоусвідомлення, він відкрив для себе справжню цінність, приймаючи свою унікальність. #плането_я_тут
Читаємо онлайн В обіймах самотності - Микита Билима
В обіймах самотності

Зараз він віднайшов себе… але повернімось на декілька років назад, певно, навіть на всі шість. І от, тепер ми спостерігаємо за дванадцятилітнім хлопчиною, який від життя намагається брати все; доволі веселий і енергійний, зі всіма спілкується... Та чи справді все так, як він собі уявляє?

 

Хлопці в нашому класі завжди на перервах збиралися разом, аби обговорити нові ігри, в які вони так само разом і грають щодня, поки я… поки я намагаюся зрозуміти хоч щось із їхніх вподобань і нарешті сподобатися їм. Мене не цікавить жодна з ігор, в яких вони сидять годинами, проте спробую пограти в них, аби тільки хлопці сприйняли мене… Можливо, тоді почую щось приємне в свою сторону, а не лише бридкі слова про худорлявість і дивакуватість.

Я спостерігав за ними, придивлявся, щоб зрозуміти, що ж їм подобається найбільше. Та простить мене Господь, але я точно ні за що не полізу грати у футбол… Ні, та я краще перетерплю у свою сторону декілька кривих слів, але грати в це я більше ніколи не збираюся. Мені вже вистачило одного разу, коли я відчув пекучий біль від удару м'ячем у пах.

Зараз йшов урок німецької. Я дістав телефон, аби глянути котра година, поки однокласники запекло грали в щось по мережі, ховаючи телефон від очей вчительки в пеналах.

— Нумо віддав мені свій телефон! — почув я і оглянувся на хлопців, сподіваючись, що нарешті їх гучні перешіптування помітили й хоча б деякий час на уроці буде тиша. Та зверталися не до них, а до мене.

Глянувши на вчительку, я не міг зрозуміти, що вчинив.

— І, — почала вона, потягнувшись до моєї парти, — заодно й свій щоденник. Хай батьки знають, чим ти займаєшся на уроці!

Я жахнувся. Я знав, що батьки мене не покарають, проте не міг зрозуміти, що зробив не так. Неконтрольована агресія почала виходити назовні, а втомлені очі дедалі сильніше сльозилися.

— Та що я зробив?! — гаркнув я, і вчителька глянула на мене з-під своїх окулярів таким поглядом, ніби хотіла сказати мені більше, та мовила лише:

— Граєшся у телефоні на моєму уроці.

— Але ж я лише глянув котра година! — вона просто ігнорувала мене, відкриваючи мій щоденник, аби написати там щось червоною ручкою, заплямувавши білі поля. — Тобто вони всі грають собі спокійно, а ви на них навіть оком не глянули, хоча їх чує весь клас, а як я дістав…

Вона перебила мене, аби підійти до тих хлопців з доказом того, що вони ні в що не грали. Ну звісно ж! Вони ж весь цей час повинні були сидіти далі з телефонами, щоб теж отримати червону примітку у щоденнику!

— І де? — мовила вона, оглянувши парту одного з хлопців, який за мить до її приходу, встигнув кинули телефон у портфель. Я замовчав, а руки почало трясти. Невже мене так легко виставлять дурним?...

 

Повернувшись додому, я вже розумів, що на мене може очікувати. Кінець уроку пройшов, м’яко кажучи, жахливо… Проте я захищав свої права! Так, я трішки перегнув палицю і наговорив зайвого, і диво, що мене не викликали до директора… Та чому я повинен мовчати, коли мене звинувачують у тому, чого я навіть не робив?! Ще й мій один із неулюблених уроків. Ненавиджу німецьку.

Удома було тихо, тож певно мати знаходилася десь у кімнаті. Я роззувся і пройшов коридором, тихо закрив за собою двері. У кімнаті мами було чутно тихі звуки виприскування води пульверизатором. Я зайшов, глянувши перед собою.

Мати обприскувала декілька квітучих орхідей, і, здавалося, ніби навіть і не помітила мого приходу, поки не почала гучно сміятися.

— Ну, розповідай, — мовила мама, розвернувшись до мене й оглянувши з щирою усмішкою.

— Тобі вже подзвонили? — запитав я, розуміючи, що відповідь і без того була очевидна. Наша класна керівничка не була тією людиною, хто буде чекати. Вона робила все й одразу, не даючи навіть шансу пояснити ситуацію. Іноді, це дуже дратувало.

— Синку, наступного разу ти хоч мене попереджай, перед тим як когось будеш шантажувати словами: «А ви знаєте, хто моя мати!?» — процитувала вона мої слова і підійшла, щоб обійняти, коли побачила, як по моїм щокам почали литися сльози.

 

Поговоривши про все, що сталося, ми зрозуміли, що це одна з найсмішніших ситуацій, яка сталася зі мною за весь цей час. Все ж таки наступного разу, якщо трапиться щось схоже, то варто буде спочатку подумати, а не віддаватися емоціям на повну.

Щойно ми поговорили і я доїв свіжозварений суп, то пішов до кімнати. Та недовго тримався мій гарний настрій… Спогади знову випливли на поверхню, та тепер я згадував, як ті хлопці прикриваючись сміялися з мене… Їх розважало це… Було смішно дивитися на те, як мене виставляють винуватим у цій і без того дивній ситуації.

 

Йшли місяці. Булінгу ставало то більше, то менше. То хлопці починали сміятися з мене щоразу, як ми перевдягалися на фізичну культуру, дивлячись на моє худе тіло: то могли сказати, що їм не цікаво зі мною спілкуватися, бо я занадто жіночий і завжди лише з дівчатами. Якщо вони й брали мене до себе в компанію пограти, то все одно майже не звертали уваги.

Поки я в той час знаходив дедалі більше друзів… точніше подруг. І я був цьому тільки радий, бо вони мене розуміли, мені було з ними комфортно. У той час як хлопці виглядали чимось диким і чужим. Проте… я бажав бути як вони. Бажав, щоб мене поважали і сприймали за такого ж нормального хлопця як і вони самі.

Та тільки от даремно я все це затіяв.

 

***

Здавалося, що хлопець от-от і опустить руки, остаточно переставши цікавитися своїм життям. Той, хто всіх смішив і радував, сам зблякнув, і ніхто навіть й не помітив. Чи все ж так помітив? Декілька осіб… Нова компанія… Нові прив’язаності й заповіти кохання. Зради. Ненависть. Приниження.

Тепер йому чотирнадцять. Невже доросле життя прийшло так рано?

 

Я не знаю, ким мені бути. Не знаю. Н-е з-н-а-ю!

Мені хочеться просто впасти, забивши гучно руками по підлозі, та чи врятує це мене? Звісно ж ні! Нічого мене вже в цьому житті не врятує!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
Відгуки про книгу В обіймах самотності - Микита Билима (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: